Як запорізькі волонтери допомагають військовим повернутися до цивільного життя

24 лютого 2022 року змінило життя десятків тисяч цивільних українців, які вперше взяли до рук зброю та пішли відвойовувати свою землю. Початок великої війни також став переломним і для багатьох військовослужбовців, які перебувають на фронті з 2014 року, адже інтенсивність бойових дій виросла в рази.

Але кожен боєць, який проливає кров на полі бою, це не одна людина. За спинами наших захисників та захисниць стоять їхні люди: чоловіки та дружини, діти, батьки, друзі, у життях яких також сталася зміна: тепер їхній близький  – військовослужбовець. 

Як не нашкодити під час спілкування із військовим, що повертається до цивільного життя, чому психологічна підтримка важлива та чи бере участь держава в адаптації бійців до мирного життя – у матеріалі “Запорізького центру розслідувань”.

Допомогли знайти відповіді на важливі питання координатор по Запоріжжю ГО “Центр підтримки Атлант” Андрій Непомнящий та волонтерка й психологиня Олеся Єсіна.

МИ ВСІ ІЗ ЦИМ СТИКАЄМОСЯ

(А. Н.) — Чим ми займаємося? Роз’яснюємо, пояснюємо, хто такі військові, чому вони змінюються, що змінює їхні світосприйняття і які вони повертаються додому до своїх близьких і як спілкуватися, як до них відноситись і як допомогти їм повернутися в цивільне життя. Це один з напрямків нашої організації. 

У нас є професійні психологи з багаторічним стажем, є дружини військовослужбовців, котрі безпосередньо до цього відносяться і розуміють, як це. Але все ж більшість наших волонтерів – це професіонали, люди, які продовжують саме удосконалити себе. Багато хто з них навчається на магістратурі зараз у Запоріжжі на фахових спеціальностях.

Це дуже важливий запит для нашого суспільства наразі, тому що всі ми з цим стикаємося, а тим паче наш регіон.

Пан Андрій розповідає, що саме у Запоріжжі військовослужбовці перебувають, так би мовити, “транзитом” перед довготривалою реабілітацією в інших містах України.

— З першого січня вступив в дію закон Про безоплатну психологічну допомогу військовослужбовцям, ветеранам, членам їхніх родин. Відкривається і акредитується ще багато лікувальних закладів на цей напрямок. Тому держава буде на це звертати увагу, тому що це дуже актуальне зараз питання, – пояснює Андрій Непомнящий. 

НЕ МОЖУ ДОПУСТИТИ ВВАЖАТИ СЕБЕ ПСИХІЧНО НЕЗДОРОВИМ

Психологиня Олеся Єсіна розповідає про ставлення військових до психологічної допомоги:

— Все залежить від людини, його власного ставлення до його проблем, до психологів. І як до цього спочатку він підходить. Тобто дехто розуміє, що психолог – це лише людина, з якою ти спілкуєшся, яка може допомогти виговоритися, задати правильний тон. А хтось психолога вже сприймає як психіатра, а психіатр значить “я не здоровий”. Мовляв, я не можу допустити самого себе вважати психічно нездоровим. От звернення до психолога іноді розглядають як слабкість. І людина, яка пройшла пекло на передовій, думає: ну як це я слабкий, і як це я звернувся до когось за допомогою. Я з цим впорався, а з собою я не можу впоратися? Оце такий прям стереотипний стереотип щодо допомоги психологів. І найперше, що ми можемо робити, це така просвітницька діяльність.

“МЕНІ ЛЕГШЕ ХИЛЬНУТИ ТА ЗАСНУТИ”

У практиці психологів і психологинь трапляються різні випадки: від військових, які розуміють про власні проблеми, до бійців, які закриваються наодинці зі своїми проблемами, розповідає Олеся:

— До мене звертався хлопець, він абсолютно розумів, що йому потрібна допомога. І коли я зрозуміла, що на моєму етапі психологічних знань (я тоді тільки здобувала освіту практичного психолога), зрозуміла, що з його проблемою не впораюся. Я передала його більш компетенції людині, яка дійсно допоможе впоратися із цим усім, адже у хлопця піднялася ще й дитяча травма. Але тут людина стовідсотково чітко усвідомлювала, що без психолога він не впорається. І він казав: “Я хочу це вирішити. Мені потрібна людина, яка це зробить”.

Деяким хлопцям я не пропоную свою допомогу напряму, не нав’язую її. Але коли я одному сказала: “Може, давай ми з тобою поспілкуємося?” Він відповів: “Ти знаєш, мені як копатись, простіше хильнути чогось увечері та заснути”.

ТОБІ СТРАШНО? СТАНЬ НА ПЕРЕДОВУ ЛІНІЮ

Рівень допомоги саме від військових частин різниться від частини до частини, розповідає психологиня:

— Досить різний рівень, тому що є різні частини. Є частини, в яких психологи дійсно класно співпрацюють, тож хлопці до них йдуть, а є частини, де кажуть: “А, тобі страшно? Ти стаєш на передову лінію, там відпрацьовує якась важка техніка, а ти стоїш і не рухаєшся. От тобі страшно. І всім страшно. Ми тебе так вилікуємо”. Тобто ідея така: ми дотягнемо твій пік страху настільки, що вже далі нікуди і в тебе типу все стане нормально, і спати почнеш нормально, і тривожність пройде.

Але це так не працює. Людина ще більше травмується, в кращому випадку це буде якась панічна атака, а в гіршому випадку – ну вибачте, від шоку ще серце може зупинитись. Це може бути фатальна ситуація. Тому, коли ось такі психологи такими методами лікують, це страшно.

КАША = ПРИЛІТ

Чому будь-яка буденна річ може стати тригером для військовослужбовця, який повернувся із зони бойових дій, та як рідним та друзям реагувати – розповідає Андрій Непомнящий:

— Хлопці з різних професій пішли захищати Батьківщину, і там їх навчили правилам виживання. Ну і ці правила – вони закарбовуються у них. Вони необхідні для того, щоб вижити в бою, щоб не загинули побратими та посестри. І з цим всім досвідом вони повертаються додому і не можуть розрізнити одне та інше.

І ми дружинам розповідаємо: якщо повернувся чоловік додому, і ви подаєте йому тарілку каші, яку він колись полюбляв. І ось він дивиться на неї і в тунельний синдром впадає. Бо він, наприклад, згадав, що він таку ж кашу їв на передовій, і тут був приліт і хлопці загинули чи ще щось. Тому треба на це адекватно реагувати. Для того, щоб він повернувся, потрібен час і за допомогою сім’ї, дружини та мрії рідних він так тільки зможе повернутись.

Чому важливо допомагати військовослужбовцям адаптуватися – доповнює Олеся:

— Звісно, що розуміння стовідсоткового не буде, тому що, крім побратимів, військового ніхто не зможе зрозуміти, тим більш цивільна особа. Але навчити ставитись з увагою, турботою і ставитися з розумінням до їх змін, вміти потерпіти, почекати, розуміти причинно-наслідкові зв’язки такої поведінки. То тут це максимум, що ми можемо зробити. 

На одному з наших семінарів жінка вийшла і каже: “Ви знаєте, якби ця інформація потрапила до мене раніше, я б багатьох помилок уникнула. Тому що те, що ви казали, не можна робити, я якраз робила”. Тобто ми цими правилами спілкування запобігаємо тому, що людина військова відчуває себе в цьому світі інакшою, не підходящою вже для цього світу, ненормальною, неадекватною зі своїми цими правилами виживання. От тому зараз я сподіваюсь, що після такої просвітницької роботи багато сімей збережеться.

“ПОЧИСТИТИ АВТОМАТ”: ЯК СПІЛКУВАТИСЯ ІЗ ТИМИ, ХТО У ВІДПУСТЦІ

Військовослужбовці мають відпустки, після яких вони знову повертаються до зон активних бойових дій. І під час такого нетривалого відпочинку модель спілкування із військовими має відрізнятися, певнить Олеся Єсіна:

— Перше, що треба зрозуміти, що поки людина буде повертатися назад на поле бою, ми ні в якому випадку не реабілітуємо, не повертаємо в ті емоції та умови, в яких людина жила в мирні часи, тому, що вона така розхитана повернеться туди та не зможе себе убезпечити. Ми не працюємо з емоційним опрацюванням травми, тому що це ранить людину, повторно травмує і робить неефективною на полі бою. 

Є така штука – “почистити автомат”. Тобто ми людину трошки приводимо в більш-менш емоційний стабільний стан. Це і є “почистити автомат”, тобто від того, що не травмує, але можна пропрацювати, то з цим ми працюємо. Якщо біль якась серйозна, глибока травма, треба додати ресурсу, вивести в стабільний стан. Але ні в якому випадку не колупатися, не чіпати, не витягувати й не пропрацювати. Тобто – якщо не чистити автомат, він зламається.

ДОСВІД УКРАЇНИ – УНІКАЛЬНИЙ

Досвід інших країн допомагає українським психологам, втім не повною мірою, розповідає волонтерка:

— Звісно, що правила є правила. Ми беремо інформацію з британських систем, з американських, ізраїльських систем, але досвід України – він унікальний, і тому нам все одно потрібно спілкуватись багато з військовими, з родинами військових, з волонтерами для того, щоб розуміти, що нам підходить, що не підходить, що треба трансформувати, що треба оптимізувати, модернізувати і накласти виключно на український досвід для того, щоб воно працювало.

Війна, яка проходить не на рідній землі, відчувається для військових інакше, – каже Андрій Непомнящий:

— ​Дивлячись на досвід британських і американських вчених та військових, ми розуміємо, що вони проводили всі ці бойові дії на території інших держав, а потім поверталися до себе, свої міста. А у нас війна йде на нашій території, ми захищаємо свою територію, тому у нас трошки по-іншому працює все це.

“ВІЙСЬКОВИЙ” ЗНАЧИТЬ “НЕБЕЗПЕЧНИЙ”

Психологічний тиск на тимчасово захоплених Росією територіях – окрема тема. Мирне населення, яке опинилося в умовах окупації, проживає свої жахи. Один з прикладів привела психологиня Олеся Єсіна:

— Поспілкувалася із дівчатами, які восени виїхали з Мелітополя. У них досить таке нестандартне сприйняття військових зараз, тому що там вони більше ніж пів року ходили поряд з військовими, які є ворогом, які є небезпекою. А тут військовий – це захисник, і психіці також важко це сприйняти і перелаштуватися. Тому що є сам символ, який несе агресію. 

А тут все навпаки – це символ добра, захисту і турботи, безпеки. І у людей трошки це важкувато проходить. Вона каже: “Я іноді проходжу біля наших військових, і я хочу закритися в собі, зробити так, щоб він мене не бачив”. А це стандартна реакція в умовах окупації. Тобто вона каже: “Я наче хочу віддячити, а моя голова працює на те, щоб я здалась, закрилась і швидше пробігла”. От і такий запит також є. 

Вимушено переселені особи вже думають про те, як вони після перемоги повертатимуться додому, втім є досить серйозна проблема – зрадники:

— Зараз дуже активний запит саме від цивільних, від вимушено переселених осіб. Ми будемо над ним дуже ретельно працювати. Вони говорять про те, що скоро перемога і їм потрібно буде повертатись додому. А вони поіменно знають, хто колаборанти, хто прогнувся під агресора, хто допомагав, хто там пиріжки пік чи паливо надавав. “Як нам з ними спілкуватись? Розробіть для нас, будь ласка, методичку, правила. Поясніть, як нам реагувати?” Тому що стандартна реакція це, вибачте, підійти і вмазати фізично, – розповідає психологиня.

Допомогти волонтерам можна за наступними реквізитами:

5168752014849445

Єсіна Олеся Андріївна

~

Paypal: yesina.olesia@gmail.com

~

ТІЛЬКИ ДЛЯ ПРИВАТ 24

№ карти 4246001002717001

Для ІНШИХ банків:

Найменування отримувача: Ф-Я ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ ‘ЗАПОРІЗЬКА АСОЦІАЦІЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ГО СОЛІДАРНА СПРАВА ГРОМАД

Код ЄДРПОУ/ІПН: 44165870

IBAN РАХУНОК: UA203133990000026006010202237

Назва банку: ЗАПОРIЗЬКЕ РУ АТ КБ “ПРИВАТБАНК”

Призначення платежу: благодійна безповоротна допомога на користь ГО

Сторінка Центру підтримки “Атлант” у соціальній мережі Facebook.

“Здійснено в рамках проекту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обовʼязково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.”