Допомога тим, хто допомагає: як український борщ може об’єднати запорізьких волонтерів

Рецептів українського борщу, як зірок на небі, і у кожної господині чи господаря є свої секрети. Секрет Волонтерської групи “Борщ” – це ідея допомоги та об’єднання запорізьких волонтерів, щоб механізм працював і шлунки були повні

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику

З неба крапає дощ і з кожною хвилиною погрожує стати дущим. Ми намагаємося знайти таємний вхід до приміщення, де нас обіцяли пригостити борщем та розповісти ідею створення однойменної волонтерської групи.

Через декілька хвилин виявляється, що таємний вхід не такий вже і таємний, а знайомий нам ще з часів буремної молодості, тому що у цьому приміщенні колись був один із запорізьких клубів. 

Нас зустрічає усміхнений чоловік. Це Віталій Семенюк. У мирному житті він керівник яхт-клубу “Нова хвиля” і представник журналу “Шкіпер” по південно-східному регіону України, а зараз саме він є ідейним натхненником волонтерської групи.

Спускаємося донизу, потім ще трохи вниз, пару поворотів і опиняємось у невеличкій їдальній, звідки смачно пахне знайомою з дитинства стравою – борщем. 

Віталій знайомить нас із кухарями. Це Тетяна, у мирному житті працювала викладачкою фортепіано та вокалу. На кухні жартують, що зараз позивний у неї Таня “Вокал”. Поряд стоїть усміхнений Юрій, він репетитор з математики і кожного дня по буднях допомагає декілька годин тут. Йому позивний поки не вигадали.

– Я співала, тут у себе на третьому поверсі, у мене там студія, до мене на звук зайшли Віталій та Юрій і сказали, що будуть замикати вхід. А я їх запитала, що хто вони є, бо раніше їх тут не бачила. Вони розповіли, що відкрили тут волонтерський центр і я попросилася до них допомагати. Так стала варити борщ, – каже Тетяна, нарізаючи капусту. 

Годують волонтери волонтерів, тобто допомагають тим, хто допомагає. Всього за день виходить 12 порцій з великої кастрюли борща. Якщо в якийсь день з’їли не все, то команда відносить гаряче бабусям, що мешкають поруч.

– Робимо з буряком, з капустою, із зажаркою, з м’ясом. Сьогодні без м’яса, але з квасолею. 

Подивившись на киплячий запашний борщ, проходимо до їдальні. По напівтемному приміщенню розставлені столи і декілька перегородок. Прикрашена їдальня всякою всячиною, на підвіконнях квіти.

Сідаємо за один із столиків, де розпитуємо про ініціативу Віталія. Його позивний “Шкіпер”, що логічно, виходячи з того, чим волонтер займався у мирний час.

Він розповідає, що головне завдання ініціативи – це допомога волонтерським групам, і не тільки борщем.

– Коли ми говоримо про маленьку каструльку, то ми теоретично говоримо про те, що тут відбуваються дві-три дуже важливі зустрічі, координації різних волонтерів та різного спрямування. Тут волонтери можуть поєднувати зусилля та обмінюватись інформацією. До цього кожен робив за своїми ресурсами, а тепер, наприклад, йому чогось не вистачає і ми можемо зкоординувати, проінформувати, проконсультувати, включаючи юридичні послуги, підготовку якихось документів, – пояснює Віталій.

Однак і сам борщ виконує тут функцію борща – нагодувати волонтера. Віталій каже, що кожного дня по буднях у цьому приміщенні рівно о 13:00 всіх волонтерів чекає смачний, гарячий борщ. А крім, ще і колеги по цеху, з якими можна поспілкуватися, домовитися про щось, обмінятись контактами. 

Ідея центру виявляється набагато глибша, ніж спочатку може здатися – збільшити ефективність волонтерського руху, а борщ слугує символічною візитівкою.

– Спочатку ми тестували ідею. Варили різні борщі. Наступним етапом буде приготування борщів від відомих волонтерів і мешканців Запоріжжя. Ми збираємося переходити від інформаційної підтримки до пресконференцій чи якихось зустрічей, наприклад. 

У першій тижні повномасштабного вторгнення росії в Україну Віталій допомагав знайомим волонтерам з комунікацією через соціальні мережі. Однак потім зрозумів, що стадія, коли всі займаються всім, пройшла і зараз треба розподілятися по своїм компетенціям. 

Наприклад, якщо у вас є кваліфікований фармацевт в команді, то, за словами Віталія, краще було б займатися саме медикаментами. Так можна збільшити ефективність волонтерського руху і краще його організувати. 

На жаль, самого борща ми вже не дочекаємося, бо треба йти, але наостанок запитуємо, чому ж саме тут вирішили створити такий центр. 

Відповідь проста. Приміщення, де розташована їдальня, знаходиться на цокольному поверсі, а ще нижче є бомбосховище.

Правильна організація і безпека у такі часи понад усе!

_____________________________________________________________________________________________________________________________

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».