Шефи і бюджети. Тимчасово окуповане Запоріжжя як годівничка для росіян

Один з міфів, які старанно плекає Росія – це те, що на окупованих територіях ллється «дощ з грошей». Втім, якщо придивитись уважніше до бюрократичної реальності РФ, цей дощ виявляється дуже дозованим і «для своїх»

Чому запоріжці в окупації вже сидять без зарплат? 

Головна відмінність, яку треба зрозуміти при ознайомленні з бюджетними процесами Росії – там набагато більше централізації й «ручного режиму».

В типовий бюджет російської області зараховуються всі можливі соціальні виплати, включно з пенсіями, а також виплати усім бюджетникам, які в нас віднесені до бюджетів громад та міст. У російських міст, в тому числі у обласних центрів, фактично немає фінансової автономії.

А російські області з їх величезними бюджетами теж залежать від Москви. Бо російська область чи «республіка» мають в своєму бюджеті значно більший відсоток доходів, який регулюється центральною владою, ніж українські міста чи області. І виходить, що в будь-який момент хтось у Москві може вирішити, що сьогодні ми «закинемо» гроші на соцвиплати в Челябінськ, завтра – на зарплати вчителям в Тулі, а про Мелітополь чи Бердянськ вже наступного тижня подумаємо.     

Зараз бюджет окупованої частини Запорізької області складає вражаючу цифру в 60 мільярдів рублів. Але це тому, що в нього за російськими нормами «запхали» все.

А наступний підступний нюанс – 40 мільярдів з цих 60 мають надходити «з центру», з Москви. Якщо в Москві хтось незадоволений і субвенції починають гальмувати, то Балицькому треба їхати, кланятись, інтригувати, обіцяти щось.   

Такий механізм був вироблений Росією ще в нульових роках і ми в Україні старанно «відповзали» від нього в десятих під час реформи децентралізації.

Але як вся ця російська бюджетна алхімія позначається на запоріжцях в окупації? Дуже наочно. На ТОТ нормою стають затримки зарплат.

«В першій рік окупації грошей було дуже багато, купа премій, додаткових виплат, ніби росіяни не знали, куди подіти свої рублі. На другий рік воно вирівнялось, стало більш наближеним до українського рівня. І ось вже на третій рік все частіше починаються скарги на затримки, невиплати, постійно «ріжуть» премії та надбавки», – розповідає Віктор Дудукалов, заступник голови Бердянської райради. Він стало цікавиться справами свого міста в окупації, і за його словами, затримка в один-два місяці вже стає нормою навіть для бюджетної сфери, а комунальники можуть сидіти без зарплати і 2-3 місяці. 

Ці 40 з 60 мільярдів, які повинна Москва додавати до бюджету свого породження, і створюють зараз стабільну дірку в виплатах на ТОТ Запоріжжя.  Бо все більше грошей доводиться витрачати саме на війну, витрат на обхід санкцій теж стає все більше, і росіяни починають економити на тих, з ким «воссоединились».

І тому колаборант Володимир Рогов, коли очолює боротьбу з невиплатами зарплат, просто працює «підсадною качкою» та клоуном для злиття негативу. Адже невиплата зарплат в лікарні чи якомусь створеному окупантами КП зарплат спричинена самою структурою російського бюджету. 

«Восстановление» коли-небудь

Окупанти старанно вдають, що будуть відбудовувати захоплені землі. Ключовий месідж – «ми тут все зробимо з ноля», ключова рекламна вивіска – серйозний документ під назвою «Государственная Программа Российской Федерации «Восстановление и социально-экономическое развитие Донецкой Народной Республики, Луганской Народной Республики, Запорожской области и Херсонской области».

А потім починається трішки російських хитрощів. Програма не встановлює чіткі ліміти грошей, скільки і на що за нею виділено. В ній немає звичного українцям додатку з переліком об’єктів, що в Запорізькій області на водогін дадуть 50 мільйонів, в Луганській на школу 80 мільйонів, по іншим областях ще щось, і разом 900 мільйонів чи два мільярди.

Окупаційна влада від кожної області повинна сама «добігати» з переліком своїх об’єктів та їх будуть розглядати в Москві. Це дещо схоже на українську систему, в нас теж є і було чимало державних програм, де мерам чи нардепам-мажоритарникам треба бігати по коридорах міністерств і щось презентувати, лобіювати та обіцяти.

Але російська модель ще більше концентрує на посадовцях в Москві право вирішувати, «кому давать». І якщо ще трішки зануритись в російську бюджетну систему, то попри пафосну назву, програма для окупованих територій лише відтворює типовий російський шаблон «нацпроектов» на конкурсній основі. 

Губернатор області подає заявку на субсидію з центрального бюджету на якийсь значний об’єкт інфраструктури, крім формальної участі треба всіх причетних посадовців вшанувати. В цілому, російські експерти люблять оцінювати наближеність до «центру» і ефективність губернаторів за сумою та кількістю об’єктів, яку вони змогли залучити за нацпроектами

Механізм значно схожий на український Держфонд регіонального розвитку, який діяв до 24 лютого, але набагато більше ритуальних жестів і неформальних зв’язків довкола.

Повертаючись до сумної реальності на ТОТ – ні, зараз ніхто не планує за рахунок російського бюджету міняти водовод в Бердянську чи робити «нацпроект» з якимось великим будівництвом в Мелітополі. По-перше, в окупаційної влади не так багато переваг перед іншими областями РФ. А по-друге, запорізькі колабораціоністи мають нижчу «адміністративну вагу» в тій мафіозно-бюрократичній системі, яку вибудували собі росіяни за ці роки.

Публічно Балицький може зустрічатись з міністрами, віце-прем’єрами, заступниками голови путінської адміністрації, з ним будуть обговорювати щось про «новые территории». А за лаштунками 200 чи 400 мільйонів на «нацпроект» в своїй області із всихаючого російського бюджету отримає посадовець-феодал. Бо він вже 15 років міняє під собою крісла сенатора і губернатора, особисто знає заступників міністрів, та вписаний в російську номенклатуру ще декількома способами. 

І все перераховане – це якщо серйозно припускатись того, що росіяни справді налаштовані залишатись на окупованій землі. Але замість капітальних робіт вони вигадали «милиці» у вигляді шефів. Про них далі.

Примарні шефи

Одна з ключових «фішок» окупаційної влади – це «шефи», російські області, які оголосили, що будуть допомагати якомусь з окупованих районів. Психологічний і пропагандистський ефекти цілком зрозумілі, росіяни мають на меті викликати у запоріжців в окупації відчуття близькості з мешканцями «корінної» Росії. У далекій перспективі – «розірвати» зв’язок з Україною, яка лишилась по той бік лінії фронту. 

На окупаційних каналах стало пишуть, що відбувається щось хороше за підтримки «шефов-областей». Кладуть асфальт, прокладають труби під газ, укладають меморандуми.  

«Вони роблять дуже мало і дуже показово. Приїздить техніка, люди попрацюють під камерами, і за день-два зібрались та поїхали, а по факту нічого не зробили», – розповідає міський голова окупованих Полог Юрій Коноваленко. Коноваленко додає, що зазвичай «шефи» позують під камерами окупантських ЗМІ на вилученій комунальній техніці, яку громади купували чи отримували перед вторгненням.

А справді, що роблять «шефи»? За межами пропагандистських телеграм-каналів неможливо дізнатись, як називається їх праця «офіційною мовою» договорів і тендерів. Чи це поточний ремонт, чи якісь вишукування, чи будівництво. Якщо приїздить техніка, люди – то це мають бути оплачені кимось роботи.

Так ми подумали і пішли шукати зачепки на офіційних сайтах областей-«шефів». Втім, там нічого не знайшлось, крім прес-релізів про те, як Пенза чи Чувашія «поддерживают Запорожскую область». А як ці роботи відображені в бюджетних документах, які фірми «поддерживают», за які гроші – невідомо. В бюджетних програмах російських областей згадуються лише видатки на облаштування тих, хто переїхав з Запорізької області до цих регіонів.

Потім ми передивились тендери від окупаційної влади, вже по нашій області на російських майданчиках державних закупівель. І знову – нічого.

Окремо зауважимо, що попри любов росіян до «цифрової бюрократії», на їх порталах держзакупівель органи окупаційної влади по Запоріжжю дають дуже мало оголошень. Переважна частина російських тендерів по нашій землі – це охоронні послуги для шкіл від окупаційного «Міністерства освіти». І знову ж, жодної закупівлі, яку можна співставити з чисельними роботами від «шефів».

«Це просто розпил грошей з їх бюджетів. Приїздять фірми з російських областей, які пов’язані з тамтешньою владою. Роблять щось косметичне на тому місці, де все було зроблено до них, за часів України. На це списуються гроші, які діляться між окупаційною владою і «шефами». Отак і живуть», – вважає редактор «Локатор Медіа» Олександр Пилипенко, який стало пише про рідний окупований Бердянськ.   

Єдине розумне припущення – позування шефів під камерами сплачується з окупаційного бюджету Запорізької області, як повноцінні роботи, до яких внесено перевезення усієї необхідної техніки з Росії та обратно. 

У підсумку ми можемо бачити, що “дощ з грошей”, про який всі казали в перший рік окупації, вже вщух. Рублів стає все менше, а ті, що залишаються, розподіляють без участі тих людей, що лишились в окупації і яких нібито звільнили. 

Сергій Сидоров