Алея пам’яті полеглих Героїв у Запоріжжі: нові стенди, старі запитання
У центрі Запоріжжя росте Алея пам’яті полеглих Героїв. За кілька тижнів тут з’явилися 14 стендів із портретами 1 176 захисників. Люди відзначають важливість цього місця. Але разом із тим ставлять запитання щодо його вигляду
Лише у жовтні додалося ще 336 портретів, серед них – 35 запоріжців. Нова Алея пам’яті стала одним із найемоційніших місць у місті, адже кожне фото тут – це чиясь історія, родина й жалоба.
До редакції звернулися читачі, які попросили звернути увагу на меморіал і поставили кілька запитань щодо його облаштування. Вони відзначають важливість Алеї, але водночас хочуть зрозуміти, як саме ухвалювалися рішення про її вигляд, матеріали та розміщення стендів.
Також нас питали, що зараз із попереднім меморіалом — мармуровими табличками з іменами героїв Другої світової.
Чи йдеться про повне оновлення, чи про тимчасове перекриття під час реконструкції?
І чи можливе оновлення портретів у майбутньому?
Першу частину Алеї звели чи не в рекордні терміни: поки ми писали про тендер на стенди, їх уже встановлювали. Головним акцентом у тендерній документації була стійкість до погодних умов. Але вибір швидковстановлюваних конструкцій мав і свої негативні наслідки.
Для таких меморіалів важлива якість деталей – від матеріалу до зображень. Частина портретів оброблена неакуратно, а обраний матеріал, який зазвичай використовують для зовнішньої реклами, не підходить для збереження фото людей. Меморіал – це не щось тимчасове, це пам’ять на роки. Коли вона виглядає як реклама, це боляче і несправедливо щодо тих, чиї обличчя там зображені.
Так виглядають стенди на Алеї:
На проблему сумісності з вже існуючою Алеєю Слави звертають увагу і урбаністи.
Новий комплекс порушує цілісність Алеї Слави, яка завершувалася пам’ятником жертвам Другої світової. Складається враження, що пам’яті різних воєн поставили поруч без єдиної концепції. І це створює не діалог, а протиставлення. Місця пам’яті мають єднати, а не розділяти – бо всі ці історії про спільну жертву й людську гідність.
Що кажуть у місті та області
Питання, які поставили ЗЦР читачі, звучали так:
- Чи погоджували візуальну концепцію поєднання нової Алеї зі старою?
- Чому використали саме такі матеріали для стендів?
- Чим пояснюється низька якість деяких фото на стендах?
- Що зроблять зі старими гранітними табличками, які вшановували героїв Другої світової?
Ми вирішили отримати відповіді безпосередньо від чиновників. І надіслали декілька запитів до причетних структур влади – міського Департаменту архітектури і містобудування, відділу охорони культурної спадщини, Обласного центру спротиву і ветеранської політики.
Відділ охорони культурної спадщини повідомив, що Алея Слави є пам’яткою історії місцевого значення. За їх словами, розміщення нових стендів було погоджене, а старі таблички з іменами героїв Другої світової війни демонтовані, переміщені та мають бути оновлені згідно із законом про національну пам’ять.
Відповідь непряма, але з неї можна зрозуміти, що таблички «декомунізують» – приберуть із них радянські символи, після чого повернуть на місця.
Департамент архітектури пояснив, що стенди вважаються малими архітектурними формами, тому окреме погодження їхнього розміщення не потрібне. Встановлення конструкцій визначили як частину благоустрою міста.
З одного боку, це значно спростило створення меморіалу зараз. А з іншого – влада майже в будь-який момент може їх демонтувати на цілком законних підставах.І знову ж таки, у випадку вандалізму покарання за пошкодження «малих архітектурних форм» буде не дуже обтяжливим. Ну а головний зміст цієї відповіді такий: художній бік меморіалу професіонали не оцінювали.
Обласний центр національного спротиву та ветеранської політики, який замовляв виготовлення стендів, повідомив, що вони зроблені зі сталі й алюмінієвих панелей із захисним покриттям. Фото наносять методом ультрафіолетового друку і покривають захисною ламінаційною плівкою, а матеріали стійкі до опадів і вандалізму.
Дані для стендів збирають родини загиблих через територіальні громади. Далі інформацію передають до управління ветеранської політики. Якщо фото виявиться неякісним, його можна замінити через той самий механізм. Але претензій до якості знімків наразі немає.
Встановлення нових стендів триватиме і в наступному році.
А що кажуть рідні полеглих?
Родини загиблих, до яких ми звернулися, в першу чергу підкреслюють важливість появи меморіалу як такого.
Алея – це відповідь на запит суспільства. Людям, дівчатам, жінкам, мамам треба кудись приходити. Це для них важливе місце. І що ще хочу сказати, я досить часто там буваю, бо проходжу поруч. Там постійно люди, і з дітьми, з підлітками. Вони там ходять, читають, думають, когось згадуючи, шукають знайомих. І на координаційних радах родичів загиблих постійно були обговорення, включно з присутністю голови ОВА. Те, що ми бачимо – це консенсус, до якого там дійшли.
Відповіді міських та обласних структур показують, що частину питань уже врегульовано: старі таблички оновлюють, стенди встановлено за чинними правилами, матеріали відповідають вимогам.
Водночас містяни наголошують: пам’ятні місця – це не лише про технічні параметри. Це про відчуття гідності, єднання і поваги. І якщо навіть після урочистих відкриттів залишаються запитання – це привід не для конфлікту, а для діалогу.
Запоріжжя вчиться говорити про пам’ять по-новому: спокійно, уважно і з турботою. І саме від цієї відкритості влади та громади залежить, чи стане Алея не просто архітектурним елементом, а справжнім місцем пам’яті – живим, щирим і людяним.
Анна Бартощук
Обговорення