Історія запорізької фотографині, що через фото розповідає про війну в Україні всьому світу
Жителька Запоріжжя Олена Тіта другий рік працює з документальною фотографією. Завдяки фото мисткиня не тільки фіксує російські злочини, але й розповідає історії українців — переселенців, волонтерів, воїнів тощо. Її знімки облетіли весь світ, переповідаючи про війну в Україні сотням людей і залучаючи їх до допомоги. “Запорізький центр розслідувань” поспілкувався з Оленою і розповідає про її перше фото, роботу і про те, як світлини допомагають збирати донати
“Це був пакет крупи” – історія першого документального фото
Цікаво, що першу фотографію я зробила на телефон біля “Сільпо”. Це був якийсь пакет з крупою розірваний, і вона отак лежить. Я розумію, що людина була в поспіху, вона навіть не зупинилася, щоб цю крупу зібрати.
Так описує своє перше документальне фото Олена. Пригадує, що воно викликало якісь асоціації з попередніми війнами. Цей пакет крупи біля магазину, де вишикувалася черга з людей. Вони хотіли придбати їжу. Водночас з цим – пусті полички на місцях, де була сіль. Паніка. Це нагадувало історії наших прабабусь і дідусів, що бачили жах війни.
Документувати Олена Тіта почала вже 24 лютого. Просто фіксувала на телефон все, що відбувалося навкруги, без думки, що ця робота отримає відгук. Для жінки це було захисною реакцією на все, що відбувалося. Хтось завмер і не знав, що йому далі робити. Олена ж відчувала спокій, коли була активна і могла принести користь іншим. Потім почала знімати вже й на фотоапарат.
До цього фотографиня пройшла шлях у два роки, щоб навчитися працювати з кадром і у майбутньому займатися фотографією професійно. Однак не очікувала, що буде знімати війну.
Я почала займатись фотографією десь за два роки до повномасштабного вторгнення. Знімала більше портрети і цікавилася портретами. Цей час приділяла навчанню. Якраз на весну (2022 – ред.) планувала займатися вже комерцією, тобто виходити у світ вже як фотограф і заробляти на цій справі.
Волонтерство як шлях до людських історій
Далі фотографія розвивалася пліч-о-пліч з волонтерством. З перших днів Олена і її чоловік волонтерили в центрі біженців, що на той момент був розташований в “Епіцентрі”. І саме волонтерство привело фотографиню до подальшого розвитку.
Ми працювали з чоловіком і з друзями по 8-10 годин. Годували людей, давали чай, купували ліки. І я почала брати камеру туди (в центр біженців – ред.) і знімати. І це я знімала, приїжджала додому, обробляла, викладала якісь історії про людей. Скажімо так, без якоїсь думки, що воно далі кудись піде. А воно пішло далі і мене підхопило.
Всі свої фото Олена почала обробляти й публікувати в Instagram – і відразу отримала відгук людей на свою роботу.
Коли я почала публікувати різні фотографії біженців, то люди почали донатити гроші. Так ми назбирали десь близько 300 тисяч гривень.
Окрім “Епіцентру”, Олена допомагала збирати їжу і відвозити у заклади, що годували біженців – “Ланселот”, “Аристократ” тощо.
Також Олена Тіта приєдналася до волонтерського центру “Паляниця”. Там і допомагала, і знімала все, що робили наші волонтери – як у самому центрі, так і у місті.
Завдяки своїй роботі фотографиня познайомилася з запорізькими фотожурналістами і рятувальниками. Почала знімати все більше подій, що відбувалися у місті. Наприклад, коли знаходили нерозірвані частки ракет, то приїжджали рятівники, їх розбирали. Олена знімала ці процеси.
Просто руйнування вже людей не цікавить
Восени 2022 року росіяни почали масово обстрілювати цивільні будинки і багатоповерхівки. І ці події потрапили у обʼєктив Олени. Фотографиня довгий час працювала й на “прильтах”, проте каже, що такі фото менш “привабливі” для глядачів з інших країн.
Олена Тіта переважно працює з іноземною публікою і саме їм розповідає історії людей, що живуть у війні. Її світлини збирають допомогу для українців. Окрім того, Олена прагне документувати те, що робить Росія щодень.
Просто руйнування вже людей не цікавить. Я маю на увазі іноземного глядача. Треба розуміти, як впливати, як викликати емпатію, бо це відображається на кількості допомоги для України
Мені відгукнулися соціальні проєкти
У своїй роботі жінка намагається орієнтуватися на те, що її цікавить. Адже саме так виходить передати історію людини – через світлини. Близькими для Олени стали соціальні проєкти. Вона неодноразово брала участь у таких.
Я переключилася трошки більше на якісь соціальні проєкти. Наприклад, ми їздили в лікарню, знімали хлопців, які знаходилися на реабілітації після полону.
Зокрема, про один з інших соціальних проєктів ми розповідали раніше — “Кохана, я живу”. Це проєкт психологічної підтримки дружин, чиї чоловіки загинули на фронті. Він включає багато етапів реабілітації, щоб жінки могли пережити втрату.
Важлива частина моєї роботи – це зйомка з речами загиблого чоловіка. Це важка зйомка, тому що зачасту дружини навіть не розглядають речі своїх загиблих чоловіків. От вони, наприклад, дізналися про загибель, їм вислали якісь речі, вони їх навіть не торкатися якийсь час. Це дуже боляче для них. І одна із фаз їхнього повернення до життя – це якраз зйомка з речами. Тобто визнати той факт, що чоловік вже загинув. І фінальна зйомка в цьому проєкті теж типу моя задумка. Це ми робимо таку протилежну зйомку. Коли жінка вже пройшла якийсь процес реабілітації і вона купує сукню, і ми робимо красиву, гарну таку зйомку, позитивну, скажімо так, відпускаємо жінок далі в життя.
Міжнародні виставки і мурал у Вільнюсі — роботи Олени
Окрім донатів і підтримки в соціальних мережах, робота Олени отримала відгук і з різних куточків світу. Через кілька місяців після того, як вона почала фотографувати, пройшла її перша виставка у Литві, а потім у Фінляндії.
З першою виставкою мені допомогла подруга Ірина Біла. Вона виїхала з школи у Харкові, допомагала вивозити дітей. І знаходилася у Вільнюсі, весь час хотіла більше робити й допомагати. Так і організувала виставку. Це було 25 фото, і вони майже всі були про волонтерський центр “Паляниця”.
Влітку того року в Вільнюсі створили мурал, присвячений Україні, — “Незламна”. Малюнок відтворили по фотографії Олени. Світлину вона зробила на острові Хортиця, за тиждень після підриву Каховської ГЕС.
Фото Олени публікував Володимир Зеленський, Ukraїner, The New York Times та інші. І це далеко не весь перелік.
Плани на майбутнє
Мені цікаві люди у кадрі і їхні історії. Архітектура, руйнування, “прильоти” менш привабливі для мене. Навіть на “прильотах” у мене завжди у центрі були люди. Наприклад, на одному руйнуванні поруч грали діти, вони посміхалися. Знаєте, ось так поруч життя і смерть. Діти – вони не так все сприймають. Коли є можливість, то я співпрацюю з іноземними медіа, які пишуть історії, беруть інтерв’ю. Це гарний варіант для мене, бо я не журналістка, я не маю освіти і не пишу.
Також Олена Тіта продовжує працювати з соціальними проєктами і все більше цікавиться проблемами інклюзії.
Наприклад, у Запоріжжі є бібліотека з можливістю заїхати на кріслі колісному. І це класно, проте майже немає таких кавʼярень, ресторанів, державні заклади. У нас великі проблеми з цим. Розмірковую, що хотілось би робити і знімати. У принципі, щоб закордоном бачили, що війна у нас продовжується. Бо це ж це не тільки зруйновані будинки, це зруйновані долі і життя. Війна має великий вплив на нас і на мою роботу.
Здійснено в рамках проекту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обовʼязково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
Обговорення