Покоління на валізах. Хто з молоді залишиться в Запоріжжі — і кого місту не вистачає вже зараз

Чи бачить молодь своє майбутнє в Запоріжжі — і що місто втратить, якщо вона поїде?

У 2021 році до перших класів запорізьких шкіл пішли 6 554 дитини. У 2025-му — 3 553. Три тисячі – це першокласники, яких місто недорахувалося за чотири роки повномасштабної війни.

Поки Запоріжжя пристосовується до життя під обстрілами, воно паралельно втрачає дітей, студентів і молодих працівників. Цей процес не такий помітний, як руйнування, але вже змінює школи, університети та ринок праці.

Цей текст — спроба порахувати, хто вже поїхав, хто залишився і кого місту сьогодні бракує. Дані про освіту й ринок праці — з офіційних відповідей департаменту освіти і науки Запорізької міської ради та Запорізького обласного центру зайнятості на запити ЗЦР. Це перша частина нашого дослідження. 

Скільки молоді зараз в місті

Точну кількість людей молодого віку у Запоріжжі зараз не знає ніхто: місто прифронтове, перепис не проводився, а офіційні оцінки публікуються рідко. Але більш широкі опитування дають зрозуміти масштаб змін.

Кількість молоді віком від 14 до 35 років в Україні скоротилася приблизно з 10 мільйонів осіб у 2022 році до близько 7 мільйонів станом на 2024-й. Це національні дані — самі по собі вони не пояснюють ситуацію в Запоріжжі, але задають масштаб проблеми: за прогнозами, до 2030 року кількість молоді в Україні може впасти до 5 мільйонів.

Запорізька область стабільно входить у число регіонів із найбільшим виїздом населення: за даними Центру економічної стратегії, саме звідси виїхала найбільша частка жителів — 23%. Частина причини — це окупація близько 80% території регіону, а також регулярні обстріли решти, яка залишилося під контролем України.

Департамент освіти і науки Запорізької міської ради у відповіді на наш запит пише: станом на травень 2026 року за межами Запоріжжя перебували 9 309 учнів міських шкіл. З них: 7 210 — за кордоном, 1 300 — за межами області, 701 — в іншому місці Запорізької області, 98 — на тимчасово окупованих територіях. 

Це загальна кількість дітей, яка виїхала з міста після 24 лютого 2022 року, — окремої статистики про виїзд саме шкільного віку до вторгнення департамент не веде.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!

Хто тут?

Офіційна динаміка вступу до перших класів Запоріжжя за 2021–2025 роки, яку надав нам департамент освіти та науки міської ради:

Падіння відбувається щороку — і це найпростіший спосіб побачити масштаб змін, спричинених війною.

Загальна кількість учнів у запорізьких школах змінювалася так:

У перший рік повномасштабної війни (2022/2023) кількість учнів майже не змінилася — і це важливо, бо спростовує уявлення, що діти масово зникли зі шкіл одразу після вторгнення. Обвал стався пізніше, у наступні три навчальні роки: місто втратило 16 589 учнів — майже чверть шкільного контингенту.

Випускники теж показують нерівномірну картину. Дев’ятикласники: 

 — відносно стабільна група з помітним падінням лише в останній рік. Одинадцятикласники: 

— падіння різкіше й раніше, хоча 2025 рік дав невелике зростання.

При цьому першокласники показують радше розмір нової шкільної когорти, ніж точну кількість «місцевих» дітей: серед них є і діти вимушено переміщених родин, які переїхали до Запоріжжя з тимчасово окупованих територій, і водночас — діти, які виїхали з Запоріжжя і не потрапляють у цю статистику взагалі.

Дві третини класу

Департамент також надав дані про дистанційне навчання: на початок 2024/2025 навчального року дистанційно займалося 13 450 учнів запорізьких шкіл, на початок 2025/2026-го — 12 840. Це ширше поняття, ніж «діти за межами міста»: сюди потрапляють і ті, хто фізично в Запоріжжі, але навчається дистанційно з інших причин (безпека, стан шкільного приміщення тощо).

Із 108 запорізьких шкіл 1 вересня 2024 року очне або змішане навчання розпочали лише 74 заклади. Інші працювали онлайн.

Влітку 2024 року дані системи АІКОМ показали: лише 14% запорізьких шкіл досягали розрахункового показника наповнюваності — 27,5 учня на клас. Це норматив, який використовують для розрахунку освітньої субвенції, а не обов’язкова кількість дітей у кожному класі (просто таким класам не дають гроші освітньої субвенції). У 23 школах на клас у середньому припадало менше 20 дітей.

Чому їдуть: голоси молоді

За результатами дослідження ЮНІСЕФ U-Report, проведеного у Запоріжжі з вересня по грудень 2024 року за підтримки Запорізької міської ради спільно з ГО «СТЕП» і ГО «Молодь Онлайн», 68% молодих мешканців міста хочуть залишатися в Україні після закінчення війни. Але є нюанс: більше половини з опитаних водночас думають про переїзд зі свого міста або вже мають такі плани.

Залишитися в Україні — і поїхати з Запоріжжя. Це логіка людини, яка хоче безпеки, роботи і майбутнього — і не впевнена, що знайде все це саме тут.

П’ятнадцятирічна учасниця опитування пояснює: сім’я не може виїхати, бо хвора бабуся, а сама вона поки їде, «тому що мені всього 15 років». Студентка коледжу пише, що залишається в Запоріжжі «вимушено, тому що батьки не відпускають нікуди і проти того, щоб я їхала в інше місто», і додає, що планує в майбутньому переїхати в іншу країну. Ще одна респондентка, яка завершує школу, пише: «Я б поїхала вже давно, якби не батьки й не гроші».

За загальнонаціональним опитуванням соціологічної групи «Рейтинг» (вересень 2024 року, на замовлення ОБСЄ), 32% українців віком від 16 до 35 років хотіли б виїхати за кордон, якби мали таку можливість, тоді як 45% мають намір залишитися. Це загальноукраїнські дані — найчастіше так відповідали жителі східних регіонів, малих міст і переселенці, і поки немає підтвердження, що ситуація в Запоріжжі відповідає середній по країні.

За даними CEDOS (дослідження «Вплив війни на молодь в Україні», 2023 рік), 76% молодих українців, які виїхали за кордон через війну, хочуть повернутися в Україну — 64% із них планують повернутися саме до свого населеного пункту.

До повномасштабного вторгнення за кордоном навчалося близько 75 тисяч українських студентів, у 2023/2024 навчальному році — понад 115 тисяч. 

Чим довше людина навчається, працює і формує соціальні зв’язки в іншому місці, то складніше згодом ухвалити рішення про повернення.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!

За словами соціолога Фелікса Хрустальова, керуючого партнера Independent Researching Group, логіку відтоку молоді з прифронтових міст добре пояснюють висновки канадсько-американського економіста Річарда Флоріди, викладені в його книзі «Криза урбанізму». 

За цією логікою, головний магніт для молоді сьогодні — не просто безпека чи гроші самі по собі, а креативні індустрії: сфери, де є високі заробітки й можливість реалізації — ІТ, інженерія, інтелектуальне виробництво. Такі індустрії тісно пов’язані з якістю вищої освіти в місті, а разом вони формують ширший магніт: там, де є хороші виші й перспективна робота, підтягуються нерухомість, медицина, сфера послуг — і жити стає комфортніше в цілому.

Фото: телеграм-канал Запорізького національного університету

У випадку України, каже Фелікс Хрустальов, цей звичний економічний механізм накладається на війну, яка прискорює процес і додає ще один, життєво важливий мотив — потребу в безпеці. Але навіть обираючи, куди саме поїхати, люди орієнтуються на ті самі магніти комфорту й можливостей — тому переїжджають переважно у великі міста: Київ, Дніпро, Львів. У цій конкуренції Запоріжжя програє.

Найпомітніший наслідок такого відтоку соціолог бачить на прикладі так званого «іржавого поясу» США — Детройта, Піттсбурга та інших промислових міст, які занепали в другій половині ХХ століття після відпливу виробництва й кадрів. Уже сьогодні подібний процес видно в Запоріжжі: більшість опитаних підприємців повідомляють про брак молодих кадрів, що напряму позначається на якості сервісу і призводить до концентрації послуг у руках сильніших гравців. Далі, за цією логікою, можуть з’являтися райони концентрованої бідності — дешевша нерухомість притягує людей без стабільного доходу чи кваліфікації.

Фото: телеграм-канал Запорізького національного університету

Часові рамки цього процесу Хрустальов окреслює так: за 5 років суттєвих змін очікувати не варто, а ось горизонт у 10 років — критичний. Виїзд дітей вже зараз призводить до закриття шкіл; далі — криза вищої освіти (менше абітурієнтів, виїзд викладачів через брак навантаження, закриття окремих спеціальностей); і поступовий занепад сфери послуг — менше кафе, барів, ресторанів, нижча якість того, що залишається.

Що може змінити цю траєкторію? За словами соціолога, не лише покращення безпеки, а й цілеспрямований розвиток вищої освіти та стимулювання креативних і інтелектуальних індустрій — причому не тільки ІТ, а й інженерії та нових технологій загалом.

Деякі європейські країни пов’язують соціальні виплати на дитину з її навчанням у місцевій школі. 

Що каже запорізька молодь зараз?

Ми провели власне бліц-опитування запорізької молоді.

Студентка коледжу, яка навчається на програмістку, каже нам, що планує «працювати деякий час тут», і зазначає, що має «всі можливості для цього, враховуючи дефіцит праці через те, що люди виїжджають». 

Респондент-геодезист на запитання про те, що впливає на рішення залишатися, відповідає: «Я сам». На запитання про те, чому не їде із Запоріжжя, пише: «Кар’єра та близькі люди». 

Студентка коледжу, майбутня хорова диригентка, на запитання про розвиток у професії відповідає: «Ні». І пояснює: «За моєю спеціальністю в Запоріжжі немає вищих навчальних закладів». Про роботу мрії пише: «Диригент хору».

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!

Безпека як окремий чинник виїзду

Обстріли, вимкнення світла, комендантська година, постійна тривога — усе це працює як окремий, самостійний чинник виїзду, який не зводиться до економіки чи освіти. У згаданому опитуванні «Рейтинг» безпека — один із головних мотивів виїзду молоді поряд із заробітком і можливостями для дитини.

Водночас безпекова ситуація впливає не лише на рішення виїхати, а й на розуміння (або відсутність розуміння) майбутнього в місті серед тих, хто лишився. Секретарка міської ради Регіна Харченко публічно визнавала: люди, які вирішили залишитися в 2022 році, перебувають у місті доти, доки в них є житло, робота і відчуття, що вони потрібні.

На запитання про те, що відштовхує від рішення залишитися, чотирнадцятирічна респондентка відповідає: «Росія, FPV-дрони, шахеди». 

Учениця, що завершує школу, пише: «Фронт все ближчий, незрозуміло, як складеться доля Запоріжжя в силу воєнних обставин, місто, можливо, окупують». 

Респондентка, яка зараз перебуває за межами Запоріжжя через сильні обстріли останніх місяців, на запитання, що відштовхує від думки повернутися, відповідає: «Нічого не відштовхує, хочу додому у рідне Запоріжжя».

Підсумовуючи першу частину 

Цифри й голоси молоді показують одну картину з двох боків. З одного боку — падіння: щороку до перших класів Запоріжжя приходить менше дітей, а тисячі учнів уже перебувають за межами міста, області, країни. З іншого — конкретні причини, чому одні виїжджають, а інші залишаються. За кожним рішенням поїхати чи лишитися стоїть не лише сім’я чи страх обстрілів — а конкретна людина, яку місто губить.

У другій частині — що це означає для Запоріжжя вже сьогодні: скільки вакансій стоять незакритими, кого найбільше не вистачає на ринку праці і що місто намагається зробити, щоб зупинити цей відтік.

Ліза Зацарна, Анна Бартощук

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!