Чому занепав парк Сагайдачного (екс-Кірова) у Запоріжжі?

У середині минулого століття це був один із найкрасивіших парків Запоріжжя. Фонтан, широка алея, сталінська монументальність в оформленні. Зараз у це складно повірити: з 90-х парк перетворився на пустку з дуже неприємною репутацією. Чому – і хто мав би відновлювати його? ЗЦР розповідає

Краса, у яку складно повірити

Сквер або парк Кірова, зараз перейменований на Сагайдачного, був дуже популярним у 1950-60-х роках: тоді Запоріжжя було значно меншим, а нові райони ще не були збудовані чи перебудовані. Фактично у Соцмісті сквер виконував функції центрального.

Але з роками міський центр зсунувся – від нинішнього бульвару Шевченка до площі Фестивальної. Увага влади та гроші на благоустрій змінили свій напрямок. 

Очікували, що над парком візьме «шефство» Запорізький алюмінієвий комбінат – тоді ще Дніпровський алюмінієвий завод, ДАЗ. Адже поруч стояв його будинок культури, а «алюмінієвці» традиційно проводили свята у сквері Кірова. Але завод такий тягар брати не захотів. 

Тож ще за радянських часів парк почав занепадати. Вже у 80-х роках про минулу красу нагадували хіба що ретрофотографії.  

Парк Кірова у Запоріжжі за часів Незалежності

На початку «нової ери» парк – чи, точніше, його залишки – мав не дуже приємну репутацію. На той момент ще було видно сліди центральної алеї, через яку було зручно зрізати шлях до заводів. Тож чимало заводчан, що жили у Соцмісті, у дні виплати зарплатні напідпитку ставали тут жертвами пограбувань.

Як розповідають колишні працівники ЗАлК, на початку 90-х тодішні кооператори-комсомольці вирішили побудувати у парку біля будинку культури закритий тенісний корт. Але щось не склалося: дійшли лише до капітального фундаменту. Його і зараз можна побачити уздовж вулиці Рекордної, між будинком культури і 66-ою школою. 

У нульових роках фундамент викупили власники відомого кафе «Веселий Роджер» Вазген Абгарян і Саркіс Міразізян. Їх фірма «Запорожинвестстрой» і отримала в 2008 році в оренду ділянку з недобудовою, розміром трохи більше гектару. 

Ділянка була недорогим активом. До завершення будівництва за оренду треба було виплачувати лише 80 тисяч гривень на рік – приблизно 0,8% від тодішньої оцінки землі. Але все приємне колись закінчується. 

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!

У 2021 році прокуратура і міська рада через суд змінили умови договору – скасували пільгову ставку «до завершення будівництва». Розмір орендної плати підвищили до 3% від вартості землі. Але і саму вартість перерахували, збільшивши її втричі. Тож ціна оренди злетіла з 80 тисяч до 1,28 мільйона – в 16 разів. 

Два роки тому договір оренди землі розірвали через накопичені борги. Але залишки фундаменту і досі залишаються у приватній власності – тільки вже невідомо, чиїй. Їх декілька разів намагались продати, але невдало. 

Іншу частину колишнього парку, на перетині проспекту Металургів зі старою залізничною гілкою до річпорта, віддали під храм ПЦУ в 2021 році. Зараз там лише капличка. Але де-факто під майбутню церкву відведено значно більшу територію – розміром під гектар. 

У підсумку від парку зараз лишилось не дуже багато:
– прохід між храмом і палацом культури – там, де була колись центральна алея;

– вузький край парку понад старою залізницею;

– широка ділянка між 66-ою школою і сумнозвісним фундаментом. 

За кращих умов, без війни і з грошима, міська влада могла б і сама викупити цей фундамент як нерухомість. Адже землю парків можна вилучати для суспільних потреб, виплачуючи власникам майна на ній компенсацію. Навряд чи розвалений фундамент, якому вже 30 років, оцінили б у велику суму. Втім, поки лінія фронту наближається, а у бюджеті все більше дір, цей проєкт явно нікому навіть не спаде на думку.

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!