«Розлучення» з померлими, двошлюбність і діти у заручниках: як розходяться пари по різні боки лінії бойового зіткнення
Вокзали, дорога, обіцянки швидкого повернення і надія, що розлука триватиме недовго. Війна розвела по різні боки фронту тисячі родин. Більшість таких історій, на жаль, закінчується розлученням: надто багато часу минуло. Але розлучення через лінію бойового зіткнення – це процес, який породжує дуже багато нюансів
Поки одна половинка облаштовує з нуля життя на підконтрольній території, друга в окупації також починає жити заново. І часто – з новим партнером. Хтось знаходить собі «тимчасову підтримку», хтось починає повністю нові стосунки. Пояснення прості: самотність, невідомість, відстань.
Але для тих, хто виїхав з ТОТ рятувати дітей, таке відкриття (а воно рано чи пізно відбувається) стає мовчазною трагедією.
Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!
Машина чоловіка біля чужого дому
Звичайна родина в одному із містечок тоді ще не ТОТ Запорізької області. Сергій (ім’я змінене) – лікар, має приватний кабінет. Ганна (ім’я змінене) працює спеціалісткою в одному з відділів територіальної громади. Двоє дітей – 9 і 11 років.
Коли почалися обстріли містечка, родина вирішила, що Ганна разом із дітьми виїде до Запоріжжя – тим більше, що за нею там зберегли робоче місце.
Ми виїхали, орендували квартиру. Дітей я влаштувала до школи. І потягнулися довгі дні очікування, поки все це закінчиться і ми повернемося додому. Побутово влаштуватися було неважко. До війни ми часто їздили сюди — за покупками або просто відпочити. Майже як додому.
Із чоловіком підтримували зв’язок через Telegram: українського мобільного зв’язку на ТОТ тоді вже не було. Спочатку вони говорили щодня. Потім дедалі рідше.
Я знаходила цьому виправдання. Думала: він зайнятий на роботі, втомлюється. Йому там важко. Він сам, без родини, у постійному стресі, поряд із окупантами. Уявляла, як це – щовечора після роботи приходити в порожній будинок, туди, де колись сміялися і бігали діти.
Так минуло пів року.
Наше спілкування поступово звелося до одного: він питав, чи є в мене гроші. Так, він допомагав нам фінансово: треба було утримувати двох дітей, орендувати житло, купувати одяг і продукти, оплачувати гуртки. Але нам уже майже не було про що говорити.
Про те, що у чоловіка з’явилася інша жінка і вони чекають на дитину, Ганна дізналася випадково – від знайомої.
Наше містечко маленьке, всі одне одного знають. Сусіди почали розповідати, що машина мого чоловіка часто «ночує» біля одного з будинків у місті. Я запитала його прямо. І він усе підтвердив.
За словами Ганни, чоловік пояснив, що поруч із новою жінкою переживає «другу молодість». Сказав, що після народження дитини вони планують одружитися і переїхати до родинного будинку.
Для Ганни це стало подвійним ударом.
Нас із дітьми зрадили. Моя мама померла в окупації. І чоловік на той момент був єдиною рідною людиною. Я розуміла, що ніяк не можу вплинути на цю ситуацію. Попросила його самому розповісти все дітям і подала на розлучення.
Те, що тоді відбувалося в її голові і на серці, жінка згадувати не хоче. Від стресу вона схудла на десять кілограмів. Якось відволіктися допомагали діти, робота і друзі, які були поруч.
Ми розлучилися, пройшов час. Чи болить мені ця зрада зараз? Звичайно. Колишній чоловік одружився вдруге, вже на ТОТ, виховує сина від другої жінки. З нашими дітьми спілкується тільки через Telegram. Вони не бачились з татом майже чотири роки.
Розлучення через ЛБЗ
Технічно розлучитися із чоловіком або жінкою, які залишилися на ТОТ, нескладно. Процедура досить проста: той, хто перебуває на підконтрольній території, подає позов до суду. Зазвичай за два засідання суд розриває шлюб.
Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!
Керуючий партнер компанії «Юрлюкссервіс» Сергій Лишенко розповідає: навіть якщо другий із подружжя не повідомлений або не з’являється до суду, на це часто не зважають
Суди роблять це без особливих перешкод, тому що за Конституцією та Сімейним кодексом шлюб є добровільним, і змушувати людину залишатися в ньому – це порушення її прав. Тому навіть якщо другий із подружжя не повідомлений або не з’являється до суду,
Після рішення суду органи РАЦС роблять відповідну відмітку, дані вносяться в єдину базу – і все, за елетроними сервісами видно, що людина розлучена.
При цьому друга сторона може навіть не знати, що шлюб уже розірвано, якщо їй про це не повідомили.
Життя на паузі
Надія (ім’я змінене) з чоловіком виховували доньку, яка на момент повномасштабного вторгнення закінчувала 11 клас. Вступити до вишу вона вже не встигла: місто окупували росіяни.
Спочатку батьки вирішили, що донька виїде на підконтрольну Україні територію сама. Але в останній момент передумали: евакуація через Василівку не була простою навіть у найперші дні, тож із 17-річною дівчиною поїхала мама.
Андрій (ім’я змінене), голова родини, залишився на ТОТ: власний бізнес, літні батьки, які е хотіли виїжджати і потребували догляду.
Спочатку родина думала, що Надія вивезе доньку і повернеться назад до чоловіка. Але ситуація на ТОТ ставала дедалі небезпечнішою: окупанти з автоматами почали масово «віджимати бізнеси». Андрій вирішив, що йому буде спокійніше, якщо дружина і дитина залишаться у безпеці.
Через рік Андрій зміг ненадовго виїхати з окупації, щоб побачитися з родиною – на «нейтральній території».
Обіймалися, плакали. Наче й не було цієї довгої розлуки. Чоловік подолав дуже важкий шлях з окупації, щоб зустрітися з нами.
Два тижні родина була разом. Потім вирішили, що додому повернеться тільки чоловік.
Ми чекали, що щось зміниться. Просто сподівалися і чекали.
Через рік Надія вирішила повертатися додому. Але в російському аеропорту її не пропустили – заборонили в’їзд на ТОТ до закінчення так званої «СВО».
Я не можу передати свій стан тоді. До того часу у мене ще була надія. Я жила нею. Думала, що зможу повернутися додому. А тут якийсь співробітник ФСБ своїм рішенням просто відібрав у мене цю надію.
Жінка повернулася в Україну. Разом із чоловіком вони намагалися зрозуміти, що робити далі. Але під час однієї з розмов Андрій сказав, що в нього з’явилася інша жінка… і виїжджати з ТОТ до родини він не буде.
Він сказав, що для себе вирішив так: якщо мене пропустять на фільтрації, наша родина буде існувати. А якщо ні — він почне нові стосунки.
Так усе життя Надії перевернулося.
Я досі пам’ятаю його слова: «Моє життя проходить. Мені набридло тримати його на паузі. Якщо щось зміниться і ти повернешся сюди, пробачиш мене – будемо жити як раніше. Не пробачиш – залишиться як є».
З того моменту минуло вже більше року. Донька успішно навчається у Києві і не хоче їхати нікуди – попри обстріли і блекаути вона живе там, де обрала сама, з новими друзями і новими захопленнями.
А життя Надії досі ніби поставлене на паузу. Без дому. Без чоловіка. І з постійним питанням: що робити завтра.
Діти у розлученні через лінію фронту
Рішення судів через лінію бойового зіткнення не працюють. Вибір, зроблений у 2022 році, переграти зараз майже неможливо.
Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!
Сергій Лишенко розповідає: діти зазвичай залишаються з тим із батьків, з ким вони вже жили. Питання рідко вирішують через суд: якщо дитина перебуває на окупованій території, оскаржити щось або встановити опіку практично неможливо.
Бувають і випадки, коли мати виїжджає з молодшими дітьми, а старші залишаються з батьком на окупованій території. Навіть якщо мати отримує рішення суду, що дитина має жити з нею, реалізувати його там неможливо. Тому фактично діти залишаються з тим із батьків, з ким перебувають.
Деякі формальності зараз не працюють. Наприклад, відносно просто виїхати з дитиною за кордон: згода другого з батьків зазвичай не потрібна.
У багатьох справах суди лише формально фіксують факт розпаду сім’ї: один із батьків живе тут, інший – на окупованій території, дитина з тим, хто виїхав.
Статус: «Все складно»
Наступна історія – із практики Сергія Лишенка. Вона про пару, яка одружилася у вже окупованому Мелітополі наприкінці березня 2022 року. Тоді на ТОТ Запорізької області був своєрідний час «між владами»: окупанти фактично вже захопили місто, але українські органи влади ще працювали.
Їм видали паперове свідоцтво про шлюб, але в державній базі даних цей шлюб не відобразився. Тобто українські органи про нього фактично не знали: ймовірно, доступ до системи тоді вже був заблокований, і дані не встигли внести.
Згодом подружжя розійшлося і вирішило розлучитися. Чоловік повернувся на окуповану територію, а потім через неї виїхав за кордон. Для нього історія закінчился.
А от жінка прийшла в Україні оформлювати розлучення. Але з’ясувалося, що розлучити її не можуть, бо шлюб нічим не підтверджений: у державній базі його просто немає.
Паперове свідоцтво у неї було, тому спробували взяти витяг із реєстру. Але коли перевірили, виявилося, що запису про шлюб у базі немає.
Легалізувати шлюб і розлучення можна було б достатньо легко: треба лише, щоб чоловік і дружина прийшли разом і подали заяву. Тоді шлюб внесли б до бази.
Але прийти разом вони не могли. Тож жінка пішла думати, що робити далі, і на цьому все зупинилося.
Тиха юридична прірва
Окремої статистики розлучень через фронт майже ніхто не веде. Її можна лише приблизно відстежити через судові рішення – наприклад, аналізуючи справи про розлучення і дивлячись, де вказано, що один із подружжя залишився на окупованій території. Але і так картина не буде повною: таку примітку роблять не завжди.
Іноді виникають і зовсім незвичні випадки – наприклад, коли людина на окупованій території померла, але це неможливо офіційно підтвердити. Тоді її чоловік або дружина на підконтрольній території подає на розлучення, щоб вирішити інші юридичні питання.
Буває й навпаки: людина розлучилася на окупованій території за російськими правилами, але в Україні цей шлюб усе ще вважається чинним. Тому доводиться розлучатися повторно – вже в українському суді.
Буває, що чоловік на ТОТ жив з іншою жінкою, помер, а вона забрала всі документи і нічого не дає його законній дружині. У результаті дружина знає, що він помер, але не може захистити права дітей. Найпростіший вихід – або визнати його померлим, або розлучитися. Але для визнання смерті потрібні документи, яких немає. Тому часто доводиться розлучатися фактично з уже померлою людиною.
Трагедії тих, чиї родини зруйнувала війна, мовчазні: на тлі смертей, масових катувань і полону скаржитися на «просте» розлучення не доводиться. Так, у тиші, поруч відбувається велика історія, наслідки якої відчуватимуть ще декілька поколінь.
Оксана Світлова
Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат
Або скористайтеся карткою
5169330531391628
Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!
Обговорення