Війна і квіти: Історія колишніх військових, що відкрили квіткову крамничку у Запоріжжі
Захищати кордони країни. Повернутися у цивільне життя. Відкрити квіткову крамничку, щоб бути поруч у важливі моменти. Історія двох колишніх військових 115 окремої механізованої бригади ЗСУ, квітів й врятованої кішки Ріно
На одній з вулиць Запоріжжя, що має імʼя полеглого героя Вячеслава Зайцева, розташована квіткова крамничка. Заснували її колишні військова та військовий – Юлія Макарук та Іван Монько.
Жінка родом з Черкащини, а чоловік – із Запоріжжя. Познайомилися вони у Сумах під час служби, а після закінчення – приїхали у рідне місто Івана. Прихопивши з собою покинуту на Харківщині кішку Ріно. Перший час звикали до життя у тилу – і знайшли своє покликання у квітах.
Тут живуть квіти
Сходи, що ведуть у Monya Flora, прикрашені декоративними червоними перцями і рослинами у горщиках. Через скляні стіни виблискують ліхтарики-зірки, зелень та повітряні кульки. Всередині пахне свіжістю з нотами кави.
На вході в крамницю нас зустрічає Ріно. Кішка неспішно відкриває очі, розглядає гостей і знов засинає на стільці поруч з своєю іграшкою. Щоранку вона приходить на роботу з господарями, і вже стала справжньою “родзинкою” крамниці. Ріно зустрічає гостей, досліджує світ квітів, позує для фото і грається з відвідувачами.
За нею на зустріч іде Юлія з фіолетовими ірисами, кольоровими гіпсофілами, рожевими і білими герберами. Бере у руки інструменти і починає збирати композицію у подарунковий бокс – обрізає квіти, підбирає розташування в боксі, приміряє стрічки й пакування.
Збоку від неї висить рамка з шевронами – всі Юлії, на згадку про великий період життя, який жінка присвятила боротьбі за українську свободу. З іншого боку – табличка зі збором для тих, хто досі продовжує її на фронті.
Крамничка Monya Flora поділена на кілька зон. Перша для зустрічі гостей. Тут Іван і Юлія допомагають визначитися з дизайном букета чи композиції, що підійде саме вам. Друга – робоча, де їх збирають. Наступна – простір, де живе велике різноманіття квітів у горщиках для дому, і остання – холодна зона, де зберігаються квіти для букетів.
Від проблеми до ідеї. Квітковий задум
Ідея відкрити квіткову крамницю зародилася 8 березня. Тоді, відправившись за квітами для мам, пара помітила, що вони дорогі. Юлія і Іван кажуть, що коли ти на фронті, то зовсім “відірваний” від цін і буденності. Відтак їм стало цікаво, чи можна вирішити цю проблему і зробити букети доступнішими.
З цього запиту й почався шлях до створення власного бізнесу. Спочатку власники дослідили постачальників і їх пропозиції. А також подумали, що, окрім цін, вони можуть покращити у цій сфері. Наприклад, збільшити різноманіття, закрити запити на квіти, які важко знайти тощо.
Після цього перейшли до планування квіткового простору – знайшли й орендували приміщення, розпочали ремонт. Майже все у крамниці зроблено руками пари.
Єдине, що ми замовили спеціалістів для того, щоб нам встановили холодильну камеру для квітів. Ми її привезли двома машинами на даху
Далі Юлія навчалася працювати з квітами, а Іван власноруч робив полички і меблі, встановив робоче місце і вирішував інші логістичні питання.
Ми самі малювали, варили, фарбували, різали. Навіть меблі самі зібрали. З придбаного у нас тільки стільчики
Не треба шукати вазу
Вже у червні цього року крамниця запрацювала. Назвали простір Monya Flora, що походить від прізвища Івана – Монько. За цей недовгий час Юлія і Іван встигли долучитися до багатьох важливих подій містян – від днів народження до весіль.
Іван виносить альбом з роздрукованими фото. Тут фіксують різні дизайни на вибір. Кажуть, що в крамниці немає готових букетів, бо так квіти швидко псуються. Натомість ви можете прийти з власною ідеєю або обрати дизайн з альбому. І Юлія швидко збере його.
Для запланованих подій пара готує презентації. Сьогодні Юлія і Іван показують одну з таких і нам.
Наречена хотіла гербери. Ми купили під замовлення ці квіти. Ми сіли й продумали всі деталі разом. Розробили для нареченої презентацію букета й бутоньєрок
Також жінка відзначає, що більше любить композиції з квітів, бо вони зручніші й довше приносять радість або спогади про момент.
Я більше люблю композиції, ніж букети. Може, це через те, що я більше часу прожила в Європі. Мені здається, це практичніше. Вони відразу у коробці і не треба шукати вазу
Увага Юлії зупиняється на питанні ваз. Жінка каже, що весь час досліджує нові тенденції, що сприяють спрощенню життя. У майбутньому всі ці рішення будуть представлені у крамниці.
Наприклад, в Америці є тенденція купувати букети з вазою. Тобто ти заходиш в магазин і вони продаються у вазі. У чехів, німців і поляків є силіконові вази. Вона розкладається, коли ти набираєш воду
Від закордону до фронту. Історія Юлії
До початку Великої війни Юлія працювала на агрофірмі закордоном. У лютому 2022 жінка відправилася додому, щоб забрати своїх трьох дітей і племінників до себе.
Однак, повернувшись, побачила, що ситуація в Україні була критична. Юлія не змогла залишитися осторонь і, відправивши дітей у відносно безпечніше місце, почала волонтерити.
Почалися поїздки на Донбас. Так знайомилася з бригадою і прийняла рішення мобілізуватися. Звісно, це не було одразу. Я зважила всі “за” і “проти”. Зокрема, що у мене троє дітей. І тільки в червні мобілізувалася за власним бажанням
У жінки був досвід керування дронами, хоча тільки й у цивільному житті. Водночас ці навички були більшими, ніж у багатьох на той час. Тому Юлія планувала вчити людей як інструкторка. Однак доля склалася по-іншому, і на цій посаді жінка пробула лише тиждень. А потім поїхала на передову.
Від командування було прохання спробувати виїхати, дати картинку там. Я плакала, було страшно, трусило. Тоді за день пережила, мабуть, все, що за все своє життя не переживала
З часом страх залишив жінку і вона продовжила свою службу, перебуваючи на різних позиціях.
Як нам сказали: “Два тижні”. Протрималися три місяці. Нам вже потім розказували, що робили ставки – понад два тижні не витримають. А там час летить зовсім по-іншому. На початку було страшно, тому що ніхто, з ким я була, ніколи не був під обстрілами
Юлія залишалася на службі навіть після травм і поранень. Перші отримала ще у 2022 році – розрив меніска, травми внутрішніх органів, контузія. Однак продовжувала служити й далі.
Ти просто розумієш, що ти мусиш бути там. По-перше, ти не хочеш, щоб прийшли додому. По-друге, ти там просто починаєш жити іншою родиною, і ти розумієш, що ти не можеш кинути родину
Після наступної черги кульових, осколкових поранень цього року жінка звільнилася у резерв. Так почала повертатися у цивільне життя. Додає, що морально важко, адже, попри все, зустрічалися люди, що кажуть: “Чому ми повинні допомагати? Ми їх туди не посилали”.
Це те, що я відчула на собі особисто. Мені питали: “Чого ти туди пішла? Чим ти думала? У тебе діти”. Підтримки в тилу було тільки від волонтерів і від родини
Історія Івана
Іван народився і виріс у Запоріжжі. До вторгнення працював на заводах “Дніпроспецсталь”, “Коксохім” тощо. Обіймав різні посади.
24 лютого я поїхав на роботу, як і всі. Коли їдеш, то читаєш новини. Там почалися обстріли, там ракети. Думаєш, що у голові не вкладалося. Просто не уявляю, як це могло статися. Коли приїхав на завод, то ще пару днів працював, а потім чекав і не розумів, що робити
80-річна мати і 79-річний батько Івана покидати місто відмовилося. Але наполягали, що сину треба їхати у безпечніше місце, бо він молодий. Іван робить паузу і жартує, що й поїхав – на війну.
На початку березня попав до Черкас. Формувалася нова бригада, і туди мене розподілили відразу. І потім, наприкінці березня, ми заїхали в Донецьку, Луганську область – Сіверськодонецьк, Лисичанськ та Кремінна. До речі, ми обидва (з Юлією – ред.) були водіями в різних підрозділах
Попри те, що майже весь час Іван і Юлія знаходилися поруч, познайомилися тільки рік тому у Сумах. На службі Іван, як і Юлія, був до цього року і повернувся, щоб доглядати батьків. Обидва мають невиліковні хвороби.
Переселенка Ріно. Історія кішки
Пара розповідає, що їх улюблениця з Харківської області. Доля її господарів невідома. А сама Ріно прибилася до них і поступово стала частиною родини.
Спочатку пара думала, що це кіт, і через немаленьку вагу і любов до їжі назвали “його” Бегемот. Проте з часом зʼясувалося, що то дівчинка. Так зʼявилося імʼя Ріно. Заплутавшись у термінах, господарі подумали, що “Ріно” – це бегемот англійською. Лише згодом син Юлії розповів, що це у перекладі носоріг. Проте це імʼя відповідає характеру киці.
Тепер Юлія, Іван та Ріно щодень працюють у крамниці. Час від часу тут можна зустріти й дітей жінки, що приїжджають у гості й залюбки готові доєднатися до квіткової справи.
Читайте також: Війна і підприємництво: як родина з Енергодару допомагає іншим через соціальний бізнес в Запоріжжі
Ми створили цей матеріал як учасники Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Обговорення