Передня Померанія і Запоріжжя, «Газпром» та «Запоріжсталь». Що спільного?

У Німеччині видали дуже цікаву книжку – «Нордстрім: як Німеччина фінансувала путінську війну». Про те, як російський «Газпром» корумпував німецьких посадовців і національного, і регіонального рівня. Запоріжці не можуть позбутися відчуття, що десь вже бачили цю схему. До чого тут «Метінвест»? Розповідаємо

Українського перекладу ми дочекаємося десь за півроку, а поки всі читають стислий переказ книги від «Бабеля». Читають і дивуються: невже у файній Європі, що дорікала нам хабарництвом усі ці роки, квітне отака неприхована корупція?

Якщо «переказати переказ», то балтійське узбережжя Німеччині, красивий, але чи не найбідніший регіон країни, росіяни завалили грошима «Газпрому». І місцеві посадовці радісно погодилися стати «точкою входу» для «Північного Потоку». Можновладці Мекленбургу-Передньої Померанії допомагали маніпулювати з документами, викривляли експертизи, разом із росіянами вигадували шляхи обходу американських санкцій.  

Читаючи статтю-синопсис, я не міг позбутися відчуття, що історія відбувається десь у рідному Запоріжжі – настільки дії «Газпрому нагадували «Метінвест»/»Запоріжсталь». Саме за інструментами та механізмами взаємодії, що ними бізнес намагається отримати лояльність влади і громади.  

Найбільш суттєва різниця: лоббісти «Газпрому», «нордстрімлери», які протягом 15 років «шуршали» у владних коридорах Передньої Померанії, не пішли на місцеві вибори, щоб стати депутатами ландтагу. Натомість «метінвестівські» сидять у Запорізькій міськраді міцно. І, звісно, грошей у росіян було помітно більше.

А все інше дивовижно резонує з лояльним ставленням запорізької влади до місцевих промгігантів. І у 90-х роках, коли менеджмент з числа «червоних директорів» і міська бюрократія були ще єдиною спільнотою з радянської номенклатури. І в останні 10 років, коли «Запоріжсталь» після придбання Ахметовим за гроші незрозумілого (можливо, пов’язаного із російським «Внєшекономбанком») походження стала активно заходити в місцеву політичну (і не тільки) систему.

Один із напрямків інфільтрації – «символічне» маркування території дрібними і не дуже пам’ятками та знаками своєї присутності. У січні я гуляв центральною алеєю парку Металургів, яку «Метінвест» поки не зробив «Посадкою пам’яті». Було досить пізнавально побачити на алеї якір-«подарунок», який там встановили ще у 2016 році, від маріупольського підрозділу «Метінвеста». Поруч – «Ріг достатку» від гірняків Кривого Рогу. Теж із поміткою «10 років “Метінвест”».

Навпроти, через Дніпро, на кургані поряд із музеєм Запорозького козацтва височить кортенове кільце незрозумілого сенсу, яке встановив «Метінвест» за повної лояльності тодішнього керівництва заповіднику.

Далі починаються «видовища». Як і «Газпром» у Німеччині, «Метінвест» фінансує у Запоріжжі концерти, як от останній «ГогольФест» та Zaporizhzhia Jazzy у мирні часи. 

У Запоріжжі «Метінвест» запустив «Платформу спільних дій», яка стала не тільки постійним генератором позитиву про компанію, а й місцевим донором для невеличких локальних ГО. Щоб маленькі місцеві ініціативи теж маркувалися логотипом компанії, бодай і непрямо.

А «Газпром» у Передній Померанії утримував філармонічний оркестр та проводив музичні фестивалі. І навіть спонсорував вітрильну регату. Коротше, робив усе можливе, щоб бути в центрі уваги і теж закріпитися в головах людей. Тільки з більшим бюджетом і з урахуванням того, що за 400 років історії цього краю там вже накопичилося чимало пам’яток і прикрас ландшафту. 

У переказі «Бабеля» показано, як лобісти «Газпрому» спільно із посадовцями вибивали необхідні їм експертні висновки, у яких замовчувалися екологічні ризики від будівництва.

Хіба це не схоже на те, як «Запоріжсталь» лобіює поновлення своїх дозволів на викиди і закладає туди «модернізацію» без реального покращення виробництва? Із залученням лояльних експертів, які завжди готові розповісти про соціальну важливість комбінату.

Будівництво нового цеху у 2019-2020 роках на місці шлакових відвалів проходило за максимального сприяння запорізької влади. Всі посадовці розповідали лише про те, що транспортні комунікації з Кічкасом не постраждають, поки комбінат допомагає місту оновити дороги. Відведення землі на фірми, пов’язані з тодішнім гендиректором «Запоріжсталі» Ростиславом Шурмою, теж проходило з повним схваленням міської влади.

Усі вигоди, отримані комбінатом від лояльності влади, на порядки перевищували витрати «Метінвеста» на видовища та «подарунки» Запоріжжю. Як і дарунки «Газпрома» владі Передньої Померанії, які зробили можливими завершення «Північного Потоку-2» та заклали підвалини вторгнення РФ до України.  

Висновок дещо банальний. Культурний розвиток і трохи «плюшок» – це чудово. Але не тоді, коли ними купують безконтрольне отруєння міста, у якому ми живемо, на десятиріччя вперед. 

Банально? Так. Але спокуса для влади закрити очі на цю банальність заради швидкоплинної вигоди змушує повторювати її знову і знову.

Сергій Сидоров