Росія має платити. А хто із запоріжців перший в черзі?

Підготуватись до репарацій від РФ – це інвестиція в майбутнє з перспективою. Але у яке – на п’ять чи на п’ятнадцять років? Запорізький бізнес і громадяни починають фіксацію своїх збитків від російської агресії не тільки для єВідновлення, але і для більших, хоч і не таких певних, компенсацій.

Поки що ніхто не знає, як із Росії будуть стягувати шкоду. Але всі впевнені, що вона повинна заплатити за свою агресію. Тому “перші ластівки” почали фіксувати в судах свої збитки від вторгнення.  

Ми вирішили дослідити, хто із запоріжців вже «увіковічнив» свої претензії до РФ. А ще – поспілкуватись із деякими з них.

Більше реєстрів, файних та різних

Ще у травні 2023 року Рада Європи оголосила про рішення створити Міжнародний реєстр збитків, завданих Україні агресією РФ. Підкреслимо: це було створення не бази, до якої будуть вноситися дані, а лише органу, який буде цю базу адмініструвати, визначати засади її роботи та… колись запустить.

У червні виконавчим директором Реєстру призначили українця Маркіяна Ключковського, топ-юриста з багаторічним досвідом міжнародних юридичних спорів.

За останніми даними, запустити процес для постраждалих обіцяють у квітні. Це буде перша стадія – автоматизована електронна платформа, яка буде приймати заявки. Як оголосив Маркіян Ключковський у своєму останньому інтерв’ю, для кожного виду збитків будуть вимагати окремий набір документів.  Щоправда, не сказав, які саме. І так, зараз чітко не говорять, де візьмуть гроші на компенсації – що саме планують вилучати у РФ, щоб проводити виплати.  

У цей же час українська влада (а точніше – Міністерство соцполітики) теж вирішила запускати національний реєстр збитків. Він мав би синхронізуватися з міжнародним, але в актуальній версії законопроєкту цієї синхронності поки що немає. 

А що ж українці? Вони спостерігають усю цю невизначеність – і потроху фіксують у місцевих судах свої збитки. Хоча й експерти, і українські посадовці (поки що неофіційно) кажуть, що зиску від цих рішень небагато. 

“Додаткова вартість судових рішень національного рівня – вона невелика. Українське судове рішення в загальному механізмі фіксації збитків дещо вторинне. Первісну вартість та цінність мають насамперед  документи, на підставі яких його видали. І так, Міжнародний реєстр досі не оприлюднив, які саме документи він буде приймати”, – говорить Тетяна Хутор, голова аналітичної організації “Інститут законодавчих ініціатив”. 

У Міністерстві юстиції, яке від української влади співпрацює з ЄС щодо Міжнародного реєстру збитків, теж утримуються від офіційних коментарів. Про те, які саме документи будуть приймати, має оголосити Правління Реєстру. Неофіційно кажуть, що на першій фазі, одразу після запуску, прийматимуть заяви про майнову шкоду від фізичних осіб. Це вважають одним із найпростіших варіантів. Виявивши так усі “вузькі місця” процесу, будуть додавать “віконця” для бізнесу та  інші варіанти.    

Попри  невизначеність, за минулий рік низка і бізнесів, і громадян уже отримали на руки судові рішення. У них – суми на десятки та сотні мільйонів гривень, які колись має сплатити РФ. Хто вони, за що саме «виписали рахунки» та навіщо витрачають свої зусилля?

Від кирилівських баз до бюджетних підрядів

Спочатку – загальні цифри. До судів на фіксацію збитків, яких можна вимагати від РФ, пішли приблизно з початку 2023 року. За цей час у Господарському суді Запорізької області ухвалено 15 рішень на користь позивачів, відмовлено в двох позовах. Цивільних позовів, від звичайних людей, заявлено і задоволено п’ять.

Загальна сума позовів перевищує вже 5 млрд грн. Але це небагато, якщо порівнювати із загальним обсягом знищеного і викраденого окупантами.

А за що саме позиваються?

Насамперед – за сільськогосподарську продукцію, яка залишилася в окупації і була викрадена, захоплена чи знищена окупантами. Перше місце посідають запаси зернових, соняшника та іншого збіжжя, яке зберігалось на терміналах та складах аграріїв. Його вартість складає майже 80% від суми збитків – 3,95 млрд грн.

На другому місці – нерухомість. І та, що залишилась в окупації, і обстріляна росіянами на підконтрольній території. Бізнеси позиваються за виведені з ладу цехи та викрадене майно. «Топом» цієї категорії є пологівський хімзавод «Коагулянт», який «застовбив» збитків більше ніж на півмільярда. 414 млн грн з цієї суми – це вартість майна, а 112 млн грн – упущена вигода.

При цьому виробничі бізнеси не позивалися за землю під своїми цехами. Але за саму землю, за повну ринкову вартість ділянок, судився «Автодоркомплект» і його «материнська» компанія з управління активами «Славутич-Інвест». Вони домоглися фіксації на 440 млн грн за вісім земельних «рекреаційних» ділянок сумарно на 15 гектарів землі. Кадастрова карта зараз залишається закритою. Але ми змогли нагуглити, що деякі з цих ділянок знаходяться в Кирилівці, на Федотовій косі. І, найімовірніше, зайняті базами відпочинку.    

Цікаво, що в самому Запоріжжі знайшлося лише два постраждалих позивача. Одному з них відмовили, про нього згодом. А другий – це відомий ресторан «Моніка Белуччі» на Великому Лузі. Саме після рішення щодо нього ми і почали цікавитися цими позовами.  

На третьому місці серед підстав для позовів – упущена вигода, яку рахували від укладених перед вторгненням контрактів. Це близько 360 млн грн. Цікаво, що майже 60% у цій сумі складає упущена вигода від бюджетних підрядів на дорожні ремонти в області. Два підрядника, «Мостобудівельний загін №112» і «ПМК-21», зафіксували до стягнення 104 млн грн і 101 млн грн за контрактами, які укладали з ними в попередні роки. Це суми, на які вони не встигли напрацювати через вторгнення.

Павло Деркач – один із позивачів з цього переліку, директор і співвласник сімейного сільгосппідприємства «Дом». Земельний банк підприємства складав близько 400 тис га, орендованих у мешканців Чернігівського і Токмацького районів в різних громадах.

«Коли почалось вторгнення, я був на Полтавщині. Швидко повернувся до нашого господарства і почав допомагати там людям. Згодом зрозумів, що краще виїжджати», – розповідає Деркач. Вже у Запоріжжі Павло вирішив зібрати до єдиної спільноти своїх колег-аграріїв, які виїхали з окупації.

«Ми ж бачили, який резонанс здіймається довкола зернового коридору та проходу кораблів по ньому. Я хотів зібрати приватних агровиробників, щоб це був єдиний голос спільноти, яка оголосить, що зерно на російських кораблях належить саме їм, що воно вкрадене в них, і зафіксувати в судовому порядку ці збитки», – каже Павло. Але колеги по галузі з різних причин не відгукнулися на його заклик.

Деякі не хотіли надавати стороннім людям доступ до своєї бухгалтерії та обліку для фіксації збитків. Деякі, принаймні на той час, ще хотіли зберегти хоча б частину своїх переробних і складських потужностей, які залишились в окупації, та уникали публічності, яка б привернула увагу росіян до їх власності. Так нам пояснили підприємці з аграрного сектору, з якими ми спілкувалися під час написання статті і які забажали залишитись анонімними. Тож Деркачу довелося бути «одним у полі позивачем»   

«Ми вже самі пішли до суду і зафіксували збитки саме для нашого бізнесу. Що буде далі з цією цифрою? Так, я знаю і про Реєстр збитків, і мене цікавлять інші правові механізми, включно з міжнародним арбітражем. Сподіваюся, що якщо через п’ять чи вісім років я отримаю якісь кошти, то воно того варто. Добре те, що я буду намагатись, навіть якщо ми не отримаємо якихось ресурсів, компенсацій. Я дію за принципом “Якщо ти не спробував, то чи можеш казати, вийшло в тебе чи ні?» – вважає Павло Деркач.  

Відмови і сумніви

А кому ж відмовили? Таких фірм небагато, лише дві.

По-перше, це «Запоріжбіосинтез» з промзони на Дніпровському шосе, куди нерідко «прилітало». Вони оцінили свої вигорілі цехи у 50 млн грн. Проте суд відмовився визнавати цю суму: фірма надала лише бухгалтерську звітність, у якій була балансова ціна майна. Натомість треба було замовляти незалежну оцінку і аналізувати збитки, виходячи з того, що нерухомість проходила амортизацію.

По-друге, відмовили ТОВ «Компанія Тіманс», ділеру «Племзавода Степного», який залишився в окупації. «Тіманс» позивався на порівняно невелику суму, 10,14 млн грн – так він оцінив упущену вигоду від укладеного договору з розповсюдження молочної продукції «Степного». Відмовили фірмі через те, що у наданому договорі не була зафіксована чітка сума винагороди – лише відсоток від доходу з реалізації. А обсяг проданого Племзаводом у попередні роки не вдалось підтвердити звітними документами.   

Йти до суду готові не всі. Максим Дрозденко володіє старовинним млином Нібура на в’їзді до Космічного мікрорайону. Млин постраждав від прильоту ще минулого року. Зараз у ньому відновлюють роботу мистецькі хаби, але оцінки шкоди ще не було.

«Для бізнесу експертизу може робити лише торгівельно-промислова палата, її послуги коштують мінімум 70 тисяч. Потім ще судове мито, яке впирається у максимальний ліміт, 170 тисяч гривень. Отже, мені треба буде витратити п’ять тисяч доларів зараз з незрозумілими перспективами колись потім. Я принаймні почекаю моменту, коли буде зрозумілий механізм роботи міжнародного реєстру, і тоді вже буду думати про фіксацію збитків», – розповів нам бізнесмен.

Втім, аналізуючи задоволені позови, ми виявили: судовий збір із позивачів, постраждалих від агресії РФ, зараз не стягують. А ще суд задовольняє позови не тільки за звітами ТПП, а й від інших незалежних сертифікованих оцінщиків. Коли ми надали цю практику Максиму Вікторовичу, він сказав, що може змінити рішення і все ж таки піти до суду.

А що фізичні особи?

Цивільних позовів на фіксацію збитків значно менше. Вони досить типові. Позивачами є декілька родин із Зестафонської,8, чиї квартири були зруйновані під час обстрілу 9 жовтня 2022 року. Суд визнав їх збитки у розмірі вартості квартир (до 1 млн грн) та присудив ще по 2-3 млн грн компенсації за моральну шкоду.

З іншого «полюсу» цивільних позовів – 180 млн грн за 12 гектарів, знову ж таки, під базами в Кирилівці. Їх власником виявився відомий підприємець Ігор Воронов, власник страхового і ресторанного бізнесу.

Підсумки

Поки невідомо, як саме буде формуватися дохідна частина Реєстру збитків. Де візьмуть гроші на компенсації? Чи вистачить їх на всіх? Але ще два роки тому більшість із нас не розраховували на вторгнення РФ і ніяк не планували свої дії на цей випадок.

Зараз ми точно знаємо, що маємо право на компенсацію. І хоча жодні виплати не компенсують нам загиблих близьких та друзів, треба робити те, що можливо, вже сьогодні.  

Сергій Сидоров

Матеріал підготовлений у рамках проєкту ГО “Антикорупційний штаб”: “Розбудова спільноти активних громадян задля прозорої комунікації відновлення інфраструктури України внаслідок руйнувань, завданих російськими військовими”, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.