Війна і підприємництво: як родина з Енергодару допомагає іншим через соціальний бізнес в Запоріжжі
Втратити домівку. Рятувати дітей. Віддати останні гроші на допомогу і волонтерити. Переїхати ближче до рідного міста, щоб гуртувати, допомагати і берегти мрію про повернення. Історія сімʼї Людмили і Володимира Сірків з Енергодару, які змогли почати все з нуля і відкрили соціальне підприємництво у Запоріжжі
Родина Сірків започаткувала соціальну їдальню “Українського смаку”. Підприємці відкрили заклад, де кожен може корисно, бюджетно і смачно поїсти – і тим самим зробити свій внесок задля допомоги іншим. У їдальні працюють тільки вимушені переселенці. Окрім звичної роботи, тут готують і для військових, проводять благодійні заходи і популяризують українську кухню.
Вдома війна
В одному з просторих залів їдальні стіна прикрашена стягами українських міст, що нині окуповані або понівечені російськими військами. Володимир Сірко розповідає, що у кожного з них – особлива історія. Це подарунки від очільників міст, що вже третій рік ведуть боротьбу за свободу.
У центрі висить картина з зображенням мапи Енергодару. Це нині окуповане українське місто, розміщене на лівому березі Каховського водосховища. Там залишився родинний будинок Сірків, який неодноразово пограбували, а потім і захопили росіяни. Те ж сталося і з бізнесом пари: готель, дитячий табір “Лазурна райдуга”, офіс, де Людмила Сірко надавала адвокатські послуги, “націоналізувала” Росія.
Від великого дитячого табору у нас залишилася тільки тека з документами. Там всі наші регалії, вищі категорії, дозволи на харчування та право власності
Також на територію країни-агресорки вивезли будівельну техніку з іншого бізнесу Володимира. А людей, що працювали разом із сімʼєю, вигнали.
Із цих спогадів починається наша розмова. Володимир додає, що родині морально важко не тільки через втрату бізнесу й домівки, але й через дітей і онуків.
Володимир Сірко – батько пʼятьох. Найменші його доньки ходять у садочок, а найстарша з онуками – за кордоном, у Празі. Однак навіть там війна нікуди не зникла.
Чоловік ділиться історією онучки Мирослави. Нещодавно дівчинка віддала всі подаровані їй на день народження гроші на свято для дітей ВПО.
Нещодавно у мене був день народження. Мені 12 років, два останні я живу в еміграції. Незнайомі місця, нове житло, люди, що говорять іншою мовою. А ти дитина, що має навчитися жити в цих умовах. Вдома війна, що забрала звичайну буденність, друзів, дім. Ця війна продовжує забирати буденність і зараз в таких саме дітей, як я. Це міг би бути звичайний дванадцятий день народження. Подарунки, кульки, вечірка, торт, друзі. Та мені захотілося зібрати гроші на справжню вечірку для дітей, хто втратив своє звичне життя і вимушені жити в умовах війни
Ці кошти пішли на свято для 28 дітей, сімʼї яких вимушено покинули рідні міста і тепер проживають у Запоріжжі. Вчинок дівчинки не залишив байдужим і інші волонтерські організації, що долучилися до дитячого заходу.
Відновлення задля команди
Перший рік повномасштабної війни родина провела в Івано-Франківській області. Цей період був присвячений волонтерству. Людмила допомагала у пункті незламності, шукала кошти і долучалася до будь-яких ініціатив. Володимир привозив з-за кордону авто для військових на передову. Родина купувала їх власним коштом, адже вірила, що таким чином вже скоро повернеться додому.
У 2023 році Людмила знайшла роботу у Запоріжжі. Сірки вирішили переїхати ближче до рідного міста. До того ж тут знайшла тимчасовий прихисток і команда, яка раніше працювала у готелі родини. По поверненню провели збори і прийняли рішення відновлюватися – хоча це важко далося.
Ми зрозуміли: нам треба рятувати, в першу чергу, наш колектив. Адже саме від нього залежить успіх майбутнього відновлення бізнесу. Тому разом прийняли рішення про відкриття соціального підприємства – їдальні українського смаку. У Запоріжжі опинилися наші кухарі, які сказали, що готові
Проте на запуск бізнесу у Сірків не залишилося грошей. Зарплати Людмили вистачало лише на оренду житла і забезпечення дітей. Водночас бажання підтримати команду мотивувало жінку вчитися писати гранти. Тож згодом підприємці отримали кошти за програмою “Власна справа”. На них купили необхідну техніку для кухні.
Власним коштом сімʼя орендувала приміщення неподалік від зупинки громадського транспорту “Проспект Металургів”. Людмила знайшла можливості компенсувати заробітну платню для працівників у статусі ВПО. Спочатку була ціль забезпечити хоча б 5-8 осіб.
Наразі вдалося створити близько 12 робочих місць для переселенців. І далі шукаємо можливості
Українські страви – шведська лінія
Формат соціального підприємництва не випадковий. Людмила і Володимир провели аналіз і врахували проблеми сьогодення, які буде вирішувати їдальня.
Ми у статусі ВПО бачимо, що купівельна спроможність місцевого населення впала в порівнянні з минулими роками. Окрім того, транзитні військові або їхні родини, вимушені переселенці, люди, що втратили роботу. І знову ж таки, всі ті родини, які мають неповнолітніх дітей і доводиться водити їх в приватні садочки. Тому, виходячи з проблематики сьогодення, ми обрали такий формат роботи. Їдальня – це швидко і недорого
Родина їсть тут щодня. Ми завітали на один із таких обідів. Людмила пішла за своєю їжею, і ми перейшли у другий зал. Тут великий вибір страв – шведська лінія. Сьогодні на видачі зустрічає Юлія з Василівки. Жінка скромно розповідає, що почула про їдальню від знайомих, прийшла спробувати і отримала роботу.
А самі власники додають: маючи досвід роботи у дитячому таборі на 100 дітей і у готелі, відпрацювали формат шведської лінії. На ньому і зупинилися. Однак, щоб підібрати страви і ціну, сходили у всі їдальні Запоріжжя. Провели аналіз і обрали найкращі варіанти.
Кейтеринг
Попри успішність їдальні, сімʼя не зупинилася. У березні 2024 Сірки запустили кейтеринг. У цьому їм допомогли друзі. Так зʼявилося ще одне робоче місце для чоловіка з Енергодару.
Ми цим всім боліємо і переживаємо. Навіть наші куми, які наразі в Рівненській області, надали в безоплатне користування автомобіль для кейтерингу. Кажуть: “Ви цим живете і хочете створити ще одне робоче місце? Ми вам до деокупації даємо автомобіль, займайтесь
Наразі, окрім замовлень, кейтеринг вже має і двох постійних клієнтів – шелтер та простір, де проводиться активна громадська діяльність.
Ми рік не могли перейти до дій. Однак вже соціальний проєкт запрацював. Раніше ми тільки мріяли, що створимо 3-5 робочих місць для наших ВПО. І от ми вже перейшли до додаткової послуги – кейтерингу
Не тільки кухня, але й освіта
Наприкінці зустрічі обговорили й плани на майбутнє. Пара поділилася, що хоче відкрити дитячий простір у Запоріжжі. Адже зараз вдалося зібрати педагогічний колектив, що раніше працював у таборі.
На початку повномасштабної війни педагоги розʼїхалися. Зокрема, директорка табору Оксана Михайлівна жила у Полтаві.
А потім Оксана Михайлівна покинула все і повернулася сюди (у Запоріжжя – ред.). Я їй сказав, що немає можливості зараз платити такі кошти. Однак вона приїхала до нас
Сьогодні жінка теж обідає у “Їдальні українського смаку”. Вона розповідає, що вже планує роботу дитячого простору. Думки про нього зародилися ще у 2021 році, адже табір – сезонна робота.
Ми придбали незадовго перед війною підвал у Запоріжжі. Планували відкрити там дитячий простір. У таборі сезонна робота, а своїх працівників ми навчали власним коштом і хотіли дати їм роботу на круглий рік
Тепер є мрія – обʼєднати всіх однією справою, як раніше. А також розвʼязати проблему сімей, яким ні з ким залишити дітей.
Ми віримо в деокупацію, в те, що ми колись повернемось. А поки працюємо тут і зараз
Читайте також: Сонячний сад і місія бути щасливими: історія незламної запорізької родини
Ми створили цей матеріал як учасники Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Обговорення