Запорізьке повітря проти бюрократії: знов не кінець

Підготовка Програми поетапного зниження викидів у Запоріжжі нібито знов добігає кінця. Ще декілька днів тому було схоже, що із цим погодилися усі сторони конфлікту. Але запорізькі активісти таки не пристали на пропозицію влади шукати джерела постійного забруднення повітря серед малих і середніх підприємств. Що буде із запорізьким повітрям далі? Розповідаємо

Як все ледь не закінчилося

Коли 5 грудня у Запоріжжі вчергове зібралася робоча група із розробки Програми поетапного зниження викидів (далі – ППЗВ), багато що говорило про те, що процес завершується. 

Бюджетний рік добігає кінця. Розробку документа врешті решт потрібно оплачувати: його мали ухвалити ще майже пів року тому. Запорізькі чиновники від екології занепокоєні конфліктом із надавторитетним у галузі київським Інститутом громадського здоров’я ім. Марзєєва. Там, як повідомляють його представники, вже були змушені скоротити частину співробітників через неоплату запорізького проєкту. 

Зрештою, у всіх у пам’яті залишається демотивуючий аргумент, який використав під час попередніх зборів голова міського управління екобезпеки Гліб Золотарьов. За його словами, міська програма як така не може вплинути на великі підприємства. Покращуй-не покращуй, підсумок нібито один і той самий. Виходить, розробляли документ для документа?

Головуючий, заступник мера Андрій П’ятницький, починає засідання із нагадувань про те, скільки зусиль і часу вкладено у розробку ППЗВ. Увесь захід побудований так, що має довести: проєкт обґрунтований, прорахований, і його неприйняття шкодить Запоріжжю. 

Цю думку обстоюють не лише представники ЗНУ, які не вперше підтримують лояльні до промгігантів документи. До обговорення також залучають екскерівника обласної санепідемстанції Анатолія Севальнєва, нині завкафедри у Запорізькому державному медико-фармацевтичному університеті. Колишній чиновник твердить: якби документ ухвалили раніше, запорізьким дітям могли б уже «скеровувати медичну допомогу». 

Твердження неправдиве. Оприлюднений раніше проєкт ППЗВ лише пропонує розробити профілактичні заходи. Їх вартість мають оцінити «після розроблення проєктно-кошторисної документації». Це означає, що до адресної допомоги ще дуже і дуже далеко – можливо, роки. Адже невідомо, коли місто знайде гроші на розробку.

Дисонанс у потоці компліментів на адресу програми – виступ запорізького нардепа Сергія Штепи. Він виходить на зв’язок прямо із Верховної Ради, де якраз починається сесійне засідання. І наголошує: він і ще один депутат ВР, Геннадій Касай, проти прийняття ППЗВ у її поточному вигляді. Адже проблеми забруднення вона так і не вирішує. Позиція нардепів – сильний аргумент на місцевому рівні, тож рівновага зсувається.

Не дає зацементуватися загальній згоді й одна з координаторів руху «Маю право дихати» Тетяна Ярмохіна. Вона раз по разу нагадує про слабкі місця, які роблять користь від розробленого проєкту неочевидною: відмову від заміни шкідливого мартенівського виробництва на «Запоріжсталі», відсутність заходів для зниження рівня фенолу і формальдегіду у повітрі, сумнівний облік викидів на одному із потенційних джерел цих речовин – «Укрграфіті» тощо. Її підтримують колеги за екологічним рухом. 

Але не серед великих заводів, а серед малих і середніх підприємств. Адже фенол і формальдегід можуть викидати також меблеві фабрики, авторемонтні майстерні – усі виробництва, де є лакофарбувальна ланка. На цьому раніше неодноразово наголошував розробник.

Інститут Марзєєва готовий внести відповідні правки до програми з однією умовою: це буде фінальне доопрацювання. 

Чому це не ОК?

Влада і розробники нарешті погодилися на додаткові дослідження? Тим, хто слідкував за розвитком подій навколо ППЗВ, було важко стримати радісний подив. Втім, він зник, щойно ми проаналізували, що саме запропонували чиновники.

Фактично пошук забруднювачів серед малих підприємств закріплює найслабші місця програми в цілому. У такий спосіб розробники і влада затверджують сумнівну тезу: великі підприємства апріорі не є джерелами надмірних викидів фенолу і формальдегіду. 

Але чи це насправді так? Тут прихована головна вада проєкту: він побудований без урахування реального стану речей. Підґрунтя для усіх розрахунків, як ми вже писали, – не фактичні заміри викидів, а норми, які закріплені для підприємств в офіційних дозволах на викиди.

Чи дотримуються заводи цих нормативів? Їх представники наполегливо підтверджують це. Однак дізнатися точно зараз неможливо: на час дії воєнного стану держава суттєво урізала повноваження екоінспекції, яка мала б перевіряти фактичне положення. Тому даних для реалістичної оцінки ситуації немає. 

Ну а працівники самих заводів знають чимало факторів, через які викиди можуть перевищувати дозволені обсяги.

Власне, і малих підприємців також планують перевіряти лише за документами. Хочуть вибрати дозволи на викиди тих, хто не потрапив у розрахунки Інституту Марзєєва, і порахувати, чи можуть вони сумарно давати такий рівень забруднення. 

Таким чином, запропоноване дослідження має великий плюс: його можна реалізувати відносно швидко і без великих додаткових витрат. Але має й великий мінус, дещо вагоміший за плюс. 

Воно «всього лише» не покаже реальної ситуації. 

Можливо, суттєві джерела викидів знайдуть – пощастить. Тоді можна буде говорити про якісь заходи для покращення стану повітря. Їх впровадження на десятки малих підприємств – наступна задача, із зірочкою, але вирішувана. Особливо якщо повноцінно запрацює екоінспекція.

А може, не пощастить. Імовірність цього чимала: недаремно протягом багатьох років головним джерелом відповідних викидів вважали саме великі підприємства. І тоді ми залишимося із статус-кво: фенол і формальдегід є, заходів для боротьби з ними немає.

Інформаційна тиша

Протягом майже двох тижнів позиція руху «Маю право дихати» була стриманою. Два його лідери – Микола Ралик і Тетяна Ярмохіна – висловили підтримку пропозиції не приймати програму без додаткових досліджень. Без деталей, оцінок або аналізу пропонованих заходів. Далі – тиша.

Резони погодитися на компроміс були. Заява Гліба Золотарьова, що міська програма не є регіональною, дещо демотивувала запорізький екологічний рух. Таке тлумачення ламало єдину схему, яка робила виконання ППЗВ обов’язковим для всіх: місто ухвалює проєкт, а Міндовкілля у дозволах на викиди зобов’язує заводи його дотримуватися. 

Але галузеві норми суперечливі. В одному з нормотворчих документів вказано, що у дозволах можна враховувати тільки регіональні програми. Чи належить до них міська? Або тільки обласна, якої немає?

Микола Ралик, а слідом за ним і «ЗЦР», звернулися за офіційними роз’ясненнями суперечливих норм до Міндовкілля. Отримали з установи листи, що детально перераховували, якими документами має керуватися Міністерство. Але не давали відповіді на головне питання: врахують міську програму чи ні? 

Більше конкретики дало особисте звернення Миколи Ралика до Міністерства. На дзвінок йому повідомили, що імовірність врахувати міську програму у дозволах на викиди таки є. Але є і ймовірність подальших судових справ із підприємствами.

Якщо ухвалити обласну програму зниження викидів, ця проблема зникає автоматично. Виникає спокуса припинити баталії навколо міського документа і переключитися на область. Але на розробку знов підуть роки. Не найкращий варіант.

А на обрії знову виникають ті самі граблі. Система екологічного моніторингу у Запоріжжі недостатня для того, щоб побудувати повноцінну програму на її даних. Тож знов розробка за написаними у паперах цифрами? Чи таки доводити до робочого стану міський варіант?

Микола Ралик звернувся до омбудсмена з прав людини із заявою про недоліки міської програми. Але в цілому достатньо довго було не до кінця зрозуміло, як екологічний рух виходитиме з цього роздоріжжя. 

І тільки вчора стало відомо: активісти таки не задовольнилися запропонованим додатковим дослідженням. Вони вимагатимуть від влади перевірок великих підприємств – підприємств першого класу забруднення. Деталі поки не розголошують. Відповідне звернення мають подати найближчим часом.

В Інституті Марзєєва під час попередньої розмови розповідали «ЗЦР» про складнощі, які можуть чекати під час замірів викидів великих заводів. Від «усереднення» диму декількох близько розташованих виробництв – до навмисних пошкоджень обладнання при замірах «на трубі», тобто на конкретних джерелах забруднення.

Але чи буде кращим за це проєкт, який фіксує «паперову реальність» замість таких складних замірів?

Читайте: Громадська рада при виконкомі у Запоріжжі обрала голову і визначила напрямки роботи