Обличчя запорізької митниці: від династій до «порожніх» декларацій  

На початку року пройшов конкурс на нового голову митниці. Переможцем, а відтак і керівником, став колишній детектив НАБУ Орест Мандзій. Звісно ж, новий очільник чи не одразу заявив про необхідність «трансформувати орган зсередини». Що й не дивно, враховуючи вражаючу кількість корупційних історій, пов’язаних з Державною митною службою за останні роки, а особливо – після початку повномасштабного вторгнення.   

Чи впорається Мандзій із задачею, в процесі вирішення якої доведеться перевірити сотні людей і десятки схем, що будувалися і цементувалися роками, станом на цей момент сказати неможливо. Втім, ми вирішили дещо допомогти новому очільнику структури – і заодно оновити власні знання про запорізьких митників. 

Авжеж, прифронтове Запоріжжя – це не Закарпаття чи Львівщина з їх багатомільярдним трафіком через кордон з ЄС, тож і якихось завищених очікувань щодо пошуку «необгрунтовано багатих посадовців» у нас не було. Попри це, кілька цікавих знахідок в нас таки з’явилося. 

«Впіймай мене, якщо зможеш»

Почнемо з Андрія Стасюка, який нині від очолює митний пост «Запоріжжя». Ще у 2017-го році його, тоді ще на посаді інспектора, затримали за підозрою в отриманні дрібного хабара. Але суд, який тривав два роки, закінчився на користь посадовця. Захист Стасюка зміг довести, що він не вимагав хабар і не зловживав своїми обов’язками. 

Його дружина Катерина працює (і, до слова, працювала на момент затримання та подальшого суду, – ред.) у Запорізькій обласній прокуратурі. Відтак, у подружжя посадовців досить чисті і акуратні декларації. 

Прописані обидва у гуртожитку Хортицької національної академії. Дружина має чверть квартири, решта якої належить Валентині Семусєвій – у ній нібито і живе родина. Крім того, у декларації митника знаходимо ще частку у квартирі на його історичній батьківщині – в Бродах, що на Львівщині, а також ділянку на чотири сотки у тещі. 

Втім, як це і буває зазвичай, найцікавіше знаходиться під час аналізу майнового стану інших членів родини, не вказаних у деклараціях посадовців. Так, наприклад, виявляється, що ще у в 2014 році брат Андрія Богдан придбав землю у Володимирському, що поряд із Великим Лугом. 

Що в цьому дивного? Тільки той факт, що на момент операції юнакові було 20 років. Та й взагалі він родом зі Львівщини, але ділянку чомусь купив під Запоріжжям – там, де працював і продовжує працювати його старший брат. Зручне місце: і на природі, і до центру якихось півгодини на авто. Втім, будинок там і досі не з’явився. 

З авто ситуація схожа. Згідно з декларацією, у користуванні Андрія Стасюка їх аж три. Правда, жодне йому не належить: Mazda CX-3 2017 року випуску записана на дружину, Volkswagen Golf Plus – на підприємицю Лесю Стасюк із рідних йому Бродів, Land Rover Discovery – на Володимира Стасюка, також із Бродів. 

Land Rover найцікавіший, бо купили його лише у травні 2025 року. А вже за місяць на ньому порушили правила дорожнього руху. Тільки не бродівський Володимир, а запорізький Андрій Стасюк. І, до речі, продовжував порушувати до березня 2026-го – то у Львівській області, то у Запоріжжі, то у Дніпрі.

Сам митник в коментарі журналістам пояснив: брав авто у родича.

Subaru, до слова, теж належить не самому митнику, а його синові. 

Але якщо повернутися до Land Rover’а, то історія його придбання вкрай неоднозначна. Бо бізнесмен із Львівської області Володимир Стасюк купив це авто у співробітниці Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області Ілони Гарбук. Вона, власне, у своїй декларації і вказує продаж Discovery за ті ж 1 200 000 грн, як про це йдеться у декларації Стасюка. За таких обставин закрадаються підозри в тому, чи не сам митник придбав машину в сусідньому Дніпрі, оформивши дорогу покупку на родича, який, в разі чого, точно міг би пояснити походження коштів. Ну або ж клан Стасюків поступово (дуууже повільно) мігрує зі спокійних Бродів до Запоріжжя, купуючи тут землю і авто – ну бо погодьтеся, життя у Запоріжжі зараз точно більш насичене (сарказм).

Власне, історію з землею брата Андрій Стасюк також прокоментував

Втім, географія покупок родини не обмежується лише Запоріжжям чи Дніпром. Батько Стасюка, Василь Григорович, теж вирішив вкластися в нерухомість. У 2021-му році він придбав літній будиночок у курортному Коблеві, що на межі Одеської та Миколаївської областей. Оскільки морське узбережжя не можна забудовувати житлом відкрито, бізнесмени давно вигадали схему, за якою апартаменти зводять на колишніх базах відпочинку. 

Саме такі і придбав батько митника – на базі «Зоря», просто біля моря.  

Оцінити вартість такої нерухомості сьогодні, коли Коблеве через близькість до тимчасово окупованої Кінбурнської коси нерідко атакують росіяни, доволі складно. Втім, одне оголошення про продаж схожих за площею апартаментів нам знайти вдалося. Там помешкання оцінюють у 15 тисяч доларів. 

Така сума у Стасюка-старшого могла б знайтись, тільки якби він спустошив сімейну «заначку», накопичену за роки роботи в «Укрспирті»: в його «прощальній декларації» 2018-го року зазначено 14 тисяч доларів і 4 тисячі євро у готівці. 

І про династії новітньої української номенклатури

Другий за посадою на посту «Запоріжжя» митник теж має цікаву історію – і свій клан, тільки запорізький.

Сергій Сколибог пішов працювати на митницю ще в 22 роки, завершуючи навчання в університеті. Його кар’єра стала взірцем швидкого зростання: вже восени 2023-го року він став старшим інспектором, а в 2024 році знову отримав підвищення – до головного державного інспектора митного поста «Запоріжжя». Вище на посадових сходах вже тільки безпосередньо керівник посту. 

Стрімкий кар’єрний зліт Сколибога можна було б пояснити загальним дефіцитом кадрів у прифронтовому місті. Але є ще одне потенційне пояснення – сімейні зв’язки. 

Батьки Сергія – Юлія та Олександр Сколибоги – відомі у Запоріжжі посадовці. Олександр Сколибог – відомий в місті адвокат і приватний виконавець, і, за даними аналітичної системи YouControl, навіть встиг попрацювати начальником юридичної служби  на КП «Водоканал». Юлія Сколибог керує управлінням земельних відносин міськради, зараз вже у складі Департаменту управління активами, ще з початку десятих років. Вона на посаді так довго, що вже важко сказати – чи то Юлія Олександрівна при земельних відносинах, чи земельні відносини при Юлії Олександрівні. 

В останні років шість помітна частина робочого часу посадовиці витрачається на суди, адже бути обвинуваченою одразу в п’яти справах одночасно очевидно обтяжливо. Якщо дуже коротко, то в далекому 2019-му році Юлія Сколибог без конкурсу погодила кандидатуру оцінщика, який визначив продажну вартість декількох ділянок за значно заниженими ставками. Орендарі радісно викупили землю за «пільговими» цінами, а правоохоронці порушили щодо майже кожної проданої ділянки провадження, які згодом дійшли до суду. 

І якщо людину попри таке… стороннє навантаження досі не звільнили – це означає, що вона чимало важить у системі запорізької влади. 

Попри те, що ця частина розповіді геть не майнова, не можна не згадати про будинок, оформлений на батька митника. Це помешкання не надто велике, але локація –  «преміальна»: в садовому товаристві «Труд», що на Великому Лузі. 

Де саме розташований в чималому кооперативі будинок під номером 54 – зрозуміти важко, адже це не вулиця в місті, де від власників вимагається мати вивіску. Але можна очікувати, що це більш «преміальна» частина кооперативу, ближча до затоки, на якій щільність будинків значно менша. 

Батька при цьому Сергій Сколибог не декларує, чомусь обмежившись лише згадкою про матір. З інших деклараційних цікавинок – декілька квартир в Запоріжжі і минулорічна покупка Subaru Legacy, яка, якщо вірити декларації, обійшлася митнику в його майже повну річну зарплату.

«Посадку дозволяю»

Митний пост «Запоріжжя-аеропорт» ще нещодавно був для запорізької митниці легендарним. У 1995 році саме через нього намагалися вивезти до Москви рекордні для України на той момент 140 тис доларів. У 2005-му – 46 живих соколів-балабанів. Втім, зараз місце, яке раніше дарувало стільки «веселих» історій, в жахливому стані.

Наприкінці 2025-го, через півтора роки після обстрілу, який фактично знищив термінал, митний пост «Запоріжжя-аеропорт» було офіційно ліквідовано. Але попри це, до останнього тут працювали, або ж значилися працівниками, люди. З 2014 року постом керував Денис Грищенко з Маріуполя. Його декларації виглядають стримано: геть не нове авто, третина ще маріупольської квартири – і жодної іншої нерухомості. Втім, як виявилося, найцікавіше традиційно в документи не потрапило.

За даними аналітичної системи YouControl, на віднедавна вже колишню (шлюб розірвано у квітні 2025-го) дружину митника Наталю Грищенко оформлені земельна ділянка і будинок на Верхній Хортиці, по вулиці Розенталя. Судячи з супутникових знімків, будинок площею 103,6 кв.м. встигли добудувати якраз у 2021-му, незадовго до початку повномасштабного вторгнення. Оформили його влітку того ж року. І ділянка, і будинок значилися у декларації Дениса Грищенка за 2024 рік, але після розлучення навесні 2025-го – зникли.

Прямо впритул розташована ще одна ділянка, яка теж, вочевидь, приводить до Грищенка. Вона оформлена на Ольгу Молочко. Можна припустити, що жінка є його матір’ю, яка до переїзду з Донеччини в Запоріжжя могла вийти заміж вдруге. 

Цю гіпотезу підтверджує і той факт, що співвласниками маріупольської квартири Грищенка є вже згадана Ольга Молочко і В’ячеслав Молочко. Разом з тим, сам Денис Ігорович у телефонних книгах деяких інших людей має підписи «Денис Молочко» і «Денис Оличкин». А також «Денис Верхняя Хортица» і «Денис Осм Коминтерна». Комінтерна – це стара назва вулиці Розенталя, декомунізація якої відбулася ще в 2016-му році. 

Сукупна площа двох ділянок – близько десяти соток. І так, на другій також стоїть чималий будинок. Жодних слідів цієї землі або ж будівель на ній в останній декларації митника немає. А от питань до походження цієї нерухомості вистачає.

Будинок зліва і в глибині оформлений вже на колишню дружина митника, будинок справа і ближче до вулиці – на його матір

Грищенки почали будуватися у 2018-му році. До цього Денис Ігорович мав відносно скромну зарплату – 213 тис. грн за 2017 рік. А його дружина тоді лише рік як влаштувалася працювати до «Першої консалтингової компанії», її прибутки на той момент теж не вражали. На двох родина заробила у 2017-му близько 225 тис. грн. Це не завадило наступного року і почати будуватися, і цікавим чином суттєво поповнити запаси готівкових доларів. 

Надалі будинок зростав паралельно з ростом заощаджень родини – і лише офіційними прибутками родини це зростання пояснити важко.

Допомогли родичі? Можливо, але лише частково. У 2019-му Наталя Грищенко отримала у подарунок від Олени Карпенко 200 000 грн. Разом із нею дружина митника володіла окремою квартирою у Маріуполі, але саме у 2018-му це житло зникає із його декларації: схоже, Наталя Сергіївна отримала вартість своєї частки, проданої у тоді ще не окупованому місті. Але будуватися родина митника почала задовго до отримання цих грошей.

Не менш щедрий подарунок сам Денис Грищенко отримує від Ольги Молочко у 2022-му: вона передала йому свій HYUNDAI IX35 2013 року випуску, оцінений у 212 тис. грн. Але тут треба зауважити: Ольга і В’ячеслав Молочки – люди похилого віку, 1950 і 1949 років народження відповідно. Тож чий насправді був HYUNDAI, питання відкрите. Як і те, хто ж, зрештою, профінансував будинок Грищенків на Верхній Хортиці, враховуючи також появу і другого будинку на ділянці Молочків. 

Втім, говорити з нами митник не захотів. Під час телефонної розмови переадресував нас з усіма нашими питаннями «офіційно на Запорізьку митницю у письмовому вигляді». Звісно ж, запит ми надіслали. Навіть попри те, що звучить це вкрай дивно: що керівництво може знати про сімейні та земельні справи свого посадовця? 

Відповідь від митниці ми отримали швидко, втім вона була досить формальною – посадовця ознайомлено з запитаннями, він декларує те майно родичів, яке визначене законом, а решта поза межами повноважень. 

Зазначимо, що три митника, про яких ми розповіли – це три з вісімнадцяти перевірених. І деяких ми перевіряли досить ретельно, комусь навіть телефонували під прикриттям в останні три тижні, але статків, невідповідних до доходів, у них не знайшли. І зі значною вірогідністю чимало запорізьких митників працюють тільки за зарплату.

Звісно ж, розказане нами сьогодні – навіть не вершинка айсберга. В масштабах величезної і, на жаль, нерідко дуже корупційної машини з назвою «українська митниця» це – в кращому випадку піщинка. З іншого боку, схожі дослідження прямо зараз проводять наші колеги в різних регіонах. Певні, цим же займаються і аналітики з нежурналістських організацій. І це вкрай важливо. Адже рано чи пізно ми маємо еволюціонувати від асоціювання посади на митниці з незадекларованими маєтками, авто і готівкою, до усвідомлення, що у цій структурі нарешті працюють адекватні посадовці з чистими репутаціями – і чесними деклараціями. 

У межах проєкту «Сильніші Разом: прозорість і боротьба з корупцією» редакції-учасники досліджують статки митників у своїх регіонах, щоб невдовзі обʼєднати в єдину базу розслідувань, яка буде представлена на сторінках АНРВУ.

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми