Що відбувається з людиною після евакуації на Запоріжжі: вільне місце ще має підійти

За сім місяців через Транзитний центр у Запоріжжі пройшли понад 10 тисяч людей. Після виїзду з небезпечної території маршрут на перший погляд простий: реєстрація, допомога, а далі – місце тимчасового проживання, шелтер, житло в іншому регіоні або спеціальний заклад, якщо людині потрібен догляд. Але на практиці вільне ліжко ще не означає, що туди можна поселити конкретну людину

ЗЦР розібрався, хто вирішує, куди евакуйовані їдуть далі, чому пошук житла може затягнутися на місяці і що робити тим, хто виїхав самостійно.

Транзитний центр працює з листопада 2025 року. За принципом «єдиного вікна» тут допомагають із соціальними, психологічними, юридичними питаннями, поселенням і подальшим транспортуванням.  Для когось центр стає зупинкою на кілька годин або днів. Для інших – місцем, де доводиться затриматися, поки відновлюють документи або шукають житло.

Координатор роботи Транзитного центру Денис Книш пояснює:

«Кожна людина – це окремий випадок, і в кожного свої потреби».

Саме ці потреби зрештою й визначають, що відбудеться після того, як евакуаційна автівка доїхала до Запоріжжя.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Після дороги – не одразу МТП

Першими евакуйованих реєструють представники Департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА. Вони можуть перевірити, чи має людина довідку ВПО та чи переміщувалася вона раніше.

Далі – коротка перевірка поліції. Пан Денис пояснює це безпекою: до центру привозять людей із різних прифронтових територій, зокрема населених пунктів, куди вже могли заходити російські військові.

Після цього з’ясовують потреби людини. Чи збереглися документи? Чи потрібна довідка ВПО та соціальні виплати? Медична допомога? Чи може людина пересуватися самостійно? І головне для тих, хто виїхав фактично в нікуди, – чи має вона де жити далі?

У центрі одночасно працюють державні служби й гуманітарні організації. За словами Дениса Книша, особливість запорізької моделі в тому, що головну координаційну роль тут взяли на себе державні структури, а гуманітарний сектор закриває окремі специфічні потреби.

Тому на одному майданчику є соцзахист, Пенсійний фонд, служба зайнятості та партнери з громадського сектору.

Серед організацій, які пан Денис називає під час нашої розмови, – БФ «Схід SOS», гуманітарна місія «Проліска», БФ «Право на захист», БФ «Посмішка ЮА», БФ «АРТАК Разом до мрії», Координаційний гуманітарний центр, медичні команди та інші партнери.

Їхні функції намагаються розподіляти, щоб організації не дублювали одна одну. Як пояснює пан Денис, немає сенсу, щоб до однієї людини одночасно прийшли умовні «п’ять психологів», поки інша потреба залишиться без уваги.

Одна організація може допомогти з документами, інша – з гуманітарними наборами, ще одна – з юридичним супроводом або перевезенням.

Наприклад, команда «Схід SOS» працює з евакуйованими безпосередньо у Транзитному центрі. Серед напрямів її роботи – соціальна та психологічна підтримка, правова допомога й супровід людей після евакуації.

Але весь цей набір послуг закриває лише перший етап. Якщо людині немає куди їхати, далі потрібно знайти місце, де вона житиме.

Після Транзитного центру є не один маршрут

Найпростіший варіант – людина має документи, може самостійно пересуватися і хоче залишитися в Запорізькій області. Тоді їй можуть шукати місце в МТП – місці тимчасового проживання.

МТП – це не окремий тип будівлі. Ним може бути гуртожиток, модульне містечко або інше приміщення, офіційно включене до переліку місць тимчасового проживання. 

Якщо людина хоче їхати далі по Україні, її можуть тимчасово розмістити у партнерському шелтері. Пан Денис називає, зокрема, шелтери БФ «АРТАК Разом до мрії» та Координаційного гуманітарного центру. Там люди можуть перебувати, поки для них шукають наступне місце проживання.

«АРТАК», за словами Дениса Книша, допомагає не лише з розміщенням в Україні, а й може супроводжувати переїзд за кордон – від перевезення до поселення. Для людей з обмеженою мобільністю партнери мають спеціалізований транспорт.

Такий маршрут для Запоріжжя не новий. Ще у 2024 році «Схід SOS» разом з «АРТАК Разом до мрії» відкрили в місті транзитний шелтер «Без меж» для людей з інвалідністю та інших людей з обмеженою мобільністю. Через подібні прихистки евакуйованих згодом перевозили, зокрема, до Німеччини, де для них знаходили житло або установи з необхідним доглядом.

Тобто маршрут після евакуації може виглядати зовсім не як:

Транзитний центр → МТП.

А, наприклад:

Транзитний центр → партнерський шелтер → житло в іншій області або за кордоном.

Для людини, якій потрібен постійний догляд, маршрут буде одним. Для людини без документів – інший варіант маршруту.

П’ятдесят три МТП не означають, що будь-яке місце підійде

За словами Дениса Книша, у Запорізькій області зараз працюють 53 місця тимчасового проживання загальною місткістю на понад три тисячі осіб.

МТП – це не окремий вид будівлі. Ним може бути гуртожиток, модульне містечко або інше приміщення, включене до офіційного переліку місць тимчасового проживання.

Коли евакуйованій людині потрібне житло, її випадок передають працівнику обласного департаменту соцзахисту, який має інформацію про можливі місця для розселення.

Але шукають не просто вільне ліжко.

Для людини, яка пересувається на кріслі колісному, потрібне доступне приміщення. Для великої родини – можливість жити разом. Комусь важливо залишитися саме у Запоріжжі. Хтось потребує постійної медичної допомоги. А хтось рятувався разом із собакою.

Тому запропоноване місце обговорюють із самою людиною.

«Ми за діалог. Ми пропонуємо людині, вона каже, наприклад: “Я там не можу”. Поїхала людина, подивилася, каже: “Не підходить”. Якщо є аргументована причина, звісно, ми вже інший варіант пропонуємо», – пояснює Денис Книш.

Якщо потрібний варіант одразу не знаходять, людина може залишатися у Транзитному центрі, поки пошук продовжується.

Саме тут цифра «понад три тисячі місць» перестає давати повну картину.

На початку серпня директорка Департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА Світлана Лисенко повідомила, що всі місця в МТП області, облаштовані для маломобільних груп, переповнені.

Через дефіцит адаптованого житла у Запоріжжі зараз створюють окремий безбар’єрний притулок на 130 місць. Там мають облаштувати доступні житлові кімнати, санвузли та кухонні зони. Завершити ремонт планують до жовтня.

Проблема не завжди в тому, що вільного житла немає взагалі. Іноді немає саме того житла, в якому конкретна людина фізично може жити.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Родину не розселяють окремо через втрачений паспорт

Окрема проблема після евакуації – документи. Люди можуть виїжджати після прямого влучання, коли паспорт залишився під завалами або згорів разом із будинком.

Якщо документ просто втрачений, ситуацію зазвичай можна вирішити відносно швидко. За словами пана Дениса, в окремих випадках паспорт вдавалося відновити приблизно за тиждень. З документами евакуйованим допомагають партнери центру, наприклад, «Схід SOS».

З червня правила для МТП також стали м’якшими: людина без документа, що посвідчує особу, може тимчасово проживати там до 90 календарних днів. Цей час має дати можливість відновити документи.

Набагато складніше, якщо справа не у втраченому паспорті, а потрібно встановити саму особу або підтвердити її належність до громадянства України. Тоді можуть шукати архівні документи, домові книги, свідків, які підтвердять, що людина проживала тут. В окремих випадках потрібен суд.

«У нас були такі кейси, що встановлення належності до громадянства пів року відбувалося», – розповідає пан Денис.

У такій ситуації людину не залишають саму. Вона може залишитися у Транзитному центрі або для неї шукають партнерський прихисток, де можна перебувати, поки триває оформлення.

Якщо документи є лише в одного члена родини, сім’ю через це намагаються не розділяти.

Пан Денис наводить умовний приклад: приїхали троє членів сім’ї, але документи збереглися лише в одного. У такому разі не відправляють одного в МТП, залишаючи інших у Транзитному центрі. Шукають можливість поселити родину разом – навіть якщо для цього доведеться тимчасово використати партнерський шелтер, який готовий приймати людей без документів.

Місця не просто шукають для трьох окремих «ліжко-місць». Завжди намагаються знайти варіант, у якому сім’я зможе залишитися разом.

Для людини з обмеженою мобільністю МТП може бути лише одним із етапів

Ще складніший маршрут у людей, яким недостатньо просто надати кімнату.

Хтось не може самостійно пересуватися. Комусь потрібна регулярна допомога з побутовими діями або медичний догляд. Постійно доглядати таких людей у самому Транзитному центрі не можуть.

Для них уряд передбачив окремі механізми. Постанова Кабміну №1169 регулює, зокрема, довготривалий медсестринський догляд для евакуйованих та ВПО, які його потребують, а також соціальну послугу притулку для людей з обмеженою мобільністю.

Якщо необхідний медсестринський догляд, то людину можуть направити до закладу охорони здоров’я. Паралельно соціальні працівники мають планувати, куди вона зможе переїхати після завершення догляду.

У притулку для людей з обмеженою мобільністю можна перебувати до 12 місяців. Послуга включає не лише проживання: соціальний працівник має оцінити індивідуальні потреби людини, скласти план її подальшої інтеграції та допомагати з пошуком наступного житла.

На практиці у Запорізькій області довгострокове розміщення людей, які потребують догляду, ускладнюється ще й тим, що частину відповідних соціальних закладів через безпекову ситуацію евакуювали.

Тому, розповідає пан Денис, для таких людей часто доводиться шукати геріатричний або інший заклад уже в іншій області.

Для них маршрут після евакуації може складатися вже з чотирьох точок:

Транзитний центр → догляд → пошук відповідного закладу → переїзд в іншу область.

Кота поселити простіше, ніж велику собаку

Є й менш очевидні речі, які можуть визначити, куди людина поїде після евакуації. Одна з них – домашні тварини.

Кота чи невеликого собаку в самому Транзитному центрі можуть поселити разом із власниками. Для великої собаки знайти наступне житло складніше.

На території центру є два вольєри, де тварина може тимчасово залишитися, поки для родини шукають відповідний варіант.

Пан Денис згадує родину, яка приїхала з великою собакою бійцівської породи. Поселити її разом з іншими людьми у кімнаті не могли. Собака провела ніч у вольєрі, а вже наступного дня для сім’ї знайшли місце, куди вони змогли переїхати разом.

За словами Дениса Книша, є МТП, готові приймати людей із тваринами, але варіантів для великих собак значно менше.

Якщо ж власники самі відмовляються від тварини, центр звертається до UAnimals та інших волонтерів, які допомагають із перетримкою і пошуком нових господарів. Бувало й простіше: працівники центру самі забирали покинутих собак до своїх родин.

Комусь на тлі втрати дому питання про собаку може здаватися другорядним. Але багато хто роками відкладає евакуацію саме через страх залишити улюбленця.

Поселили в МТП – але це ще не постійне житло

МТП має дати людині дах над головою після евакуації. Але це не квартира, яку людина отримує безстроково і без жодних умов.

Роботу таких місць регулює постанова Кабміну №930. Після змін у червні 2026 року непрацююча людина працездатного віку протягом трьох місяців після укладення договору проживання має сприяти своїй зайнятості або набути статусу безробітної.

Це не означає, що обов’язково треба знайти роботу за три місяці. Варіантами є працевлаштування, реєстрація ФОП чи незалежна професійна діяльність, участь у програмах підтримки бізнесу, отримання ваучера на навчання або реєстрація безробітною. Для низки людей, зокрема тих, хто доглядає за маленькими дітьми або членами сім’ї з тяжкими захворюваннями, передбачені винятки.

Саме тому в Транзитному центрі є представники служби зайнятості.

Фактично після вирішення першого питання, де людина спатиме сьогодні – система намагається перейти до наступного: за рахунок чого вона житиме далі. Але сам статус МТП уже підказує проблему: це все одно тимчасове проживання.

Після першого поселення правила змінюються

Є межа, після якої Транзитний центр перестає бути головною точкою для людини. Коли вона щойно евакуювалася, тут допомагають пройти первинний маршрут і знайти місце.

Але якщо людина вже поселилася в МТП, прожила там, наприклад, місяць і вирішила переїхати через умови проживання або інші обставини, вона вже не проходить первинне розселення як щойно евакуйована.

Тоді питання має вирішувати громада населеного пункту, з якого виїхала людина: їх представники часто працюють в обласному центрі. За словами Дениса Книша, громада готує подання на переселення до Департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА. Після цього для людини можуть підшукувати інше місце.

Здавалося б, алгоритм простий. Але й тут виникає проблема комунікації.

Не всі люди знають, до кого саме у своїй громаді звертатися. А з деякими прифронтовими спільнотами складно зв’язатися через бойові дії та відсутність нормального зв’язку. Тому люди все одно повертаються до Транзитного центру.

Пан Денис розповідає, що працівники тоді самі намагаються знайти представника громади, пояснити ситуацію і допомогти запустити процедуру.

А іноді до центру приходять навіть люди, які формально вже взагалі не належать до категорії щойно евакуйованих.

Повернулася з лікування – а квартири вже немає

Один із таких випадків стався буквально за кілька днів до нашої розмови.

До Транзитного центру звернулася дівчина з Мелітополя. Вона евакуювалася давно, певний час винаймала житло, а потім виїхала за кордон на лікування.

Коли повернулася, з’ясувалося, що власники квартири вирішили її продати.

Жити дівчині стало ніде.

Прийняти її як евакуйовану безпосередньо в Транзитному центрі вже не могли: вона давно була ВПО і не проходила нову евакуацію.

Але формальним «це вже не до нас» історія не закінчилася.

«Я знайшов їй місце просто в шелтері Координаційного гуманітарного центру. Ми тут на транзит не можемо її взяти, тому що тут евакуйовані тільки. Але ми можемо знайти людині поселення на якийсь час», – розповідає пан Денис.

Цей випадок добре показує межу між різними системами.

Транзитний центр створений насамперед для людей одразу після евакуації. Коли людина вже стала ВПО і почала жити на новому місці, її наступні житлові проблеми вирішуються по-іншому.

І навіть якщо людина не знає цих механізмів, їй усе одно доводиться шукати когось, хто допоможе пройти між ними.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

А якщо виїхав сам, а не евакуаційним автобусом?

Організована евакуація – не обов’язкова умова для звернення до Транзитного центру.

За словами Дениса Книша, бувають випадки, коли після прильоту люди просто сідають у власну машину, їдуть до Запоріжжя, а вже тут розуміють, що не знають, що робити далі.

Таких випадків небагато, але щойно евакуйована людина може сама звернутися до Транзитного центру. Її зареєструють і далі допомагатимуть залежно від потреб.

Для цього в області працює цілодобова гаряча лінія Транзитного центру: 0 800 331 630.

Гроші: кому і скільки?

Окремо люди після евакуації можуть претендувати на грошову допомогу гуманітарних організацій. Але тут немає універсальної виплати, яку автоматично отримує кожен після приїзду: різні програми мають свої критерії.

Наприклад, навесні Український Червоний Хрест виплачував евакуйованим у транзитних центрах Запоріжжя та Лозової по 12 300 гривень на кожного члена родини одноразово. Допомогу отримували люди, які зареєструвалися у транзитному центрі протягом перших 45 днів після переміщення. Сума мала покривати базові потреби протягом трьох місяців. Загалом у межах цієї програми допомогу отримали 2 290 людей.

Тому після самостійного виїзду краще не орієнтуватися на старі оголошення про суми чи автоматично розраховувати на конкретну програму, а вже на місці уточнювати, яка допомога доступна саме в цей момент.

Евакуація закінчується. Пошук місця для життя – ні

Сам момент евакуації має зрозумілий фінал: людина виїхала з території, де залишатися небезпечно.

А от далі такої визначеності немає.

Для однієї родини достатньо знайти вільну кімнату в МТП. Для іншої потрібно знайти кімнату, де вони зможуть жити всі разом. Для людини на кріслі колісному – не просто ліжко, а доступне приміщення. Для людини без паспорта – час на його відновлення. Для того, чиє громадянство ще треба документально доводити, цей процес може розтягнутися на місяці.

Для людини, яка потребує постійного догляду, доведеться шукати вже не гуртожиток, а заклад, іноді – в іншій області. Для родини з великою собакою – місце, де погодяться прийняти і її.

Важливо не тільки, чи є десь вільне ліжко, а й чи підходить воно саме цій людині.

Транзитний центр фактично закриває найгостріший проміжок між «ми виїхали» і «нам є де жити»: тут можна переночувати, оформити документи, отримати допомогу і не шукати наступну точку самостійно.

Але далі людина все одно переходить у систему тимчасового проживання, соціальних послуг, громад або гуманітарних шелтерів.

Тому після евакуації питання «куди нас вивезуть?» досить швидко змінюється іншим:

«Де ми зможемо жити далі?»

53 пункти тимчасового проживання – далеко не завжди відповідь на нього. Але важливо те, що цю відповідь продовжують шукати, а людину не кидають напризволяще. Головне – не вагатися просити про допомогу. 

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!