Марив армією: 21-річний боєць запорізької артбригади знаходиться понад рік у російському полоні після виходу з “Азовсталі”

Небагато запоріжців знають про те, що Маріуполь та, зокрема, підприємство “Азовсталь” боронили військовослужбовці 55-ї окремої артбригади “Запорізька Січ”. Ця бригада дислокується в нашому місті. “Запорізький центр розслідувань” поспілкувався зі старшою сестрою бійця родом з Харківської області, який, у складі “Січі”, став на захист міста Марії
Віталія Продан звернулася до “ЗЦР” із проханням розповісти про її 21-річного брата після нашої минулої публікації про Павла та Олександра Вовків – також бійців 55-ки, які, як і брат пані Віталії, вже понад рік знаходяться у російському полоні.
Михайло Михайлович Улинець народився у 2002 році. Закінчивши 9 класів школи, він далі пішов навчатися на автослюсаря. Втім, після закінчення коледжу, по професії не працював, а обрав бути пекарем.
Віталія розповідає, що Михайло – середній з сімох дітей у родині. Попри те, що він має не надто високу статуру, він завжди ставав горою за своїх сестер і з самого дитинства казав, що захищатиме їх.
— Ми по-доброму сміялися з нього, казали: “ти метр з кепкою, як ти будеш захищати?” А тепер бачите як – він стримав своє слово… Захищав всіх, і родину, і країну. Мій брат для мене – найулюбленіша людина.
У 18 років отримав повістку. Хлопець самостійно обрав собі військову частину, в якій служитиме – з дислокацією у Запоріжжі.

— Запоріжжя йому дуже подобалося, – розповідає Віталія. – Він мені казав про те, що купить собі там хату та буде там жити. І там же, в Запоріжжі, підписав контракт на три роки. Дуже йому армія подобалася. Навіть на фотографії з “Азовсталі” видно, що очі у нього горять… Він марив тим. Під час наших розмов, коли він вже був на тій “Азовсталі”, я у нього питала про те, що він хоче робити далі. Казав: “я піду далі по військовій справі”.
20 вересня 2021 року Михайло востаннє бачив родину – саме тоді його з побратимами відправили на Донецький напрямок. До 24 лютого 2022-го року він був на зв’язку, а з того дня зник з нього на три дні, каже пані Віталія.
— Через три дні він мені подзвонив близько третьої ночі. Ці дні для мене були як все життя… Телефоном він сказав мені, що і з ним і з його хлопцями все нормально, вони живі. Вже пізніше я дізналася, що вони на “Азовсталі”, і він мені зізнався у цьому…
Михайло промовився абсолютно випадково про те, що він знаходиться на території підприємства-гіганта, яке щільно накривали всіма калібрами росіяни. Розмовляючи із братом телефоном, Віталія розповіла про те, що в новинах розказали про обстріл “Азовсталі” фосфорними снарядами.
— Кажу йому: “це було сьогодні”. А він мені: “та ні, це було вчора”. Питаю: “тобто? А ти де?..” Міша й каже: “я тут. Тільки мамі не кажи”. Я ж почала одразу питати, чи все у них там в порядку, чи є що їсти. Завжди казав, що у них все в порядку, все є, але я розуміла, що він мені бреше, бо майже тиждень щодня Міша казав, що вони їдять борщ.
Під час однієї з розмов із Михайлом по відеозв’язку, Віталія побачила, що у брата перебинтована рука. Той відмахнувся та сказав, що то просто подряпини, втім це було не так: він мав серйозне поранення – порвані сухожилля.
— Він тоді заспокоював мене, казав, що все скоро буде нормально, що вони вже скоро будуть вдома… Але він мені не казав, що їх збираються виводити з “Азовсталі”. Ми про це вже дізналися після, – розповідає старша сестра Михайла.
Востаннє Віталія розмовляла із Михайлом перед Великоднем – 23 квітня. Понад місяць із ним не було ніякого зв’язку, тому сестра вирішила звернутися до командування, аби отримати бодай якусь інформацію.
— Ну вони мені сказали, що із хлопцями все добре, я кажу: “як все добре? Я ж бачу по телевізору інформацію про порятунок захисників Маріуполя”. Відповідають, що так, їх вивезли. Три-чотири місяці – і будуть вдома. Я зайшла в Телеграм-канал “Опознай хохла по чубу” (канал, в якому росіяни публікують дані про українських військовополонених, – ред.) і… я побачила там фотографію свого брата. Я його ледве впізнала. Там йому не 20 років було, а всі сорок. Очі вже не ті…

Михайло – офіційно підтверджений обидвома сторонами (українською та російською) військовополонений. Комітет Червоного Хреста, який працював під час виведення боронців Маріуполя з території “Азовсталі” складав списки – і Михайло в ньому є. Майже одразу Червоний Хрест зв’язався із матір’ю бійця та повідомив їй про те, що його та його побратимів вивезла з території Маріуполя російська сторона.
Вже понад рік полону – а про Михайла та його побратимів з 55-ї артбригади “Запорізька Січ” нічого не відомо: ні про те, де саме вони знаходяться, ні про їхній стан здоров’я. За увесь цей час Україні вдалося визволити з російського полону лише чотирьох бійців 55-ки.
За словами Віталії, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими постійно на зв’язку із рідними, а представники Штабу влаштовують зустрічі, під час яких діляться всією наявною інформацією, втім поки результати відсутні. Чому саме бійців 55-ї окремої артбригади “Запорізька Січ” російська сторона не хоче давати на обмін – загадка для родичів.
Втім, вони вірять в те, що українська сторона зробить і робить все можливе для повернення на нашу територію людей, які встали на захист України.
Читайте також: У Ростові-на-Дону судять “азовців”: серед них – три жительки Запорізької області

Здійснено в рамках проекту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обовʼязково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
Обговорення


Россияне!
Отпустите всех украинских детей из плена.
В чём они виноваты? Они же защищали свою Родину. Где их вина? Они же воевали на территории Украины, а не в России.
Где ваша человеческая совесть? Как можно издеваться над людьми, которые совсем не виноваты.