Територія автономності: напіврозвалена будівля «Запоріжгражданпроекта» збирає підлітків

«Постановки на лічильник». Листування між «нациками» та «комуняками». Скло і цегла під ногами і неймовірний краєвид з даху. І – відчуття свободи. Щодня запорізькі підлітки збираються у напіврозваленій багатоповерхівці в самому центрі міста. Історії на словах і на стінах «Запоріжгражданпроекта» збирав «Запорізький центр розслідувань»

Нас приводить до будівлі один із хлопців, який частенько навідується до колись легендарної установи поблизу майдану Вернадського. Зараз тут нікого немає. Червона багатоповерхівка серед золотого листя виглядає романтично – тільки зі своєю специфікою.

«Місцеві збираються десь о четвертій дня», – розповідає нам наш провідник. Йому п’ятнадцять, і в тусівці «ЗГП» він не зовсім свій – радше гість. Втім, йому теж є що розповісти. «Місцеві» – це не підлітки з навколишніх будинків, адже до будинків тут відносно далеко. Компанія підлітків, які регулярно проводять час у «Запоріжгражданпроекті», збирається із різних місць. Але тут вони свої.

Крім «своїх», приходять і тимчасові гості. Вхід сюди вільний, «тусити» ніхто нікому не забороняє. Немає і обмежень у тому, де проводити час. Будівля «надає різноманітні можливості»: від підвалу, де місцями можна пролізти лише лежачи, до даху п’ятого поверху. На найвищу точку будівлі виходу нема: туди можна дістатися лише залізними пожежними сходами. Наш гід на верхньому даху ніколи не бував.

Втім, піднятися вище пари поверхів на «ЗГП» – уже випробування для нервів, якщо маєте страх висоти. Сходи не закриті ані стінами, ані поручнями.

«Коли я прийшов сюди вперше, піднятися сходами не зміг. Панічка накрила. Пощастило, що люди зі мною були розуміючі», – розповідає підліток. Вірогідно, «накриває» тут багатьох. У штормовий день (а ми прийшли саме в такий) вище третього поверху стає відверто страшно. Вітер відчутно підштовхує до краю сходинок, а згори доносяться неприємні шуми: там совається сміття і цегла. Знесе на голову чи ні? 

Тут багато що породжує моторошні відчуття. Залишки стін, за якими розплановували Шевченківський та Південний мікрорайони, будівлі цирку та «Інтуриста». Порожня шахта ліфта – подвійного; колись, мабуть, гордості будівлі. Санвузол із обваленою плиткою. Його явно продовжують використовувати за призначенням. І, звісно, побутові речі, які просто виникають то тут, то там.

Підліткова компанія, яка збирається на «ЗГП», має щонайменше двох «авторитетів». 

«На лічильник» ставлять. Була мутна історія з одним, який чи то грошей попросив, чи то одну тягу електронки. Його «поставили на лічильник». Спочатку посилали стрічки продавати на вулиці. Потім він стрічки повернув. Потім йому суму боргу ще підняли. Як гарантію, що він віддасть, забрали телефон і павербанк. Він якось зміг повернути телефон, а павербанк у підсумку вони собі забрали,» – розповідає наш знайомий. – «Батькам не говорять, бо тебе можуть покарати. А про поліцію говорили, але тільки як про пропозицію. Це не дуже розглядають зазвичай».

Ідеться про суми від 100-200 грн. Павербанк коштує помітно дорожче. Втім, якщо хочеш повернутися на «ЗГП», маєш відповідати стандартам спільноти.

Спільнота, до речі, достатньо різнобарвна. Єдине насправді зафіксоване правило: вниз кидати нічого не можна. За цим слідкують і цього дотримуються. В іншому можна практично все. 

Втім, зазвичай на «ЗГП» просто тусять. Інколи палять, п’ють енергетики. І залишають написи на стінах. За ними добре видно різнобарвність компанії: на стінах можна прочитати і звичайний мат, і філософські роздуми, і своєрідні «політичні мітки». 

«Влітку нацики там навіть залишали напис: “Комуняки, якщо замалюєте ще хоч одну свастику, ми вас…” Ну, зрозуміло, що», – сміється наш гід. Найсмішніше для нього – це назвати «комуняками» тільки за замальовування свастик. 

Місце має свої історії і оповідки. Розповідають, що у підвалі колись спалили самокат «Bolt». А ще ходить історія про те, що з якогось із верхніх поверхів зістрибнув хлопець. Нібито після цього до «ЗГП» почала навідуватись поліція. 

Попри все, будівля – своєрідний магніт для підлітків. Це – їх територія.

«Попри жорсткість місцевих авторитетів, для мене перебування на «ЗГП» відчувається як щось… вільне, автономне», – говорить провідник.

Фото у матеріалі – Ольга СИДОРОВА

Читайте також: Багаття розбрату: що може врятувати запоріжців від осіннього диму?