Марив армією: 21-річний боєць запорізької артбригади знаходиться понад рік у російському полоні після виходу з “Азовсталі”

Небагато запоріжців знають про те, що Маріуполь та, зокрема, підприємство “Азовсталь” боронили військовослужбовці 55-ї окремої артбригади “Запорізька Січ”. Ця бригада дислокується в нашому місті. “Запорізький центр розслідувань” поспілкувався зі старшою сестрою бійця родом з Харківської області, який, у складі “Січі”, став на захист міста Марії

Віталія Продан звернулася до “ЗЦР” із проханням розповісти про її 21-річного брата після нашої минулої публікації про Павла та Олександра Вовків – також бійців 55-ки, які, як і брат пані Віталії, вже понад рік знаходяться у російському полоні.

Михайло Михайлович Улинець народився у 2002 році. Закінчивши 9 класів школи, він далі пішов навчатися на автослюсаря. Втім, після закінчення коледжу, по професії не працював, а обрав бути пекарем.

Віталія розповідає, що Михайло – середній з сімох дітей у родині. Попри те, що він має не надто високу статуру, він завжди ставав горою за своїх сестер і з самого дитинства казав, що захищатиме їх.

— Ми по-доброму сміялися з нього, казали: “ти метр з кепкою, як ти будеш захищати?” А тепер бачите як – він стримав своє слово… Захищав всіх, і родину, і країну. Мій брат для мене – найулюбленіша людина.

У 18 років отримав повістку. Хлопець самостійно обрав собі військову частину, в якій служитиме – з дислокацією у Запоріжжі.

— Запоріжжя йому дуже подобалося, – розповідає Віталія. – Він мені казав про те, що купить собі там хату та буде там жити. І там же, в Запоріжжі, підписав контракт на три роки. Дуже йому армія подобалася. Навіть на фотографії з “Азовсталі” видно, що очі у нього горять… Він марив тим. Під час наших розмов, коли він вже був на тій “Азовсталі”, я у нього питала про те, що він хоче робити далі. Казав: “я піду далі по військовій справі”.

20 вересня 2021 року Михайло востаннє бачив родину – саме тоді його з побратимами відправили на Донецький напрямок. До 24 лютого 2022-го року він був на зв’язку, а з того дня зник з нього на три дні, каже пані Віталія.

— Через три дні він мені подзвонив близько третьої ночі. Ці дні для мене були як все життя… Телефоном він сказав мені, що і з ним і з його хлопцями все нормально, вони живі. Вже пізніше я дізналася, що вони на “Азовсталі”, і він мені зізнався у цьому… 

Михайло промовився абсолютно випадково про те, що він знаходиться на території підприємства-гіганта, яке щільно накривали всіма калібрами росіяни. Розмовляючи із братом телефоном, Віталія розповіла про те, що в новинах розказали про обстріл “Азовсталі” фосфорними снарядами.

— Кажу йому: “це було сьогодні”. А він мені: “та ні, це було вчора”. Питаю: “тобто? А ти де?..” Міша й каже: “я тут. Тільки мамі не кажи”. Я ж почала одразу питати, чи все у них там в порядку, чи є що їсти. Завжди казав, що у них все в порядку, все є, але я розуміла, що він мені бреше, бо майже тиждень щодня Міша казав, що вони їдять борщ.

Під час однієї з розмов із Михайлом по відеозв’язку, Віталія побачила, що у брата перебинтована рука. Той відмахнувся та сказав, що то просто подряпини, втім це було не так: він мав серйозне поранення – порвані сухожилля. 

— Він тоді заспокоював мене, казав, що все скоро буде нормально, що вони вже скоро будуть вдома… Але він мені не казав, що їх збираються виводити з “Азовсталі”. Ми про це вже дізналися після, – розповідає старша сестра Михайла.

Востаннє Віталія розмовляла із Михайлом перед Великоднем – 23 квітня. Понад місяць із ним не було ніякого зв’язку, тому сестра вирішила звернутися до командування, аби отримати бодай якусь інформацію.

— Ну вони мені сказали, що із хлопцями все добре, я кажу: “як все добре? Я ж бачу по телевізору інформацію про порятунок захисників Маріуполя”. Відповідають, що так, їх вивезли. Три-чотири місяці – і будуть вдома. Я зайшла в Телеграм-канал “Опознай хохла по чубу” (канал, в якому росіяни публікують дані про українських військовополонених, – ред.) і… я побачила там фотографію свого брата. Я його ледве впізнала. Там йому не 20 років було, а всі сорок. Очі вже не ті…

Михайло – офіційно підтверджений обидвома сторонами (українською та російською) військовополонений. Комітет Червоного Хреста, який працював під час виведення боронців Маріуполя з території “Азовсталі” складав списки – і Михайло в ньому є. Майже одразу Червоний Хрест зв’язався із матір’ю бійця та повідомив їй про те, що його та його побратимів вивезла з території Маріуполя російська сторона. 

Вже понад рік полону – а про Михайла та його побратимів з 55-ї артбригади “Запорізька Січ” нічого не відомо: ні про те, де саме вони знаходяться, ні про їхній стан здоров’я. За увесь цей час Україні вдалося визволити з російського полону лише чотирьох бійців 55-ки. 

За словами Віталії, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими постійно на зв’язку із рідними, а представники Штабу влаштовують зустрічі, під час яких діляться всією наявною інформацією, втім поки результати відсутні. Чому саме бійців 55-ї окремої артбригади “Запорізька Січ” російська сторона не хоче давати на обмін – загадка для родичів.

Втім, вони вірять в те, що українська сторона зробить і робить все можливе для повернення на нашу територію людей, які встали на захист України.

Читайте також: У Ростові-на-Дону судять “азовців”: серед них – три жительки Запорізької області

Здійснено в рамках проекту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обовʼязково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.