Казакі-окупанти на Харківщині: позування у бюстгальтері, гранати в тазику і слоган СС

Казацький аналог “вагнерівців” на Харківщині виявився невдалим “стартапом”. Ми розповімо, хто воював в ньому, хто вже став хорошим росіянином, а хто на шляху до цього, граючись з гранатами під водочку

Казацький підрозділ “Дон” використовували для штурму населеного пункту Заводи поблизу Ізюма, далі вони брали участь у розвідувально-диверсійній роботі у районі Великої Комишувахи Харківської області.

Але виявилося, що воювати в Україні  – це не шашкою на плацу махати. В публікаціях у ЗМІ російські “казакі” скаржаться, що охочих вмирати небагато. Казачій підрозділ “Дон” ледве зміг зібрати 200 бійців, яких поступово утилізують.

Саме через брак особового складу «Дон» після Харківщини перекинули на попаснянський напрямок, де об’єднали з місцевими сепаратистами. Вони відмітились у Золотому та Лісичанську, а зараз частина підрозділу повернулася додому.

Якщо місяць тому “Запорізький центр розслідувань” написав про кількох ідентифікованих казаків, зокрема – про лідера підрозділу Васілія “Арійця” Кондрашкіна, то зараз вдалося встановити імена інших казаків, які відмітилися на Харківщині.

Ніколай з Волгограду

Гора Кремінець в Ізюмі, на фото по ліву руку від  “Арійця” стоїть Ніколай Верховов. Саме цю фото використовували нещодавно під оголошення про збори коштів на екіпірування для “казаків”.

Верховов родом з Волгограду, свої соціальні мережі він почистив або закрив. Окрім “Одноклассників”, де можна побачити його фото з фронту. З однієї зі світлин можна зрозуміти, що після Ізюму підрозділ спочатку вивели у Білгородську область. А потім звідти їх направили на територію Луганської області. 

Адже світлину Верховов зробив на фоні храму у селищі Ровенькі Білгородської області, яке знаходиться неподалік кордону з Україною.

Боксер-сепаратист

Ще один герой минулої публікації – Роман Герзанич з Кірова вирішив перепочити від війни та поділився купою фоток. Фіксуючи свої злочини – Герзанич виставив світлини з вкраденими нагрудними знаками бійців 93-ї окремої механізованої бригади Холодний Яр. 

Цей український підрозділ з квітня воює саме поряд з Ізюмом.

Ось на цьому фото з іншого боку – людина з понівеченим оком – Юрій Крюков – боксер з Миколаїва. За даними порталу “Миротворець”, Крюков воював на боці сепаратистів з 2014 року та мав позивний “Робін”.

В 2015 році він отримав контузію, в 2017 році отримав ще одне поранення в око. Останні роки мешкав у Москві.

Тепер знов приїхав в Україну і воює на боці окупантів, хоча краще б виставляв пікантні фотографії, як раніше.

Вятські казакі

Наприкінці липня Герзанич опублікував декілька світлин вже вдома. На світлинах можна побачити кількох чоловіків, які мають приналежність до підрозділу “Дон”. Зброя, шеврони, тату.

Так, на цій світлині з Герзаничем є Олег Баришніков, Сєргєй Зиков та Алєксєй Катріч. Останній – чоловік, який має тату з зображенням емблеми підрозділу. 

Щодо символіки, то там все цікаво. Й архангел Михайло на емблемі підрозділу, і черепа на нашивках, і сучасна свастика, і використання англійської мови такими “духовними” казаками.

Цікаво, що в соцмережах можна знайти фото Катрича, який з товаришем вскидає руку у “римському салюті” – приветственному жесті, який використовували німецькі нацисти.

Щодо  Баришнікова, то його профіль в соціальних мережах в основному складається з відео з діями підрозділу “Дон”, у Зикова профіль закритий. До повномасштабного вторгнення рф на територію України Олег Баришніков шукав роботу інкасатора.

А так фото окупантів дуже яскраві. Чоловіки, після повернення до росії, з дружинами вирішили відпочити у лазні. При цьому прихватили з собою зброю, а гранати поклали в емальований тазик. 

Або фото, на якій бійці тримають подушки з надписом: “Мы конченные”. Взагалі сперечатися не хочеться. 

Ще одна світлина цієї компанії, до якої додався Іван Вагін.

Його профіль у “Вконтакті” закритий. Але на аватарці він стоїть з автоматом, і найбільш цікаве – це статус.

Цей “кіровський денаціфікатор” пише: “Моя честь-моя верность” (мова оригіналу).

Нагадаємо, що Meine Ehre heißt Treue! (Нім. Моя честь – це вірність) – це девіз на клинках кинджалів СС (Нім. SS Dienstdolch) і на пряжках ременів солдатів і офіцерів військ СС.

А використання цього девізу в деяких країнах є незаконним. Так, у Німеччині цей девіз заборонено параграфом 86а Кримінального кодексу, що кваліфікується як «використання символіки антиконституційних організацій»; аналогічна заборона в Австрії введена Законом про пропаганду від 1947 року. І лише в росії стає все більше нацистської символіки.

То “Арієць”, то “Римський салют”, тепер девіз. Схоже, що “казаків” самих потрібно денацифіковувати.

Іван Вагін казацьким рухом зацікавився понад десять років тому. Брав участь у фестивалях, в тому числі у Новій Каховці, хрестних ходах та інших заходах з шаблями та лампасами.

І ось вся ця компанія навесні була на Харківщині.

Вербувальник з Білорусі

А ось про ще одного бійця, який вже загинув в Україні, повідомили самі російські пропагандисти. Мова йде про Олександра Шиянова з Білорусі.

В повідомленні йшлося, що Шиянов кілька років тому переїхав до росії, а після вторгнення вирішив вступити до казачого підрозділу “Дон”. Загинув 30 червня.

Його історію кілька років тому детально розписала белоруська редакція “Радіо Свобода”. Він народився в Мінську, у 1990-1992 роках служив у Полоцьку, потім був слюсарем, водієм, до війни на Донбасі працював на дріжджовому заводі. Олександр Шиянов поїхав на Донбас воювати на боці сепаратистів у 2014 році, але виїхав звідти у 2015 році. Потім обіймав високу посаду в одній із російських козацьких організацій – заступник отамана (при тому, що до війни не мав жодного відношення до козацтва).

В 2016 році він займався рекрутингом білорусів для відправки на війну в зоні ООС.

Тепер цей казак більше нікого не зможе агітувати їхати на війну.

Як бачимо, казакі підрозділу “Дон” отримують дифірамби від пропагандистів, але по факту вони не змогли зібрати повноцінний підрозділ.  Після Харківщини їх змішали з іншими підрозділами, а тепер, навоювавшись, ці найманці повернулися додому, де хизуються зброєю та вибухівкою – поки не отримають премію Дарвіна.

Павло НОВИК для “Запорізького центру розслідувань”

Ця стаття була представлена ГО «Запорізьким центром розслідувнь» в рамках програми «Підтримка регіональних медіа України під час війни». Зміст статті  є винятковою відповідальністю ГО «Запорізький центр розслідувнь» i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війти та миру