Агітація та підкуп: які покарання понесли “порушники” на Запоріжжі

Під час кожних виборів ледь не з кожної праски лунають заяви про підкуп виборців і проблеми з агітацією. “Ми звернулися”, “маємо сподівання”, “це неприпустимо”, “потрібно покласти цій ганебній практиці край” – десь приблизно такими словами політиків і супроводжуються ці заяви. Але вибори проходять і…І всі дружно – аж до наступних виборів – забувають і про підкупи, і про незаконну агітацію. 

Втім, якась частина цих історій таки проходить через правоохоронців, а якась – навіть доходить до судів. Що ж з ними відбувається далі?

Ми проаналізували запорізькі кейси, що стосуються вищеназваних порушень, за останні декілька років, аби зрозуміти яку ж відповідальність понесли ті, хто ці порушення і вчинив. 

І сильно засумнівалися і в ефективності покарань, і в роботі правоохоронців та судів.

Втім, про все по черзі. 

Заборонена агітація = штраф 

Передвиборча агітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати “за” або ж навпаки – “проти”. Тож очевидно, що першочерговими завданнями кожної політсили є посилення власних позицій і послаблення позицій опонентів. Часто в цій боротьбі використовуються не дуже законні методи. 

Українське законодавство містить доволі чіткий перелік вимог, яких мають дотримуватися кандидати під час агітації. І так же чітко виписані покарання за порушення цих вимог. Але те, що на папері виглядає доволі просто і зрозуміло, на практиці працює вкрай погано. Часто порушення практично нереально довести або ж за них передбачено настільки мізерні штрафи, що витрачання часу на їхнє доведення просто втрачає сенс.

Ось декілька прикладів, що стосуються виборів 2019 року.

В місті Токмак жінка розмістила агітацію за кандидатів в нардепи від партії «Опозиційна платформа – За життя». Розміщено плакати на білбордах було з порушенням, адже на них була відсутня інформація про установу, що здійснила друк, тираж тощо. А наявність такої інформації – обов’язкова за законом. Суд визнав жінку винною та наклав адміністративне стягнення у вигляді…у вигляді штрафу розміром в 51 гривню. Це десь як дві порції кави в посередній кав’ярні. Чи кілька поїздок в київському метро. Є великі сумніви, що штраф такого розміру може убезпечити від повторного порушення. 

Йдемо далі. Схожий кейс розглянули в місті Василівка, але стосувався він вже не парламентських, а президентських виборів. На білборді із агітацією за одного з кандидатів не було інформації ні про тираж, ні про відповідального за випуск та друк. Так, це знову таки порушення. Так, винний отримав аналогічний мізерний штраф у 51 гривню. 

Дещо більший штраф – 340 гривень – за подібне правопорушення отримав директор фірми, який розмістив агітацію партії “За життя” та Володимира Буряка в Запоріжжі. 

Втім, навіть такі покарання є скоріше виключенням з правил. Бо в більшості випадків справи закінчувалися взагалі нічим – через нібито відсутність складу адмінпорушення. Наприклад, через незрозумілий почерк у протоколі, через відсутність посилання на докази, через відсутність конкретного переліку друкованих матеріалів, які створювалися чи поширювалися з порушенням. 

Одна зі справ стосувалася нібито порушення “дня тиші” під час президентських виборів 2019-го. Тоді в наметі однієї з організацій в день, коли агітація вже була заборонена, роздавали газету нібито із портретами кандидатів. Суд першої інстанції вирішив, що порушення таки було і варто платити штраф. Але апеляційна інстанція з цим не погодилася. В матеріалах справи йдеться про те, що судді дійшли висновку щодо того, що інформація в газеті стара, за 2018-й рік, і ніякого відношення до виборів Президента нібито не має. Ну а ще, що вона нібито дублювала матеріали з Інтернету, а отже й так була загальнодоступною. В результаті судді постанову суду першої інстанції скасували.

Експертка з партійних фінансів Юлія Зальцберг вважає, що проблема не лише в штрафах, але й в самому механізмі: 

“Штрафи однозначно потрібно збільшувати. Санкції повинні бути пропорційними , і можливо, варто санкцію прив’язувати до суми правопорушення…Але проблема не тільки із «малими» штрафами, а й з правозастосуванням… Орган, який складає протокол, не завжди може ефективно реагувати” – каже експертка.

Виходить, що навіть збільшення штрафів не гарантує повного вирішення проблеми.  Але це може стати певним запобіжником хоча б для частини потенційних порушників. Нинішнє “покарання” в 51-340 гривень “запобіжником” назвати відверто складно. 

Одне порушення – різні покарання

Залучення адмінресурсу. Також дуже популярне і страшенно остогидле українське явище. Люди, що знаходяться при владі – і байдуже якого рівня ця влада – чомусь історично вважають ввірені їм ресурси своїми, персональними. Тож активно використовують їх під час виборів. 

У 2019 році мережа ОПОРА, яка традиційно спостерігає за виборами в Україні, моніторила публікації на всіх сайтах районних адміністрацій Запорізької області. І на 17 з них містилися ознаки можливої агітації за кандидата в Президенти Петра Порошенка та проти його суперника Володимира Зеленського. Деякі з цих порушень мали продовження в суді. 

Наприклад, інспекторка Якимівської РДА, яка розмістила на сайті статтю з офіційного сайту Президента України, була визнана винною та отримала штраф у 850 гривень. Так, інспекторка намагалася довести, що на офіційному веб-сайті хотіла надати можливість для “широкого обговорення актуальних суспільних проблем”, але суд дійшов висновку, що “тема участі у виборах Президента України особи із можливою наркотичною залежністю, яка розкривається із прямої мови Президента України не є актуальною суспільною проблемою”. Тож на сайті районної держадміністрації у виборчий період було просто-напросто розміщено антиагітаційний матеріал, що, власне кажучи, заборонено. 

Але при цьому, у діях держслужбовців Білецької та Розівської РДА, які також розмістили статтю з сайту Президента, як і інспекторка Якимівської РДА, суд не побачив складу складу адміністративного правопорушення.

Водночас, на сайті Запорізької РДА був розміщений виступ кандидата на політичному ток-шоу “Свобода слова” з коментарями, які мають агітаційний характер. В цьому випадку суд також закрив справу, бо в матеріалі нібито не містилося закликів зі спонуканням голосувати або ж не голосувати за певного кандидата. А отже, за думкою суддів, це не агітація. Хоча, погодьтеся, ставити на офіційний веб-сайт шматок з ефіру політичного ток-шоу в розпал виборчого процесу – це…це щонайменше не дуже коректно.

Погодьтеся, цікава ситуація. Є процес моніторингу, виявлено використання адміністративного ресурсу та публікації антиагітаційних матеріалів на офіційних сторінках державних органів. Факт? Здається, що так. Але ідентичні ситуації різні судді бачать по-різному і часто, по суті, закривають очі на доволі очевидні порушення. До чого це може призвести? Вірно, до продовження використання цього безцінного ресурсу. 

Агітація на місцевих виборах 2020 року 

Осінь 2020-го, місцеві вибори. Поліція фіксує десятки заяв та повідомлень пов’язаних з порушенням виборчого процесу. Більшість з них пов’язані саме з агітацією. 

Як приклад, керівник муніципального телеканалу в день голосування випустив в ефір програму за участю на той момент діючого мера та учасника виборчого процесу Володимира Буряка. Кандидат розповідав про розвиток міста Запоріжжя, про відкриття нового терміналу КП “Міжнародний аеропорт Запоріжжя”, про реалізацію проєкту «Безконтактна оплата за проїзд», ну а також звернувся до городян із закликом щодо активної участі у виборах. 

Агітація в день виборів на муніципальному каналі? Здавалося б, очевидно. Але ні. Суд закінчився нічим, бо ось це “звернення” Буряка – і тут варто зацитувати протокол судового засідання – “не може бути визнано передвиборною агітацією, а є зверненням як громадянина України, який має право бути обраним, а не кандидата на посаду міського голови”. Відповідно, ніякого покарання керівник каналу не отримав.

А от на зупинці «Сталеварів» розмістили політичну рекламу «Опозиційного блоку», хоча на зупинках розміщення такої реклами заборонене. Виявилося, що рекламу повісив орендар тимчасових споруд (підозрюємо, йдеться про звичний для всіх кіоск на зупинці) і зняв її після спілкування з поліцейськими.  Суд вирішив, що усного попередження достатньо, бо правопорушення малозначиме. Ну і закрив провадження по справі.

Якщо таким чином все відбувається в реальному світі, то що тоді говорити про Інтернет? Нічого. Так звані “дні тиші”, коли будь-яка агітація заборонена в принципі, ця заборона легко зникає за порогами соціальних мереж. Прикладів порушень безліч, але впливу на на них – ніякого. 

Експертка з партійних фінансів Юлія Зальцберг вважає це проблемою: 

“Агітація у Facebook  – це величезна проблема. Однак, на Facebook не поширюються українське законодавство і не може регулювати їх діяльність. Великим проривом вже є те, що з весни 2019 року у Facebook рекламні оголошення, пов’язані з політикою, зберігаються в Бібліотеці політичної реклами. На мою думку, потрібно дозволити агітувати в день тиші принаймні в Інтернеті, оскільки прослідкувати все – неможливо. Головне контролювати, щоб такі витрати здійснювалися за рахунок коштів виборчого фонду і відображалися потім у звітах”

Аналітик Руху “Чесно” Ігор Фещенко теж вважає, що дані процеси в принципі майже неможливо контролювати, а навіть якщо і робити це, то збір фактажу коштуватиме більше, ніж розмір штрафу за порушення. Фещенко додає:

“Очевидно, що наслідком проникнення Інтернету та соцмереж у наше життя є і онлайн-агітація в “день тиші”. Ясна річ, що для того щоб не залишати “слідів” така агітація оплачується не з виборчих фондів, а в інший спосіб, що негативно впливає на прозорість та підзвітність партій”

А що з “гречкою”?

“Роздача гречки”. Таку назву в Україні отримав процес “отримання лояльності виборців”, а простіше кажучи – звичайного підкупу. “Жертвами” таких кандидатів найчастіше стають найбільш незахищені – пенсіонери. Їхні мізерні доходи не дозволяють купувати все необхідне, тож і відмовитися від продуктових наборів з логотипом партії чи прізвищем кандидата, або ж від будь-яких додаткових благ чи послуг для них неймовірно складно. Кандидати про це знають і цим користуються. 

Так, у 2019-му представники “Опозиційного блоку” та “За життя”, відповідно до судових матеріалів, нібито використовували муніципальний транспорт для підвезення мешканців міста на платні обіди, а ще роздавали агітаційні пакети та окуляри для зору. 

У Бердянську “Опозиційна платформа – за життя” розповсюджувала аптечки з препаратами. Поліція зверталася до суду з клопотання про арешт майна з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження тощо, бо аптечки є доказом підкупу. Однак, суд у клопотанні відмовив.

Крім того, ця ж партія роздавала пенсіонерам окуляри у селах Нове та Новогоріка. Всі комплекти містили візуальні зображення назви та символіки партії «Опозиційна платформа – За життя», а також прізвище кандидата. Але в суді партійцям вдалося довести, що вартість окулярів становила 50 гривень, що менше 3% тодішнього розміру мінімальної зарплатні, а отже роздача таких речей не може вважатися непрямим підкупом. 

А от у Мар’ївці голос за кандидата оцінили в продуктовий пакет. Так, житель села розповів, що до його домівки приїхала невідома жінка і запропонувала пакет з продуктами за голос на користь кандидата на посаду Мар’ївського сільського голови. Про схожу ситуацію розповіла й інша жінка, якій також запропонували продукти за голос. Але поліція вирішила, що немає підстав для внесення жодної з заяв до ЄРДР, у зв’язку з тим, що викладені в заяві факти не були підтверджені.

І так, це лише ті історії, які доходять до правоохоронців чи до суду. Значна кількість випадків “гречкосійства” потрапляє максимум в об’єктиви журналістів чи в звіти спостерігачів. І, на жаль, ці історії також закінчуються нічим.

Виходить, що покарання за популярні і доволі очевидні порушення під час виборів або взагалі відсутні, або настільки мізерні, що ніяким чином не можуть “відбити” бажання повторювати їх знову. Відтак, одні й ті ж механізми використовуються часто одними й тим ж людьми від виборів до виборів, порушення фіксуються, але швидко забуваються, лишаючи про себе згадки лише в протоколах чи звітах експертів.

Вероніка Хорольська, вперше для “Bihus.info“

Також читайте: Національний заповідник «Хортиця»: туристичний магніт, дім чи місце забудов