24 лютого 2022 року змінило життя десятків тисяч цивільних українців, які вперше взяли до рук зброю та пішли відвойовувати свою землю. Початок великої війни також став переломним і для багатьох військовослужбовців, які перебувають на фронті з 2014 року, адже інтенсивність бойових дій виросла в рази.
Але кожен боєць, який проливає кров на полі бою, це не одна людина. За спинами наших захисників та захисниць стоять їхні люди: чоловіки та дружини, діти, батьки, друзі, у життях яких також сталася зміна: тепер їхній близький – військовослужбовець.
Як не нашкодити під час спілкування із військовим, що повертається до цивільного життя, чому психологічна підтримка важлива та чи бере участь держава в адаптації бійців до мирного життя – у матеріалі “Запорізького центру розслідувань”.
Допомогли знайти відповіді на важливі питання координатор по Запоріжжю ГО “Центр підтримки Атлант” Андрій Непомнящий та волонтерка й психологиня Олеся Єсіна.
МИ ВСІ ІЗ ЦИМ СТИКАЄМОСЯ
(А. Н.) — Чим ми займаємося? Роз’яснюємо, пояснюємо, хто такі військові, чому вони змінюються, що змінює їхні світосприйняття і які вони повертаються додому до своїх близьких і як спілкуватися, як до них відноситись і як допомогти їм повернутися в цивільне життя. Це один з напрямків нашої організації.
У нас є професійні психологи з багаторічним стажем, є дружини військовослужбовців, котрі безпосередньо до цього відносяться і розуміють, як це. Але все ж більшість наших волонтерів – це професіонали, люди, які продовжують саме удосконалити себе. Багато хто з них навчається на магістратурі зараз у Запоріжжі на фахових спеціальностях.
Це дуже важливий запит для нашого суспільства наразі, тому що всі ми з цим стикаємося, а тим паче наш регіон.
Пан Андрій розповідає, що саме у Запоріжжі військовослужбовці перебувають, так би мовити, “транзитом” перед довготривалою реабілітацією в інших містах України.
— З першого січня вступив в дію закон Про безоплатну психологічну допомогу військовослужбовцям, ветеранам, членам їхніх родин. Відкривається і акредитується ще багато лікувальних закладів на цей напрямок. Тому держава буде на це звертати увагу, тому що це дуже актуальне зараз питання, – пояснює Андрій Непомнящий.
НЕ МОЖУ ДОПУСТИТИ ВВАЖАТИ СЕБЕ ПСИХІЧНО НЕЗДОРОВИМ
Психологиня Олеся Єсіна розповідає про ставлення військових до психологічної допомоги:
— Все залежить від людини, його власного ставлення до його проблем, до психологів. І як до цього спочатку він підходить. Тобто дехто розуміє, що психолог – це лише людина, з якою ти спілкуєшся, яка може допомогти виговоритися, задати правильний тон. А хтось психолога вже сприймає як психіатра, а психіатр значить “я не здоровий”. Мовляв, я не можу допустити самого себе вважати психічно нездоровим. От звернення до психолога іноді розглядають як слабкість. І людина, яка пройшла пекло на передовій, думає: ну як це я слабкий, і як це я звернувся до когось за допомогою. Я з цим впорався, а з собою я не можу впоратися? Оце такий прям стереотипний стереотип щодо допомоги психологів. І найперше, що ми можемо робити, це така просвітницька діяльність.
“МЕНІ ЛЕГШЕ ХИЛЬНУТИ ТА ЗАСНУТИ”
У практиці психологів і психологинь трапляються різні випадки: від військових, які розуміють про власні проблеми, до бійців, які закриваються наодинці зі своїми проблемами, розповідає Олеся:
— До мене звертався хлопець, він абсолютно розумів, що йому потрібна допомога. І коли я зрозуміла, що на моєму етапі психологічних знань (я тоді тільки здобувала освіту практичного психолога), зрозуміла, що з його проблемою не впораюся. Я передала його більш компетенції людині, яка дійсно допоможе впоратися із цим усім, адже у хлопця піднялася ще й дитяча травма. Але тут людина стовідсотково чітко усвідомлювала, що без психолога він не впорається. І він казав: “Я хочу це вирішити. Мені потрібна людина, яка це зробить”.
Деяким хлопцям я не пропоную свою допомогу напряму, не нав’язую її. Але коли я одному сказала: “Може, давай ми з тобою поспілкуємося?” Він відповів: “Ти знаєш, мені як копатись, простіше хильнути чогось увечері та заснути”.
ТОБІ СТРАШНО? СТАНЬ НА ПЕРЕДОВУ ЛІНІЮ
Рівень допомоги саме від військових частин різниться від частини до частини, розповідає психологиня:
— Досить різний рівень, тому що є різні частини. Є частини, в яких психологи дійсно класно співпрацюють, тож хлопці до них йдуть, а є частини, де кажуть: “А, тобі страшно? Ти стаєш на передову лінію, там відпрацьовує якась важка техніка, а ти стоїш і не рухаєшся. От тобі страшно. І всім страшно. Ми тебе так вилікуємо”. Тобто ідея така: ми дотягнемо твій пік страху настільки, що вже далі нікуди і в тебе типу все стане нормально, і спати почнеш нормально, і тривожність пройде.
Але це так не працює. Людина ще більше травмується, в кращому випадку це буде якась панічна атака, а в гіршому випадку – ну вибачте, від шоку ще серце може зупинитись. Це може бути фатальна ситуація. Тому, коли ось такі психологи такими методами лікують, це страшно.
КАША = ПРИЛІТ
Чому будь-яка буденна річ може стати тригером для військовослужбовця, який повернувся із зони бойових дій, та як рідним та друзям реагувати – розповідає Андрій Непомнящий:
— Хлопці з різних професій пішли захищати Батьківщину, і там їх навчили правилам виживання. Ну і ці правила – вони закарбовуються у них. Вони необхідні для того, щоб вижити в бою, щоб не загинули побратими та посестри. І з цим всім досвідом вони повертаються додому і не можуть розрізнити одне та інше.
І ми дружинам розповідаємо: якщо повернувся чоловік додому, і ви подаєте йому тарілку каші, яку він колись полюбляв. І ось він дивиться на неї і в тунельний синдром впадає. Бо він, наприклад, згадав, що він таку ж кашу їв на передовій, і тут був приліт і хлопці загинули чи ще щось. Тому треба на це адекватно реагувати. Для того, щоб він повернувся, потрібен час і за допомогою сім’ї, дружини та мрії рідних він так тільки зможе повернутись.
Чому важливо допомагати військовослужбовцям адаптуватися – доповнює Олеся:
— Звісно, що розуміння стовідсоткового не буде, тому що, крім побратимів, військового ніхто не зможе зрозуміти, тим більш цивільна особа. Але навчити ставитись з увагою, турботою і ставитися з розумінням до їх змін, вміти потерпіти, почекати, розуміти причинно-наслідкові зв’язки такої поведінки. То тут це максимум, що ми можемо зробити.
На одному з наших семінарів жінка вийшла і каже: “Ви знаєте, якби ця інформація потрапила до мене раніше, я б багатьох помилок уникнула. Тому що те, що ви казали, не можна робити, я якраз робила”. Тобто ми цими правилами спілкування запобігаємо тому, що людина військова відчуває себе в цьому світі інакшою, не підходящою вже для цього світу, ненормальною, неадекватною зі своїми цими правилами виживання. От тому зараз я сподіваюсь, що після такої просвітницької роботи багато сімей збережеться.
“ПОЧИСТИТИ АВТОМАТ”: ЯК СПІЛКУВАТИСЯ ІЗ ТИМИ, ХТО У ВІДПУСТЦІ
Військовослужбовці мають відпустки, після яких вони знову повертаються до зон активних бойових дій. І під час такого нетривалого відпочинку модель спілкування із військовими має відрізнятися, певнить Олеся Єсіна:
— Перше, що треба зрозуміти, що поки людина буде повертатися назад на поле бою, ми ні в якому випадку не реабілітуємо, не повертаємо в ті емоції та умови, в яких людина жила в мирні часи, тому, що вона така розхитана повернеться туди та не зможе себе убезпечити. Ми не працюємо з емоційним опрацюванням травми, тому що це ранить людину, повторно травмує і робить неефективною на полі бою.
Є така штука – “почистити автомат”. Тобто ми людину трошки приводимо в більш-менш емоційний стабільний стан. Це і є “почистити автомат”, тобто від того, що не травмує, але можна пропрацювати, то з цим ми працюємо. Якщо біль якась серйозна, глибока травма, треба додати ресурсу, вивести в стабільний стан. Але ні в якому випадку не колупатися, не чіпати, не витягувати й не пропрацювати. Тобто – якщо не чистити автомат, він зламається.
ДОСВІД УКРАЇНИ – УНІКАЛЬНИЙ
Досвід інших країн допомагає українським психологам, втім не повною мірою, розповідає волонтерка:
— Звісно, що правила є правила. Ми беремо інформацію з британських систем, з американських, ізраїльських систем, але досвід України – він унікальний, і тому нам все одно потрібно спілкуватись багато з військовими, з родинами військових, з волонтерами для того, щоб розуміти, що нам підходить, що не підходить, що треба трансформувати, що треба оптимізувати, модернізувати і накласти виключно на український досвід для того, щоб воно працювало.
Війна, яка проходить не на рідній землі, відчувається для військових інакше, – каже Андрій Непомнящий:
— Дивлячись на досвід британських і американських вчених та військових, ми розуміємо, що вони проводили всі ці бойові дії на території інших держав, а потім поверталися до себе, свої міста. А у нас війна йде на нашій території, ми захищаємо свою територію, тому у нас трошки по-іншому працює все це.
“ВІЙСЬКОВИЙ” ЗНАЧИТЬ “НЕБЕЗПЕЧНИЙ”
Психологічний тиск на тимчасово захоплених Росією територіях – окрема тема. Мирне населення, яке опинилося в умовах окупації, проживає свої жахи. Один з прикладів привела психологиня Олеся Єсіна:
— Поспілкувалася із дівчатами, які восени виїхали з Мелітополя. У них досить таке нестандартне сприйняття військових зараз, тому що там вони більше ніж пів року ходили поряд з військовими, які є ворогом, які є небезпекою. А тут військовий – це захисник, і психіці також важко це сприйняти і перелаштуватися. Тому що є сам символ, який несе агресію.
А тут все навпаки – це символ добра, захисту і турботи, безпеки. І у людей трошки це важкувато проходить. Вона каже: “Я іноді проходжу біля наших військових, і я хочу закритися в собі, зробити так, щоб він мене не бачив”. А це стандартна реакція в умовах окупації. Тобто вона каже: “Я наче хочу віддячити, а моя голова працює на те, щоб я здалась, закрилась і швидше пробігла”. От і такий запит також є.
Вимушено переселені особи вже думають про те, як вони після перемоги повертатимуться додому, втім є досить серйозна проблема – зрадники:
— Зараз дуже активний запит саме від цивільних, від вимушено переселених осіб. Ми будемо над ним дуже ретельно працювати. Вони говорять про те, що скоро перемога і їм потрібно буде повертатись додому. А вони поіменно знають, хто колаборанти, хто прогнувся під агресора, хто допомагав, хто там пиріжки пік чи паливо надавав. “Як нам з ними спілкуватись? Розробіть для нас, будь ласка, методичку, правила. Поясніть, як нам реагувати?” Тому що стандартна реакція це, вибачте, підійти і вмазати фізично, – розповідає психологиня.
Допомогти волонтерам можна за наступними реквізитами:
5168752014849445
Єсіна Олеся Андріївна
~
Paypal: yesina.olesia@gmail.com
~
ТІЛЬКИ ДЛЯ ПРИВАТ 24
№ карти 4246001002717001
Для ІНШИХ банків:
Найменування отримувача: Ф-Я ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ ‘ЗАПОРІЗЬКА АСОЦІАЦІЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ГО СОЛІДАРНА СПРАВА ГРОМАД
Код ЄДРПОУ/ІПН: 44165870
IBAN РАХУНОК: UA203133990000026006010202237
Назва банку: ЗАПОРIЗЬКЕ РУ АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Призначення платежу: благодійна безповоротна допомога на користь ГО
Сторінка Центру підтримки “Атлант” у соціальній мережі Facebook.
“Здійснено в рамках проекту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обовʼязково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.”
