Від 450 гривень до 15 років колонії: Росія судить мешканців ТОТ Запорізької області за донати на ЗСУ

Кілька сотень гривень переказу — і вирок на роки за ґратами. Окупаційна влада переслідує мешканців ТОТ Запорізької області за можливі перекази на підтримку ЗСУ. Їхні дії кваліфікують як державну зраду. Декілька сотень гривень ламають життя цілих родин – можливо, назавжди

Парадокс: не завжди навіть точно зрозуміло, що гроші справді пішли на донати українським військовим. Запорізький центр розслідувань зібрав лише частину таких історій. Тим часом з’являються все нові і нові справи за перекази, які окупанти пов’язують із підтримкою ЗСУ.

Примітка. ЗЦР спирався на повідомлення російських окупаційних судів і прокуратури, а також публікації медіа та правозахисних організацій. Редакція не може незалежно перевірити всі обставини цих справ.

«Пісня про рушник» у залі суду

Токмак · 70 років

Світлана Лой

Переказ за версією слідства	24 перекази, разом 63 420 ₽ (≈ 34,5 тис. грн)
Звинувачення	«державна зрада»
Затримання	Інформація відсутня
Вирок	15 років ув’язнення; апеляція в Москві 25.08.2026 залишила вирок без змін
Де зараз	СІЗО-1 у Сімферополі (за даними «Меморіалу»)

≈ 34,5 тис. грн → 15 років

Фото: скриншот з відео апеляційного засідання. memopzk.org

У залі московського суду лунає «Пісня про рушник». Її співає Світлана Лой із Токмака. Їй під 70, і в Мелітополі вона отримала 15 років ув’язнення за підтримку українських військових.

За версією російського слідства, токмачанка зробила 24 перекази на ЗСУ на загальну суму 63 420 рублів – близько 34,5 тис. грн.

Під час апеляційного розгляду справи в Москві 25 серпня 2026 року Світлана Лой заспівала українську пісню «Рідна мати моя», відому також як «Пісня про рушник». Суд залишив вирок без змін.

У Токмаку Світлана була парафіянкою храму святих апостолів Петра і Павла Української греко-католицької церкви. Можливо, саме віра дала їй сміливості прямо у суді країни-окупанта співати одну із головних пісень Батьківщини.

Історія Світлани Лой привернула увагу українського омбудсмана. Дмитро Лубінець повідомив, що його офіс працює над поверненням токмачанки в Україну, а ще – щоб до неї був доступ, а рідні могли дізнатися про її здоров’я та умови утримання.

За даними правозахисного проєкту «Меморіал», Світлану Лой утримують у СІЗО-1 Управління Федеральної служби виконання покарань Росії по Республіці Крим і Севастополю в Сімферополі.

Відео з “Піснею про рушник” швидко розійшлося у медіа та соцмережах. Але є й інші люди, яких російські суди засудили фактично до пожиттєвого ув’язнення за можливий донат на ЗСУ.

Їх майже не знають. Але за кожним таким вироком — людина, яка могла б бути поруч із родиною, працювати, піклуватися про близьких і жити звичним життям.

«Це дорога в один кінець»

Приморськ · 61 рік · кравчиня

Марина Білоусова

Переказ за версією слідства	1 переказ, 450 грн — січень 2024
Звинувачення	«державна зрада»
Затримання	27 травня 2025
Вирок	позбавлення волі
Де зараз	в ув’язненні (за даними «ОВД-Инфо»); місце утримання: інформація відсутня

450 грн — найменша сума, яку ми знайшли

Фото: скриншот з відео. memopzk.org

61-річну Марину Білоусову з Приморська близькі називають Марунею. Вдома вона працювала кравчинею. За версією російського слідства, у січні 2024 року жінка переказала 450 гривень на підтримку українських військових.

Це найменша сума переказу, яку ми змогли знайти. Але для окупаційного суду розмір донату значення не має: Марину Білоусову визнали винною у державній зраді та засудили до багаторічного позбавлення волі.

У матеріалах окупаційного Запорізького обласного суду пишуть: у червні 2023 року українка вирішила підтримати свою країну – і знайшла “у соцмережі, забороненій у Росії”, реквізити збору на ЗСУ. За версією слідства, гроші вона переказала аж за пів року, у січні 2024-го.

Марину Білоусову затримали 27 травня 2025 року. В інтерв’ю «Первому отделу» — російському правозахисному проєкту — родичка засудженої розповідала про затримання й допити, а також про кішку Сімку, яка залишилася в окупованому Приморську.

Як кажуть, Марина не була активісткою й не донатила на ЗСУ систематично. Гроші вона переказала під впливом емоцій – і нібито навіть залишила в коментарях плюсик, позначивши, що задонатила.

Непримітна позначка, ймовірно, стала лише приводом. Родичка припускає, що хтось міг просто донести на Марину через її висловлювання.

Раніше жінку вже забирали на допит. Тоді її на добу помістили в камеру, надягали їй мішок на голову, допитували й водили на детектор брехні. Згодом відпустили. Але після пережитого Марина боялася говорити про затримання й просила близьких не розпитувати її.

Родичка вмовляла Марину виїхати. Однак та не хотіла залишати 86-річну матір: вона хворіла на глаукому, майже нічого не бачила, була прикута до ліжка – і, звісно, потребувала постійного догляду. До того ж жінка боялася, що виїхати вже не зможе:

«Маруня говорила: “Як я виїду? Мене вже не випустять”», — згадує родичка.

У травні 2025 року Марину затримали знову. Після обшуку знайомі дізналися у військовій комендатурі, що вона перебуває під слідством у Мелітополі. Згодом Білоусова повідомила волонтерам із СІЗО, що переказала 450 гривень українському фонду, який збирав кошти для ЗСУ.

«Боже, яка дрібниця, а як дорого мені обійшлася. Це дорога в один кінець», — написала Марина.

За даними правозахисного проєкту «ОВД-Инфо», Марина Білоусова перебуває в ув’язненні. Точне місце її утримання ми не змогли знайти.

Матір Марини зрештою вдалося вивезти до України. Але в квартирі в окупованому Приморську залишилася 16-річна сіамська кішка.

Сімка — пані з характером: вона не захотіла залишатися з новими господарями. Сусіди приходили годувати її й розмовляли з нею. Навіть увімкнули опалення, щоб кішка не мерзла. Що зараз із нею – невідомо.

Ця історія — одночасно про людей і про нелюдей в окупації. Поки одні за мізерну суму на роки відправляють людину за ґрати, інші – піклуються про її матір… і навіть про кішку.

«Скоро наші повернуться»

Райхенфельд (Плодородне) · пенсіонерка

Галина Бехтер

Переказ за версією слідства	1 240 ₽ (≈ 670 грн) в Україну; що на ЗСУ — прямо не вказано
Звинувачення	«державна зрада»
Затримання	29 липня або 2 жовтня 2025 — джерела розходяться
Вирок	11 років колонії та рік обмеження волі; апеляція (липень 2026) — 12 років 6 місяців
Де зараз	транзитна ІК-15, Самарська обл., станом на 12.10.2026 (за даними «Медіазони»); подальше місце: інформація відсутня

≈ 670 грн → 12 років 6 місяців

Фото: скриншот з відео. enbv.org

Райхенфельд для України, Плодородне – для Росії. Тут починалася історія наступної жертви вироків за донат. Галина Бехтер опинилася за ґратами після того, як, за версією російського слідства, переказала гроші в Україну – навіть не вказано прямо, що на ЗСУ.

Окупаційний суд спочатку призначив їй 11 років колонії. Апеляційна інстанція лише збільшила строк – до 12 років і 6 місяців.

Як пише «Новая газета Европа», родину Бехтер знали у селі як людей із проукраїнськими поглядами. Їхня донька з родиною виїхала на підконтрольну Україні територію влітку 2022 року. Батьки залишилися в окупації. Але конфлікти з деякими сусідами, які підтримували Росію, у Галини і її чоловіка виникали постійно.

У листопаді 2024 року у будинку подружжя провели обшук. Російські військові шукали зброю.

Не знайшли. Натомість забрали українські паспорти, телефони, ноутбук і картки «ПриватБанку», на які Галина та її чоловік отримували пенсії. Після обшуку обох відвезли на допит до окупованої Михайлівки.

Про те, що відбувалося у відділку, подружжя близьким не розповідало. Проте згодом Галина посварилася із сусідкою, яка підтримувала Росію. За словами Гусейнової, під час суперечки Бехтер сказала сусідці: «Скоро наші повернуться. Подивимося, як ти тоді заговориш!»

Згодом Галину затримали. У джерелах фігурують дві дати: за словами української правозахисниці Людмили Гусейнової, це сталося 29 липня 2025 року. У повідомленні російської сторони вказано 2 жовтня 2025 року. З’ясувати причину розбіжності за доступними матеріалами не вдалося.

За розповіддю Гусейнової, того дня біля будинку Бехтер чекали близько десяти російських військових. Її чоловік у цей час був на роботі — охороняв ставок у рибному господарстві. Про затримання дружини він дізнався телефоном: Галині дозволили зв’язатися із чоловіком тільки з Мелітополя.

Рідні найняли для неї адвоката, однак домогтися звільнення не вдалося. Після затримання жінку перевозили між місцями утримання: у вересні 2025 року вона опинилася в Якимівці, потім — у Донецьку, а в січні 2026-го її доправили до СІЗО-1 у Сімферополі.

Російське слідство інкримінувало Бехтер державну зраду. За версією обвинувачення, підставою став грошовий переказ в Україну на суму 1240 російських рублів (близько 670 грн).

5 березня 2026 року окупаційний Запорізький обласний суд призначив жінці 11 років колонії загального режиму та ще рік обмеження волі. У липні апеляційна інстанція збільшила основний строк до 12 років і шести місяців.

Поки Галину переводили з тюрми до тюрми, її чоловік помер. Побачитися з дружиною він більше не зміг.

Самій Галині у місцях утримання стало зле. За повідомленнями правозахисниць, у неї розвинулася прогресуюча деменція. Через проблеми із зором жінка спочатку майже не могла самостійно писати листи — їй допомагала сусідка по камері, записуючи продиктоване.

Згодом Галині стало важко справлятися з повсякденними справами. Інші ув’язнені годували її і перевдягали, подрібнювали їжу. В одному з листів сусідка по камері повідомляла, що Бехтер потребує постійного догляду.

«Справи в неї погані, категорично відмовляється від їжі, тягнемо її за руки до столу…» — писала жінка.

Пізніше інша ув’язнена описала ще тяжчий стан Галини: за її словами, пенсіонерку годували з ложки, мили й допомагали із гігієною. Вона також висловила побоювання, що Бехтер не витримає перевезення до колонії.

«Вона етапу не переживе. Про яке правосуддя ми мріємо?» — написала сусідка по камері.

За повідомленням «Медіазони», станом на 12 жовтня 2026 року Галина Бехтер перебувала в транзитній колонії ІК-15 у Самарській області Росії. Про це написала її співкамерниця Лариса Бєляєва, засуджена за купівлю українських військових облігацій. За її словами, після етапування жінок розмістили в різних камерах, тож вона більше не могла доглядати за Бехтер.

Куди саме пенсіонерку мали перевезти далі, на момент публікації залишалося невідомим.

Дві людини — одна справа

Енергодар · одна справа

Лілія Качкарьова і Світлана Долгополова

Лілія Качкарьова
1966 р. н.

Переказ за версією слідства	≈ 5 тис. грн частинами по 100–200 грн
Де зараз	під вартою; установа: інформація відсутня

Світлана Долгополова
1962 р. н.

Переказ за версією слідства	2,4 тис. грн у травні 2023 — нібито на підрозділ, де служить син
Де зараз	ВК № 15, Самарська обл. (за даними «ОВД-Инфо»)

Звинувачення	«державна зрада», одна справа на двох
Затримання	грудень 2024, обидві
Вирок	по 14 років колонії загального режиму, квітень 2025

≈ 5 тис. і 2,4 тис. грн → по 14 років

Фото: memopzk.org

Донат на підрозділ сина – і 14 років колонії. Окупаційний суд об’єднав двох мешканок Енергодару у єдиній справі із вироками за переказ до України.

У грудні 2024 року російські силовики затримали Лілію Качкарьову 1966 року народження та Світлану Долгополову – 1962 року.

За повідомленнями російської прокуратури, Лілія Качкарьова невеликими сумами по 100-200 грн переказала близько 5 тис. грн. Світлана Долгополова у травні 2023 року перевела 2,4 тис. грн – нібито на український підрозділ, де служить її син.

Жінок звинуватили в державній зраді. У квітні 2025-го так званий “Запорізький обласний суд” засудив їх до 14 років колонії загального режиму. У ФСБ заявили, що обидві жінки визнали провину.

Світлана Долгополова перебуває в ув’язненні у ФКУ «Виправна колонія № 15 Управління Федеральної служби виконання покарань Росії по Самарській області».

Лілія Качкарьова також перебуває під вартою, однак інформації про конкретну установу, де її утримують, немає.

Залишки гривень – на ЗСУ

Енергодар · продавчиня

Сніжана Якуніна

Переказ за версією слідства	6 переказів (грудень 2023 — травень 2024), разом 2 999 грн
Звинувачення	«державна зрада»
Затримання	квітень 2025
Вирок	14 років колонії загального режиму та рік обмеження волі; апеляція (21.01.2026) — без змін
Де зараз	ВК № 3, Кінешма, Івановська обл. (за даними «ОВД-Инфо»)

2 999 грн → 14 років

Фото: memopzk.org

Сніжана Якуніна працювала продавчинею в магазині косметики в Енергодарі. Цікавилася психологією. Фатальними для неї стали залишки на віртуальній картці “Привата”.

Хоча у грудні 2023-го Сніжана отримала російське громадянство, проукраїнську позицію вона мала від самого початку вторгнення: за версією російського слідства, навесні 2022-го вона почала дивитися “недозволені” відео у соцмережах.

Як стверджують окупанти, після отримання російського паспорту жінка вирішила переказати на ЗСУ кошти, що залишилися на її віртуальній картці «ПриватБанку».

За повідомленням “Запорізького обласного суду”, з грудня 2023-го до травня 2024-го Сніжана Якуніна зробила шість переказів через Privat24 на користь українських волонтерів та військовослужбовців. Загальна сума – менше 3 000 грн. Як ідеться у матеріалах справи – 6999,45 рубля.

У квітні 2025-го жінку затримали співробітники ФСБ. Проти неї відкрили справу за державну зраду. У вересні того ж року окупаційний суд призначив їй 14 років колонії загального режиму та один рік обмеження волі.

21 січня 2026 року апеляційний суд залишив вирок без змін.

Шість переказів на суму менш ніж три тисячі гривень стали підставою для 14 років у колонії.

За даними правозахисного проєкту ОВД-Инфо, наразі Сніжана Якуніна перебуває у ВК № 3 у Кінешмі Івановської області Росії.

Вирощував квіти й возив онуку на риболовлю

Токмак · пенсіонер

Іван Чорний

Переказ за версією слідства	27 переказів (листопад 2023 — травень 2025), разом 9 315 ₽ (≈ 4 100 грн)
Звинувачення	«державна зрада»
Затримання	Інформація відсутня
Вирок	13 років колонії суворого режиму
Де зараз	СІЗО-2 на окупованій Донеччині (за даними «Меморіалу»)

≈ 4 100 грн → 13 років

Фото: кадр із засідання окупаційного суду. memopzk.org

Іван Чорний усе життя прожив у Токмаку Запорізької області. До пенсії працював на місцевому ковальсько-штампувальному заводі. Разом із дружиною захоплювався вирощуванням квітів і цибулин. Подружжя мало теплиці, де Іван сам доглядав рослини й вирощував їх із нуля, на продаж.

У червні 2023 року Іван отримав російський паспорт. Як розповідала його онука Єлизавета в інтерв’ю «Буквам», дідусь не висловлював відкрито своєї позиції щодо окупації. Лише іноді наприкінці розмов надсилав повідомлення: «Все буде У». На пропозиції евакуюватися відповідав: «Я у себе вдома і нікуди не поїду. Що вони мені зроблять у моїй хаті?»

Дружина Івана розмірковувала про виїзд, але не хотіла залишати чоловіка. У подружжя були великий будинок, теплиці, кілька котів і собака вагою близько 60 кілограмів – вивезти таку складно.

До того ж, виїзд був небезпечним. Дорога від Василівки до Запоріжжя обстрілювалася. Родина залишилася в окупації — і згодом чоловік опинився за ґратами.

За версією російського слідства, з листопада 2023-го до травня 2025-го Чорний 27 разів переводив гроші на ЗСУ. Загальна сума становила 9 315 рублів – близько 4100 гривень.

Так званий “Запорізький обласний суд” визнав чоловіка винним у державній зраді та призначив йому 13 років колонії суворого режиму.

Рідні не знають подробиць затримання. Про вирок сім’я дізналася від бабусі. Знайомі з Токмака пересилали родичам новини з окупаційних Telegram-каналів, у яких публікували фотографії чоловіка в залі суду.

27 вересня 2026 року онука написала про токмачанина в Threads. Роком раніше бабуся й дідусь святкували золоте весілля — 50 років разом.

51-шу річницю шлюбу подружжя зустріло нарізно: Іван перебуває за ґратами, а його дружина чекає на нього вдома.

Дружина підтримує зв’язок з Іваном через листи. За даними правозахисного проєкту, зараз його утримують у ФКУ «СІЗО-2 ГУФСІН Росії по Донецькій Народній Республіці».

Післяслово

Історії, зібрані нами, — лише невелика частина переслідувань мешканців ТОТ Запорізької області за підтримку своєї країни.

У цих справах – різні суми, вік і життєві обставини. Російська сторона називає ці перекази державною зрадою. За рядками у справах — люди, які жили в окупації, працювали, дбали про близьких і мали звичайні щоденні турботи.

Тепер замість звичного життя на них чекають роки за ґратами.

Від вироків страждають і ті, хто залишився на волі. Літню матір Марини Білоусової вивезли до України, але без доньки. У Приморську залишилася кішка Сімка.

Галина Бехтер перебувала під вартою, коли помер її чоловік, і не змогла з ним попрощатися.

Родини чекають на листи, шукають звісток про близьких і намагаються з’ясувати, де їх утримують та в якому вони стані.

Попереду – дні народження й родинні свята без близьких, останні прощання, на які не вдалося потрапити, і життя, яке рідні змушені продовжувати, не знаючи, коли знову зможуть обійняти своїх.

Ксенія Коваленко

Матеріал створено в межах інформаційної кампанії «Бути присутніми» ГО «Докудейз».

Кампанія реалізується за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Посольства Швеції в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.