“Тихий терор” і “Градом” в спину: як живе окупований Токмак

У місто Токмак Запорізької області окупанти зайшли в перші дні вторгнення. Попри запеклі бої, місто потрапило під тимчасовий контроль росіян, які одразу ж взялися встановлювати тут “свої порядки”: переслідування, катування, тримання в ізоляторах і вимагання грошей на блокпостах. Нам вдалося поспілкувалася з двома місцевими активістами, які, пройшовши через російський терор, тепер нарешті перебувають у відносній безпеці. 

“Ніхто не розумів як себе поводити”

Колони російської техніки зайшли в Токмак 26 лютого, процес супроводжувався артобстрілами і авіаударами. В місті зникли світло, вода, газ і зв’язок, тож місцеві залишилися в інформаційному вакуумі. 

“Ми взагалі не очікували, що все буде настільки швидко. Ніхто не розумів, як себе поводити і що робити тепер. Перші 5 днів місто було паралізоване і “мертве”, – розповідає місцева активістка (ми не можемо називати її ім’я), – “Всі сиділи по домівках, просто чогось чекали. Здебільшого якоїсь інформації. Токмак тепер частина Росії або будуть бої? Ми лише чули гучні звуки, люди боялися. Все було зачинено, але ніхто не робив ніяких запасів. Стало зрозуміло, що ми залишилися без їжі, засобів гігієни, медицини.”

1 березня керівник Запорізької ОВА Олександр Старух повідомляв, що через місто їздить техніка, а окупанти стоять в полях, на фермах і у лісах. Але бої за місто тривали. Заступник мера міста Володимир Харлов тоді повідомляв наступне:

“В місті дуже серйозні бої. Є вбиті і серед наших військових, і серед російських, а також серед цивільних людей. Були авіаобстріли, танкові бої, артилерія тощо. 4-й день проблеми зі світлом, немає мобільного зв’язку та інтернету. Місто оточено військами окупанта”

“Бої розгорталися на околицях міста, були зруйновані приватні домівки. Наших солдат на той момент було небагато, вони майже всі загинули. Для російських військових – Токмак був транзитним пунктом, щоб рухатися в Оріхів, Бердянськ, Маріуполь і закріпитися далі. Після 26-го українські військові змогли провести контроперацію і посунути їх назад – це були складні декілька днів”, – розповідає наш другий співрозмовник, – “Місто бомбили, однак росіян далося частково “вибити”. Наступного дня був вакуум – не було ніяких російських військових. Було відчуття, що стався переломний момент, однак ще наступного дня в місто зайшли знов зі сторони Мелітополя. Представники рф зайняли місто, почалась “глибока” окупація” – каже чоловік.

Наші співрозмовники кажуть – росіяни спочатку взялися вирішувати свої справи, тож не звертали ніякої уваги на мітинги, проукраїнську позицію і політику. Але так тривало не дуже довго. Як тільки адміністрація і влада були захоплені, почався наступний етап –  “зачистка” тих, хто міг би заважати планам рф. В першу чергу це активісти, журналісти, політики і блогери. Залишатися в місті було небезпечно, але і виїхати з нього виявилося не простою задачею. 

Вони пропустили і сказали “Счастливой дороги!”, а потім обстріляли з “Градів”

Організованої евакуації з міста не було, але люди мали змогу приєднатися на власному авто до колон, які їхали через місто. Наприклад, з Маріуполя.

“Через 3 тижні як зупинилися активні бойові дії, стало зрозуміло, що з’явилася перша можливість покинути місто. Тоді в місті були тільки підрозділи росіян, які ще не мали інформації про активістів, політиків, проактивних людей” – розповідає активіст.

Чоловік зміг виїхати в Запоріжжя. Виїхала і наша друга героїня, однак її шлях до Запоріжжя був не менш небезпечним, ніж життя в окупації. Жінка каже – потрапила під обстріли росіян, які самі ж і пропустили людей: 

“Коли ми виїжджали, то потрапили в хвилю людей, яких випустили з Маріуполя. Вони їхали однією колоною, через Токмак, і ми приєдналися до них. Це здавалося безпечним, однак під Григорівкою (Запорізька область – ред.) нас обстріляли. Це жахливо коли тобі кажуть “Счастливой дороги! ” на блокпості, а потім тебе обстрілюють з “Градів”.

Цей обстріл призвів до загибелі і поранень людей, постраждали в тому числі діти. Нашій співрозмовниці пощастило, вона неушкодженою дісталася до Запоріжжя.

Нині окупанти не випускають чоловіків і людей окремих професій (наприклад, лікарів). Для решти виїзд з міста теж став непростою задачею. Росіяни за виїзд вимагають з людей гроші або ж іншу плату – алкоголь, продукти, інші речі. Були зафіксовані випадки, коли з людей вимагали до 5 тисяч гривень (160 доларів), що, зважаючи на відсутність роботи і надскладні умови, є непідйомною для місцевих сумою. 

“Тихий терор”

Місто залишається в окупації. Більшість активістів, журналістів, блогерів, політиків та просто місцевих з проукраїнською позицією виїхали, але значна частина людей залишилася в місті – не через свою прихильність чи лояльність до росії, а просто через страх залишати дім або й просто через відсутність такої можливості. Ці люди зараз не мають змоги ні жити звичним життям, ні висловлювати позицію, ні збиратися на мирні мітинги.

“Зараз вже не помітингуєш  – одразу мішок на голову натягнуть і відвезуть у відділок. Або ввечері приходять додому і забирають. Вони міцно “засіли” і продовжують терор. Спочатку формують списки активних людей, підприємців, журналістів, блогерів тощо. Ті, хто залишився, то потерпають від знущань. Наприклад, один активіст, його вже понад місяць тримають в СІЗО, не випускають, катують всіма способами”  – каже активістка.

Попри це, місцеві не полишають надій, що рано чи пізно Токмак визволять. 

Вероніка Хорольська, вперше для “Bihus.info“

Читайте також: Помста “Злому городу”: Як російська армія щоденно знищує Гуляйполе

«Народна поліція» в Мелітополі Ч1: Ігор Лисенко – від козака до колаборанта