Запорізька програма зниження викидів: первісток, якому поки не щастить

Два мітинги. Майже 200 підписів за службове розслідування щодо начальника міського управління екології. Громадські слухання і конфлікт із головним розробником екопрограм в Україні. Все це – навколо документа, який має зробити повітря у Запоріжжі чистішим. Саму програму читали одиниці. Ми прочитали – і розповідаємо, чому конфлікт був невідворотнім

Плануючи нові заходи, запорізькі активісти в своїх чатах називають документ просто ППЗВ – Програма поетапного зниження викидів. Справжня назва довша і складніша, вона займає на титулі проєкту три рядки. Деякі екологи, з якими ми спілкувалися, вважають: саме бажання охопити всі проблеми одним документом і зробило його таким конфліктним.

Екоспільнота доклала чималих зусиль, щоб стимулювати створення ППЗВ. Процес розпочався ще у 2020 році із тисячного мітинга “Маю право дихати”. Потім був лист ОДА про необхідність знижувати викиди у запорізьке повітря. За законом він став підставою, щоб міське управління екології ініціювало розробку програми.

Тендер на розробку оголосили влітку 2023 року. На конкурс подалася тільки найбільша профільна наукова установа в країні – Інститут громадського здоров’я ім. О.М.Марзєєва. Вони автоматично і стали переможцями.

В самому інституті розповідають: братися за проєкт не хотіли. Міському управлінню екології нібито довелося двічі звертатися до установи, щоб умовити її розпочати розробку. Чому? Бо аналогів програми в Україні не існує. Запорізький проєкт – перший в країні. Багато речей довелося робити з нуля. І, як з’ясувалося, без адекватних даних.

Тепер уже зрозуміло: запорізький досвід точно стане в нагоді всій Україні. Він показав купу підводних каменів, об які билася розробка документа. ППЗВ таки мають ухвалити у найближчі тижні: термін угоди сплив, а Інститут Марзєєва досі не отримав гроші за розробку. 

Затвердження гальмує громадськість – зокрема, “ЕкоКоаліція Запоріжжя”. Її мотивація зрозуміла. Коли проєкт програми було оприлюднено, виявилося, що у ньому немає заходів для зниження у повітрі двох із семи головних отруйних речовин – фенола і формальдегіда. При цьому у зведеннях запорізького гідрометцентра регулярно фіксуються перевищення концентрацій цих речовин у 1,5-3 рази. 

Екоспільнота твердить: заходи зі зниження фенолу і формальдегіда передбачені технічним завданням. Якщо їх немає – програма не відповідає ТЗ на її розробку. 

Втім, “ЕкоКоаліція” не поспішає подавати скарги на перевіряючі органи – очікує, що розробник врахує зауваження і доповнить ППЗВ. Розробник, в свою чергу, доробляти програму до оплати не планує. Але натякає, що може продовжити доопрацювання після цього.

Що зараз являє собою проєкт програми

Якщо порівняти структуру програми із технічним завданням, яке міститься у договорі, бачимо повну відповідність. Помітно, що деякі розділи були додані лише задля цієї відповідності. Так, дванадцятий займає лише півсторінки. Деякі інші являють собою в основному добірку цитат із нормативних актів. Інститут ім. Марзєєва має великий досвід виконання побажань замовника.

Чи можна сказати, що так само ідеально відповідає техзавданню зміст документа?

Важливе зауваження: програма складна. Ми не один раз чули думку (зокрема, від начальника міського екоуправління Гліба Золотарьова, а також деяких екологів) про те, що обговорювати її мають експерти. Але і вони в обговоренні не доходять згоди. Ми не є експертами, але спілкувалися із ними – і викладаємо в першу чергу позиції сторін.

То чому ідеальна відповідність структури програми ТЗ так і не вирішує проблем запорізького повітря і людей, які ним дихають?

Порахувати можна все – аби було що рахувати

Програма містить два ключові розділи, на яких побудовано решту. Це розділ четвертий, у якому склад запорізького повітря порівнюють із допустимими нормативами. І розділ п’ятий, у якому моделюють, як отруйні речовини поширюються з промзони містом. До обох є питання.

Порівняння стану повітря із гранично допустимими концентраціями було проведено за затвердженою методикою Міндовкілля, твердить Інститут ім. Марзєєва. У ньому використовувалися трирічні дані обласного центру гідрометеорології – реальні заміри. Але екологічні показники гнучкі: галузь завжди була полем протистояння між грошима, які заробляє промисловість, і екологами, які борються за чистіше довкілля. Тож порівняння показало, що запорізьке повітря в цілому… чисте. Єдина речовина, яка досягає недопустимої межі – це фенол.

Це не співпадає із тижневими зведеннями того ж Гідрометцентра, який регулярно фіксує перевищення 2-3 речовин. За минулий тиждень, наприклад, центр не показує жодного дня без перевищення тієї чи іншої речовини.

Парадокс у тому, що в подальшому це порівняння не знаходить використання. І саме та єдина речовина, яку згідно з розділом четвертим проєкту треба було б зменшувати у повітрі, залишається не охопленою.

Ще один розділ для відповідності ТЗ? Припустимо. Але що тоді із розділом п’ятим, який має показати, як реально виглядає забруднення повітря у Запоріжжі?

І Інститут ім. Марзєєва, і Гліб Золотарьов підкреслюють: моделювання проводилося на надсучасному програмному комплексі, який використовують у просунутих країнах і рекомендує ВООЗ. Моделювання зроблене еталонно, виходить з того, що розповіли нам в Інституті ім. Марзєєва. 

Але є одна закавика. Усі розрахунки, на підставі яких вирішували, кому “прикрутити трубу”, робили на даних, які надали самі забруднювачі. Вихідні дані для моделювання – це цифри із дозволів на викиди, які мають запорізькі промпідприємства. 

У технічному завданні на розробку – декілька наборів статистики щодо стану запорізького повітря. Чому вибрали саме дані від найбільш зацікавленої сторони?

Бо всі решта – або недостатні за кількістю, або недостатньо якісні. 

Достатньо якісні технічно і достатньо стабільні заміри у місті робить тільки центр метеорології. Центр має у місті 5 постів спостережень: три навколо промзони, 1 на Правому березі і 1 в районі Малого ринку. Цього явно недостатньо для повноти моделювання. 

Для того, щоб програма базувалася на реальних даних, потрібна розвиненіша система моніторинга.

У поточний проєкт заклали більш широкі дані, ніж може надати система моніторинга – дані по кожній трубі і кожному іншому джерелу викидів. Але – не реальні, а “паперові”. Дані з такого собі “ідеального світу”.

Чи є це надійним? Начальник міського управління з питань екологічної безпеки Гліб Золотарьов власної думки не висловлює. Натомість підкреслює: інститут ім. Марзєєва вважає дані надійними і науково обґрунтованими.

Реальний світ запорізьких заводів

Коли ти народився і виріс у Запоріжжі, нескладно знайти знайомих, які працюють на промгігантах. В тому числі, і безпосередньо на джерелах забруднення. Зрештою, “Запоріжсталь” – один із найбільших роботодавців у місті, інші заводи теж створюють багато робочих місць.

Що розповідають заводчани про свій реальний виробничий процес? По-перше, на відміну від ідеального дозвільного світу, обладнання на запорізьких промгігантах далеко не завжди виконує заплановані функції.

Є ще один фактор, який дозвільні документи не враховують. Металургійні виробництва – це в принципі суцільне джерело забруднення.

“Розмахувати папірцями простіше, ніж постояти поруч і всим цим подихати”, – резюмують працівники заводів.

Де вихід?

В Інституті ім. Марзєєва насправді добре знають, що реальність відрізняється від даних у дозвольних документах. Зрештою, співробітники установи і самі не раз виїздили на заміри забруднення і можуть розповісти чимало цікавих ситуацій. Але програму це кращою не робить. Альтернативних даних немає. Щоб вони з’явилися, потрібні нові точки вимірів якості повітря.

Рекомендації щодо системи моніторинга – одна зі складових проєкту ППЗВ. Втім, розробники в основному посилаються на міську програму, за якою і так передбачено встановити до 2026 року ще декілька моніторингових пунктів.

Інститут запропонував деякі вдосконалення до програми – запланувати ще один стаціонарний пункт замірів на межі промзони і Зеленого яру, додати декілька простіших пунктів на перехрестях найбільших вулиць тощо. Екоактивісти вважають, що таких рекомендацій недостатньо. Це теж дає їм підстави говорити про невиконання ТЗ на розробку.

Поки можна говорити про те, що найближчим часом нових постів моніторингу у Запоріжжі не з’явиться. Обстріли, витрати на оборону та поточні потреби міста “виїдають” бюджет до останку. Тож і більш обґрунтована версія програми в осяжному майбутньому – сумнівна. Маємо вибір: або існуюча версія програми на “паперових” даних, або вона ж, але із доповненнями від активістів, або – жодної програми.

Найближчі перспективи 

Можливо, саме через це “ЕкоКоаліція Запоріжжя” не пропонує переписати ППЗВ наново, на кращих даних. Натомість вимагають включити до проєкту хоча б заходи для боротьби із фенолом і формальдегідом.

Інститут ім. Марзєєва послідовно відкидає ці вимоги. Посилаються на те, що джерела викидів фенола і формальдегіда точно не вивчені – це можуть бути як “Запоріжкокс”, так і численні СТО, які перефарбовують автомобілі, та інші невеликі підприємства, які використовують лаки і фарби. Їх викиди інститут не вивчав – не було у замовленні. 

Втім, науковці кажуть, що готові доопрацьовувати програму після її затвердження (і, відповідно, оплати вже проведених робіт). Зокрема, про це заявила на громадських слуханнях стосовно проєкта Аріна Петросян. 

Але офіційних обіцянок ніхто поки не дає і, відповідно, не уточнює, що саме буде готовий доробити Інститут. 

Обговорення триває. Уже наступного тижня “ЕкоКоаліція” планує провести круглий стіл із залученням депутатів міськради, представників обласного та міського управлінь екобезпеки та запорізького представника Уповноваженого за прав людини. Ще раз говоритимуть про те, як зробити проєкт ППЗВ кориснішим. 

Втім, у програми є і ще один недолік, який майже не згадують вголос. Вона необов’язкова до виконання. Принаймні, покарання за її невиконання не передбачене жодним кодексом.

Єдиний спосіб зробити документ дієвим – включити його виконання до дозволів на викиди від Мінприроди, які якраз намагаються отримати “Запоріжсталь”, “Запоріжкокс” та ливарний завод. 

При цьому програма містить цілком конкретні ремонти, переобладнання та інші заходи, які мають покращити ситуацію з викидами на заводах – хоч і не в тому ступені, як хотілося б багатьом. Тож у її прийнятті і реальному виконанні насправді зацікавлені усі – від Інституту ім. Марзєєва, якому треба оплачувати роботу співробітників, до безпосередньо запоріжців, яким до 2029 року має стати хоч трошки легше дихати. Є ознаки того, що і промпідприємства воліли б затвердити проєкт якнайшвидше – тільки саме у його поточному вигляді.

Але ризики для здоров’я від постійного перевищення рівнів фенола і формальдегіда залишаються. Скільки мають тривати додаткові дослідження їх джерел? Хто і за які гроші виконуватиме ці роботи? 

І які шанси, що в умовах обстрілів і нестачі коштів про це питання просто забудуть?

Ольга Сидорова, Сергій Сидоров