Після удару: як бізнес у Запоріжжі виживає без зруйнованих торговельних центрів 

Після удару по торговельному центру для підприємця все не закінчується з розбором завалів. Усередині може залишитися товар і обладнання, працівникам – нікуди виходити на зміну, а знайти нове приміщення ще не означає повернути покупців і колишні доходи

Від 24 липня до 23 вересня російські удари пошкодили або зруйнували у Запоріжжі щонайменше дев’ять торговельних центрів і комплексів. Серед них – два «Епіцентри», CITY MALL, три «Амстори», «Інтрейд» та торговельний комплекс біля Центрального ринку. Частина будівель пошкоджена, частина фактично знищена. Мережа METRO закрила свій єдиний ТЦ сама, не очікуючи удару.

За цим переліком легко побачити зруйновані будівлі… й не помітити бізнеси, які працювали всередині. 

Що таке російський удар для підприємців? Це товар, до якого іноді днями немає доступу. Обладнання, яке ще треба спробувати врятувати. Втрата торговельної точки та доходу. І водночас – команда, зарплати і питання, на яке треба відповідати майже одразу: де і як працювати далі?

ЗЦР поговорив із запорізькими підприємцями з бізнес-спільноти BOARD Запоріжжя та «Бізнес-союзу “Порада”», які за останні тижні втратили магазини або звичні місця роботи. Ми намагалися з’ясувати, що відбувається з бізнесом після того, як новини про черговий удар зникають зі стрічок.

Мінус вісім точок за вересень – і дві нові вже готують 

До вересня мережа магазинів мобільних аксесуарів Best Bay Case мала у Запоріжжі 16 магазинів. Тепер вісім із них не працюють.

Частина з них була знищена разом із торговельними центрами. Інші фізично вціліли, але не працюють через небезпеку нових обстрілів. У деяких ТЦ мережа мала одразу по два острівці.

Коли ми перепитали засновницю мережі Олександру Кирильченко, чи правильно зрозуміли, що вісім точок перестали працювати за останні кілька місяців, вона одразу виправила: «Не за останні місяці. За вересень», – каже пані Олександра. 

Після самого удару бізнес ще не завжди розуміє, що саме втратив. Наступного дня команда чекає інформації від адміністрації ТЦ. За день-два підприємцям можуть надіслати відео зсередини або дозволити зайти й оцінити стан точки. Якщо обладнання вціліло, вивезти його іноді вдається лише через п’ять-сім днів. 

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

В одному з торговельних центрів обладнання Best Bay Case вигоріло разом із будівлею. 

«Її немає. Вона вигоріла під нуль. Звісно, наше обладнання там теж вигоріло», – згадує пані Олександра. В інших точках ситуація краща: десь побите скло, пошкоджені товар і меблі ще можна відмити, полагодити й використати знову. 

Так за кілька днів після удару починається дуже практичне сортування втрат: що вже сміття, що можна врятувати, що треба вивезти, а тут поки взагалі неможливо зрозуміти, чи повернеться торговельний центр до роботи.

Для бізнесу втрата половини локацій означає не тільки менші продажі. За кожним магазином є люди, яким після закриття точки просто немає куди виходити на зміну. 

Пані Олександра каже прямо: після втрати майже половини запорізької мережі про прибуток зараз не йдеться. Але скорочувати людей компанія вирішила лише в крайньому разі. Працівникам непрацюючих точок залишили мінімальну кількість змін і оплачують простої. В офісі скоротили робочий день та переглянули зарплати – усе для того, щоб максимально зберегти команду.

І для засновниці це не лише питання того, скільки коштуватиме зібрати новий штат. Команду мережі, говорить вона, будували 12 років.

«Я не можу просто так кинути їх, кинути їхні родини і залишити їх без робочих місць», – каже пані Олександра. 

Вона пояснює, що рішення залишатися в Запоріжжі для неї пов’язане і з самим містом: «Поки ми тримаємося, поки ми надаємо робочі місця, віра в місто живе. Ми самі створюємо цю віру, ми самі сприяємо тому, щоб запоріжці хотіли рухатися далі».

Тому паралельно з оплатою простоїв компанія вже готує нові місця для роботи.

«Ми вже в жовтні відновлюємо дві локації. Це, звісно, інші місця, це не торговельні центри. Але ми працюємо над тим, щоб перевезти наші локації, зробити ремонт та відкрити магазини», – розповідає пані Олександра.

Загалом, за словами Олександри Кирильченко, попит на окремі магазини, МАФи та інші площі у Запоріжжі зріс – багато підприємців терміново шукають місця для переїзду. На щастя, різкого стрибка цін на оренду вона поки не бачить. 

Змінилося й те, скільки бізнес готовий вкладати в одну адресу.

У нових магазинах Best Bay Case скорочує витрати на ремонт: відмовляється від частини декоративних рішень і простіше облаштовує приміщення. Одну з великих площ компанія вирішила поділити з іншим бізнесом, який також постраждав після ударів по «Амсторах».

«Ми підтримуємо один одного як підприємці. Запропонували одній із компаній заїхати разом із нами, розділити витрати на ремонт, площу, меблі», – пояснює пані Олександра.

Навіть у тих ТЦ, де магазини поки продовжують працювати, мережа вже змінює підхід. На одній із точок зменшили запаси дорогого та повільніше продаваного товару. За словами Олександри, так само роблять й інші підприємці.

Тож російські удари змінюють не тільки кількість магазинів у місті, а й саму логіку бізнесу.  Запорізькі підприємці намагаються одночасно втримати людей, скоротити ризики й знайти модель, у якій наступна втрата не обнулить усе знову.

Змінився і горизонт планування. Якщо раніше розвиток мережі можна було прораховувати на три-п’ять років уперед, тепер навіть річні плани доводиться будувати з розумінням, що їх будь-якої миті доведеться переглянути.

«Ти не можеш розуміти, що буде завтра. Але якщо немає планування, то дуже складно будувати бізнес. Плани все одно повинні бути – принаймні на пів року, на рік. Просто вони мають коригуватися залежно від ситуації», – говорить пані Олександра.

«Немає трафіку – немає торгівлі»

Але перейти з ТЦ в окреме приміщення можуть далеко не всі.

Пан Юрій 16 років займався торгівлею шкіргалантереєю. До останніх атак у нього було десять торговельних точок у Запоріжжі, більшість – саме в ТЦ.

Тепер про свій бізнес він говорить уже не мовою «адаптації» чи «релокації». 

«Чесно кажучи, поки я не знаю, що робити з усім цим. Ми втратили 90% торговельних можливостей, 90% обороту відпало. І зараз такий перманентний стан ліквідації бізнесу», – каже пан Юрій.

Він знає: після втрати локації недостатньо просто знайти інші чотири стіни. 

Є бізнеси, для яких сама адреса нічого не варта без трафіку – людей, які проходять повз неї. Покупець приходить по продукти чи інші необхідні речі, а дорогою звертає увагу на сумку, аксесуар або інший товар, який спочатку взагалі не планував купувати. Саме на таких імпульсивних покупках значною мірою й тримаються невеликі торговельні точки.

Тому варіант «відкритися десь у підвалі чи окремому приміщенні» для такого бізнесу працює далеко не завжди. 

«Де вони візьмуть трафік? Немає трафіку – немає торгівлі. Немає торгівлі – немає можливості нормально заробляти, платити оренду, зарплати, податки», – пояснює пан Юрій. 

Переїзд до іншого міста – теж не панацея. За словами підприємця, місця з хорошим потоком людей у працюючих ТЦ поза Запоріжжям здебільшого вже зайняті. 

«Переїхати можна. Але щоб зайти в нормальний торговельний центр і стати в нормальному місці… Нормальні торговельні центри наповнені. Коли ти приїжджаєш і кажеш: “Я із Запоріжжя, дайте мені ваше місце”, – ну ні, звісно», – говорить пан Юрій. 

Різкого здешевлення оренди в тих запорізьких ТЦ, які залишилися, Юрій поки не побачив. За його досвідом, адміністрації починають суттєво знижувати ставки вже тоді, коли торгівля просідає настільки, що орендарі масово йдуть.

«Критична маса накопичується, вже немає можливості людям триматися. І тоді – раз і все», – описує він цей момент. 

Після самих атак, утім, адміністрації ТЦ допомагали підприємцям хоча б урятувати те, що залишилося. Пан Юрій згадує, що керівники «Амстору» та CITY MALL ішли назустріч орендарям і давали можливість екстрено вивозити товар із пошкоджених приміщень. 

Тож за фразою «Бізнес переїжджає» можуть ховатися дуже різні історії. Для однієї мережі це можливість знайти окремий магазин, скоротити витрати й відкритися знову. Для іншого підприємця переїзд ще не означає відновлення: можна знайти нове приміщення, але не знайти там того потоку людей, на якому роками тримався бізнес. 

Покупці не зникли – вони пішли в інші магазини

Поки частина непродовольчого бізнесу після втрати ТЦ намагається зрозуміти, де взяти новий потік покупців, у продуктовій торгівлі він частково перерозподілився між магазинами, які продовжують працювати.

Олексій Пучков, заступник голови правління бізнес-союзу «Порада» та засновник мережі їдалень «Кухня», постачає продукцію мережі «Апельмон». Саме там він побачив, як змінилися покупки містян після закриття частини великих супермаркетів.

За його словами, у магазинах «Апельмон», розташованих поруч із «Сільпо», продажі зросли – частина людей просто почала купувати продукти в інших точках.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Після атак був і короткий сплеск попиту на базові товари. 

«Люди дійсно вигрібали і цукор, і борошно – це я бачив по наших складах. Але в нас усе нормально, ми встигаємо підвозити», – розповідає пан Олексій.

Супермаркет може закритися, але люди поруч із ним все ще хочуть їсти. Люди починають шукати продукти поруч – і частину покупців перебирають на себе інші мережі.

Але пан Олексій помічає й іншу зміну. У власних закладах з’являються нові відвідувачі, тоді як частину постійних він перестає бачити.

«Ми бачимо, що люди змінюються: нові додаються, а якихось постійних уже не бачимо. І коли ми не бачимо постійних, я розумію, що хтось їде», – говорить він.

Тож зникають не лише магазини. Їдуть ще й їхні постійні клієнти. 

«А може, вікна не ставити? Знову виб’є» 

Для самого пана Олексія ця історія теж не абстрактна. Його власний бізнес уже доводилося відновлювати після російського удару неподалік.

У приміщенні вибило вікна та двері. Першочергові роботи підприємці організовували самі: купували ОСБ, закривали отвори, а на допомогу приходили знайомі бізнесмени й майстри.

«Хтось ОСБ привіз, якийсь майстер був поруч, приїхав і запропонував допомогу забити все. І ми вже наступного дня працювали», – згадує пан Олексій.

На момент нашої розмови пан Олексій уже витратив близько 50 тисяч гривень на частину ремонтів. Попереду залишалася заміна склопакетів, дверей та інші роботи. Перед ним зараз стоїть питання, яке ще кілька років тому звучало б абсурдно: чи є взагалі сенс вставляти нове вікно, якщо наступний удар може знову його вибити?

Після чергової атаки неподалік один зі співрозмовників запропонував почекати: «А може, не треба поки? Може, це будуть викинуті гроші». Але пан Олексій вирішив не чекати.

«Я кажу: ні, давай вже ставити. Так потроху світло даю, по декілька склопакетів. Щоб хоча б сонечко трохи потрапляло», – розповідає він.

Впевненості, що нові вікна стоятимуть довго, немає. Є лише вибір між ризиком знову втратити гроші – і місяцями працювати за фанерними плитами на вікні. 

OSB, кредити й компенсації: на що може розраховувати бізнес після удару 

Взаємопідтримка підприємців має й інший бік. Якщо ти шукаєш і матеріали, і робочі руки сам і через колег, виникає відчуття, що після удару ти залишаєшся сам на сам із першими витратами.

«До бізнесу ставлення таке: ну ви ж сильні, самі справитесь. OSB закуповували самі, самі вікна зачиняли», – говорить пан Олексій.

Направду офіційний механізм першочергової допомоги підприємцям у Запоріжжі є. У липні Запорізька ОВА повідомляла, що після пошкодження підприємства міські комунальні служби можуть допомогти прибрати аварійні конструкції й сміття, надати до 50 плит OSB без монтажу та скласти акт обстеження. Для цього підприємець має звернутися до районної адміністрації, про удар також рекомендують повідомляти через міську лінію 15-80.

Фінансових інструментів теж кілька. У місті діє програма часткової компенсації внеску за участь у державній програмі компенсації воєнних ризиків. Міська рада також має програми часткового відшкодування ставок за кредитами та іншу підтримку малого й середнього бізнесу.

Державна програма компенсації воєнних ризиків поширюється і на Запорізьку область. Максимум – до 30 мільйонів гривень на одного учасника. Але ключове слово тут – майбутніх збитків: підприємець має приєднатися до програми до того, як майно буде пошкоджене, і сплатити внесок у 0,5% від заявленої суми можливих збитків. Уже завдані до вступу втрати цей механізм не покриває.

Для вже пошкодженого майна з липня у межах програми «5-7-9%» працює окремий напрям кредитування на відновлення: до 150 мільйонів гривень під 0,1% річних у перші два роки. Далі ставка становить 5%, 7% або 9% залежно від умов програми. 

Тобто є три різні рівні допомоги: ОСБ та аварійні роботи можуть знадобитися бізнесу одразу після удару, кредит дає гроші на відновлення вже пошкодженого майна, а компенсація воєнних ризиків працює на випадок майбутніх втрат. 

Найважче відновити не товар

Коли ми запитали пана Олексія, що сьогодні найважче повернути бізнесу, він відповів одразу: «Сьогодні це команда».

Він розповідає про одну зі своїх працівниць з Оріхівщини. Свій дім вона вже втратила, і Запоріжжя на певний час стало для неї тимчасовим.

«А коли приліт знов і знов, вона приймає рішення, що тимчасовим домом буде якесь інше місто», – говорить пан Олексій.

Товар можна закупити знову, постачання – налагодити, клієнти можуть повернутися. Людей замінити значно складніше.

«Клієнтів, постачальників – це можна відновити і в іншому місці, і в іншому місті. А ось команду дуже важко потім зібрати знову докупи», – пояснює пан Олексій.

Це відчуває і виробництво, з яким він працює. Попит на продукцію є, замовлення є – бракує людей, які зможуть їх виконати.

«У мене є потреба випікати хліб. Є люди, які його просять. А я розумію, що в мене не вистачає рук, які зроблять це замовлення», – каже пан Олексій.

Виходить доволі парадоксальна ситуація: хліб є кому продати, є де його виробляти, але може не бути кому його спекти.

Не «незламність» – складні рішення щодня

За роки повномасштабної війни Запоріжжя вже багато втратило через російські атаки. Будинки, підприємства, магазини, знайомі місця. А головне – людей.

Частину цих втрат неможливо повернути. І немає сенсу робити вигляд, що черговий удар місто просто «не помітило».

Але між «нам не болить» і «нас зупинили» – велика різниця.

Саме тому історія запорізького бізнесу після ударів по торговельних центрах – не про абстрактну «незламність». І не про те, що будь-який підприємець обов’язково зможе почати спочатку.

Хтось уже говорить про ліквідацію бізнесу. Хтось переносить магазини з ТЦ в окремі приміщення. Хтось намагається втримати команду, навіть коли про прибуток поки не йдеться. А хтось міняє вибиті вікна по кілька штук, бо вставити всі одразу дорого – і немає гарантії, що їх не виб’є знову.

Ще кілька місяців тому торговельний центр був для більшості містян просто місцем, куди заходять по продукти, чохол на телефон чи каву. Тепер за можливістю зробити навіть ці звичайні речі стоїть набагато більше рішень, ніж видно нам – покупцям.

Чи відкривати нову точку. Чи вкладатися в ремонт. Чи залишати дорогий товар на полиці. Чи чекати відновлення ТЦ. Чи шукати інше місто. Чи вставляти нове вікно, якщо його знову може вибити.

Можливо, саме це сьогодні точніше за слово «незламність» описує життя Запоріжжя. Не відсутність втрат і не відсутність страху, а необхідність після кожного удару знову вирішувати, що робити далі.

Російська атака може визначити, що місто втратить цієї ночі. Але поки люди тут продовжують ухвалювати рішення про те, як працювати, куди переїжджати, кого втримувати і що відкривати завтра – не Росія обирає, яким буде життя Запоріжжя.

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!