«Посадка пам’яті»: обговорення пройшло, результатів немає
Обговорення проєкту «Посадки пам’яті» у Запоріжжі пройшло без ключових осіб і зафіксованих результатів. Дві години учасники наголошували на тому, що міській владі не вистачає інструментів для інформування громади. Із цим погодилися усі – але змін на обрії поки не видно
Обговорення меморіального комплексу «Посадка пам’яті» ініціював GOGOLFEST – захід, у межах якого і відбулося відкриття першої частини об’єкта. Втім, самі організатори фестивалю до зустрічі так і не дійшли. Були відсутні і представники міського департаменту архітектури і містобудування, які мали б узгоджувати проєкт.
Міську владу представляв заступник мера Сергій Білов, який традиційно опікується «гуманітарним сектором». Активно долучався до дискусії радник міського голови за напрямком розбудови ветеранської політики в Запоріжжі Михайло Пірог.
З іншого боку, повідомлення про місце зустрічі прийшло тим, хто зареєструвався, SMS-кою лише за півтори години до початку заходу. Тож і з боку громади прибули не всі, хто хотів.
Обговорення було емоційним. Організатори дискусії, за їх словами, готувалися до обговорення «мистецького боку питання». Громада натомість говорила про недостатню поінформованість, сумнівну доречність меморіалізації до закінчення війни, тригерну заміну живих дерев металевими.
Сам автор концепції, київський режисер і військовослужбовець Дмитро Костюминський пояснює появу ідеї залізних дерев так:
Спочатку була ідея просто встановлення дерева як символа пам’яті військовослужбовців. Але все ж таки я зрозумів, що для закарбування треба чогось ще більш символічного. Місто Запоріжжя – це для мене асоціація з металом. Наші воїни зроблені з металу, тому металеве дерево. Потім одне дерево. Я подумав, що у нас основний символ цієї війни – це посадка. І звісно, що самі кульчики, дзвіночки, які там висять. Це дерево має бути живим. По-перше, у нас є концепція самої посадки, що вона буде вибудовуватися дюнами, що теж буде символізувати життя, продовження. А головне, що це звук. Таким чином можна буде передати продовження життя, продовження нашої пам’яті. Таким чином з’явилась музична частина цього матеріалу.
Керівниця ГО «Хочу вчитись!» Катерина Звєрєва підкреслює: така ідея – це недостатнє розуміння місцевого контексту.
Кожен запоріжець критично сприймає, коли у нас хтось намагається вирубати дерева. У нас складна екологічна ситуація. Не описуйте нам індастріал, ми його не любимо. Ви можете собі асоціювати свої внутрішні переживання зі сталлю, але ми цієї сталі, бетону, сірості, вихлопу і оцього всього маємо забагато. Ми за живі дерева. І коли ви кажете: «Я хотів спочатку висаджувати дерева, а потім подумав, що дерев буде забагато – тому я вирішив зробити одне металеве, а потім подумав, що його буде замало, і вирішив багато металевих вам виставити»… Нам цього не треба.
Мешканці будинків поблизу парку Металургів, де встановлюють меморіал, обурені іншим. За їх словами, будівництво комплексу почалося ще у серпні. Почалося із вирубки дерев. Але відповісти, навіщо це робиться, їм ніхто не захотів: просто обіцяли, що буде «хорошо».
Роботи почалися ще у двадцятих числах серпня. 19 числа там уже стояв паркан і приїхали перші машини. І коли ми підійшли до реалізаторів цього проєкту і попросили: «Скажіть, а що тут буде», нам сказали: «Не хвилюйтесь, тут буде хорошо».
Місцеві стверджують: вирубку намагалися замаскувати.
Там були дуби, старий і молодий клени. І от другий раз ми підійшли туди, коли почали все це вирубати. Знову запитали: «Що тут буде?» Це вже пройшло майже десять днів. Ми написали заяву в поліцію на вирубку дерев. Чесно, над нами посміялися. А коли ми сфотографували вирубані дерева…Причому, як вирубали, їх вирубали і тут же утрамбували, щоб не було видно. І нам посміялись і сказали: «А де ви бачили дерева?» Це ті, котрі робили оцю інсталяцію.
Автор концепції і представники влади говорять: процеси могли б пройти краще, але було обмаль часу. Причину поспіху не називають. Втім, підкреслюють, що на найшвидшому встановленні меморіалу наполягали родини загиблих. Тому комплекс встановлюють ще до закінчення бойових дій – хоча дерева мали б містити імена всіх загиблих. До цього ж, на жаль, ще далеко.
Реально складне питання: чи на часі, чи не на часі? Тому що ми ще пів року тому почали спілкуватися з Геннадієм Козубом, з Олегом Дроздовим (українські архітектори, – ред.). Всі казали: «Це не на часі, світова практика». Представниця Ради жінок загиблих Героїв у нас тут є. Я також це питання виносив на Раду, тому що не на часі. Але ви розумієте, коли є тисяча сімей, то їм без різниці, що вважає Олег Дроздов, чи Геннадій Козуб, чи інші експерти з Меморіалу нації.
Мати загиблого воїна Ольга Бєлоус підкреслює: обговорення із родинами дійсно було, але вже після того, як проєкт почали реалізовувати. До цього говорили тільки із Радою жінок загиблих героїв, до якої входить 8 осіб. І обговорення після реалізації зробило тільки гірше:
У нас по факту відбувається обговорення після прийнятого рішення і вже втілення його в життя. Наступний крок – це Стіна пам’яті, на яку знову робиться проєкт. Потім буде виноситься на обговорення. Буде той самий хаос, ті самі образи, звинувачення. То чи не варто врахувати це все і по відношенню до Стіни пам’яті і трошки змінити підходи? Чесно, у нас у родин спільне горе. Але оця посадка, вона дійсно нас настільки роз’єднала! Це просто жах.
Хаотичним (або непрозорим) було також затвердження об’єкта. Учасники підкреслюють: навіть автор і представники фестивалю не можуть визначитися, чи йдеться про меморіал, чи про артоб’єкт? Меморіалізація має певні правила, артоб’єкт – ні. Незрозуміло також, хто був ініціатором проєкту і хто затверджував його на рівні влади. Сергій Білов підкреслює: такі питання треба ставити департаменту архітектури, який йому не підпорядкований. Представників департаменту на зустрічі не було. ЗЦР зараз подає запит щодо того, як затверджувався проєкт.
Але важливо не тільки це.
Насправді наше місто дуже травмоване історією двадцятого століття. Воно розвивалося без участі громади. Громада як така ніколи не бралася до уваги. А тому усі зміни, які відбуваються у місті, приймаються, скажімо так, під пильним зором громадськості. І це правильно. І коли йдеться про те, які механізми вибудувати для спорудження таких артоб’єктів, який насправді я вітаю, – громада на це реагує. «А де ми були, коли це питання порушувалося?» Так, можливо, десь нам треба ще ці механізми виробляти, бо їх для нашого травмованого міста очевидних не існує.
Відсутність механізмів обговорення вже не вперше призводить до скандалів у Запоріжжі.
Оці «культурні набіги» – це ж вже вдруге. У нас вже був минулого року культурний десант, ми його називаємо «Запорізький культурний набіг». Тому що прибігають люди дуже творчі, вони всі митці, в них тонка душевна організація. Вони в міській раді розказують, які в них прекрасні ідеї і як в них терміни горять швидко щось зробити, нанести нам культуру. Обов’язково в центрі міста, де це буде видно, обов’язково там, де вже красиво і вони зроблять ще красивіше своїм мистецтвом. Не десь там, де треба наводити лад, не десь на мікрорайонах, а саме в центрі міста. Так, у нас минулого року були уже «котики». Мисткині також дуже досвідчені, дуже відомі. Але вони на історичних пам’ятках намалювали котиків – і поїхали. А потім виявилося, що деякі ці малюнки були прямо поряд з табличкою, що це архітектурна пам’ятка. Мені здається, нам треба унормувати оці позиції, які за спонсорські кошти. Всі ініціативи, всі ці фестивалі.
Як ми вже писали, проєкт «Посадки пам’яті» і справді не мали виносити на архітектурний конкурс. Але представники влади абсолютно згодні із тим, що обговорення потрібне. Втім, поки про конкретику у цьому напрямку не йдеться.
Ба більше, наприкінці зустрічі організатори наголосили: для них головне, що болючі питання було порушено. Тези обговорень буде оприлюднено, а ті, хто не встиг доїхати місця зустрічі, можуть залишити свою думку онлайн. Організатори фестивалю також планують прискіпливо проаналізувати записи дискусії, щоб зробити висновки на майбутнє.
Таким чином, про жодний офіційний підсумок і результат обговорень не йдеться.
Відповідно, і до жодних змін зустріч не призведе. Ані у планах стосовно «Посадки пам’яті», ані щодо механізмів обговорення таких проєктів на майбутнє.
Аби перейти до практичних рішень, ініціативна група з громади створила звернення до в.о. міського голови Регіни Харченко. У ньому просять провести опитування широкої громадськості щодо «Посадки» в телеграм-каналі міськради, а експертів зібрати на воркшоп. Якщо громадськість висловиться проти – не продовжувати встановлення металевої алеї.
Крім того, міській владі пропонують розробити нормативні акти, щоб врегулювати створення меморіалів. Підкреслюють, що необхідні конкурси на розробку об’єктів, громадські обговорення, а також нормальні механізми контролю – паспорт об’єкта тощо.
На зустрічі під зверненням підписалося 13 осіб, включно із радником мера Михайлом Пірогом. Сьогодні документ передали до міської ради. Відповідь на нього має надійти за місяць.
Що тим часом відбуватиметься із «Посадкою пам’яті»? Ймовірно, її встановлюватимуть за планом. Адже за результатами обговорення не з’явилося жодного офіційного документа, у якому була б зафіксована позиція незадоволеної частини громадськості. Крім, звісно, звернення до в.о.мера.
Читайте також: Металева “Посадка” у Запоріжжі: не всіх спитали і не всі задоволені “вибором без вибору”
Обговорення