“Час роздавати каміння”: як запорізький дизайнер став медичним волонтером – фоторепортаж

Є час розкидати каміння, є час збирати. 
А є час, коли їх треба роздавати.

Сергій Матвієць – у мирному житті запорізький дизайнер, мандрівник, а зараз медичний волонтер. Після початку повномасштабного вторгнення зрозумів, що може бути корисним, а тепер до нього стають у чергу, бо він може дістати і єдинорога, якщо той врятує життя нашим захисникам

Похмурий ранок буденного дня стає ще більш неприємним, коли з неба починає накрапати дощик.

– Так, ми вже біля АТБ, – телефонуємо Сергію.
– Добре, заходьте у двір, перший підʼїзд, там біла Ауді стоїть, – чується бадьорий голос у слухавці.
– Зрозуміло.

Завертаємо у двір і бачимо спочатку не білу автівку, а військову машину швидкої допомоги. Ранок вже не здається таким похмурим, бо відразу розумієш, що дощик то ніщо у порівнянні з тим, що бачила і де побувала ця “швидка”. 

Заходимо до Сергія “у гості”, де якраз бойові медики розмовляють про важливе. Пару кадрів зі спини, бо обличчя показувати не можна.

Сергій Матвієць – у мирному житті фотограф, дизайнер і мандрівник, а з лютого – медичний волонтер, який може знайти все. 

– 24 лютого було дуже несподівано. Чесно кажучи, я до кінця не вірив, що орки нападуть. Я багато спілкувався з аналітиками, і всі казали, що ні, війни не повинно бути, може бути продовження з 2014 року, якась активізація, але не повномасштабне вторгнення, – зізнається Сергій. 

Все перевернулося з ніг на голову, але волонтер не розтірявся. Першим рішенням було вивезти свою сімʼю. А вертався Сергій два тижні. Багато друзів дзвонили і пропонували допомогу. Тоді волонтер “вчепився” за логістику. 

Він допоміг дістатися Запоріжжя кільком великим вантажівкам з гуманітаркою та з ліками. Все від друзів-українців з-за кордону, які живуть і працюють там. 

– Коли я дійшов до медицини, то зрозумів, що на це великий попит. По-перше, це безкоштовно, по-друге, всі розуміли, що війна не два-три дні буде йти. 

Сергій каже, що вдячний тим медикам, які його запевнили, що війна надовго і потрібно робити запаси. Волонтер почав шукати і возити ліки, медичне приладдя. 

Однак не всюди по лікарнях хотіли співпрацювати, тому чоловік вирішив заходити по-іншому.

– Ми шукали лікарів, завідувачів відділень травматології, хірургії, і віддавали через них медицину. Під їхнє слово, під авторитет, знаючи, що це не буде продаватися, не піде в аптеки, а таких випадків було багато. 

Сергій каже, що він розуміє відмови, бо напочатку ніхто не знав, як приймати таку допомогу, не було протоколів, що з цим робити. Однак декілька людей пішли на зустріч, яким досі волонтер постачає ліки. 

В Волонтерську банду “Шо ти, дядя” Сергій долучився після того, як побачив, що хлопці і дівчата почали активну діяльність. 

– Ми всі віртуально були знайомі давно. Якийсь гумор, соцмережі, спілкування. Коли все почалося, то я придивився до них, побачив, що вони почали бурхливу діяльність, і запропонував працювати разом.

Спочатку волонтер займався логістикою, а потім знову переключився на медицину, тільки вже військову. 

– Коли я займався цивільною медицино, до мене звернувся мій друг, військовий. Він шукав ліки і бандажі, турнікети. З початку війни з цим було дуже погано. Коли я це привіз, то побачив його очі (друга – прим. авт), його вдячність, енергію. Він сказав тоді, що Сергій, це твоє. Я зрозумів, що це велика місія. І як то кажуть філософи: Є час розкидати каміння, є час збирати. А я так подумав і сказав йому тоді, а є час, коли їх треба роздавати. 

Наразі Сергій не працює за професію, займається волонтерством як роботою, а живе на заощадження. З самого початку донатив та витрачав на потреби військових свої кошти, але потім стало зрозуміло, що бюджет не гумовий, тому почав збирати. 

Всі звіти по сборам і закупівлям з фото та чеками волонтер викладає на своїй сторінці – https://www.facebook.com/sergematviyets

Волонтер каже, що він бачить дві цілі – стратегічна і тактична. Стратегічна – це виграти війну, а тактична – не пустити ворога в Запоріжжя. І для останньої, де він може допомогти, намагається зробити все.

– Буває таке, що приїжджають підрозділи, багато їм відгружаю, і через тиждень знову до мене і кажуть, що все це потрібно. Я ж тільки відгрузив. Виявляється, що були прильоти і все згоріло. І таке буває. 

Склад і дійсно у Сергія заставлений купою різних коробок з написами. Там бачимо турнікети, а там кровоспинні. Стає цікаво, а чи є у волонтера щось таке, чого немає у інших. 

– Було, але вже віддав, – сміється чоловік. – В мене були вузлові турнікети. Це складніший прилад, який дає змогу врятувати життя бійцю, коли це більш складне поранення і неможливо накласти звичайний турнікет. Він, мало того, що затягує, а ще додає компресії. Там є така груша, яка підкачує подушку, і ця подушка дає тиск.

Серед унікальний речей у Сергія також є військова жорстка шина. Одну з них тільки-но віддав бойовим медикам.

– У мене є військові жорсткі шини, які надають змогу бійця довезти до шпиталю. Це теж така річ, яка є не у всіх. Вони розкладаються, фіксується кінцівка і до шпиталю.   

За цей час у волонтера з’явилося багато друзів, багато знайомих медиків, парамедиків, які приїздять за допомогою. Сергій розповідає, що є і такі люди, які не військові, але їздять на нуль, вивозять на своїх автівках, на швидких, надають догоспітальну допомогу, малохірургічну допомогу. 

Продовжуючи розглядати склад, помічаємо на столі тактичний рюкзак, набитий різним приладдям. Сергій каже, що він зібрав уже багато аптечок, а це його перший наплічник, який формує по запиту одного парамедика.

В рюкзаку є все: ліки, серветки, шовний матеріал, кровоспинні, бандажі, шина, фольговані ковдри, декомпресійні голки, пластирі і багато іншого. Також окремо до рюкзака кріпиться аптечка з перевʼязувальними матеріалами.  

– Всім медикам і парамедикам я пропоную схему, яку вивчав. Є така программа – ТССС-протокол. Вона чітко вказує на те, що ліки першої допомоги повинні бути трьох видів – це антибіотики, парацетамол і ібупрофен. Тому я збираю ще таку річ, – чоловік показує пластикову пробірку з таблетками. – Тут є все те, що я перелічив у високих дозах. 

Сергій розповідає, що такий “коктейль” військовий випиває відразу при пораненні, як найпершу допомогу. З 2014 року вкладали наркотичні лікарські препарати. Але майже з початку повномасштабного вторгнення це заборонили, тому що бійця тяжко вивести з цього стану, а також це ускладнює діагностику лікарям. 

Унікальне у волонтера є і те, що він вкладає у аптечки, які формує, “карту бійця”. Це також по ТССС-протоколу.

– Це карта, яка дає можливість медику швидко заповнити дані бійця: тип поранення, пульс, тиск. Коли його передають вже далі лікарям, то це спрощує діагностику, тому що все вже написано, і можна чітко вирішити, що далі робити.

Пройти курси з протоколу ТССС Сергій вирішив десь через місяць, коли почав займатися медичним направленням. Він зрозумів, що не вистачає досвіду та знань. Тому волонтер знайшов безкоштовні для українців американські курси від асоціації бойових медиків, хірургів.

– Багато було медиків, парамедиків, і я там вклинився. Все прослухав, склав іспити через зум. У кожного був індивідуальний ментор, який давав підказки, звертав увагу на помилки.

Для Сергія це було важливо, тому що тепер він розуміє, що до чого. Розуміє, як це використовується. Він розмовляє на одній мові з тими, хто до приїжджає. А ще це допомагає позбутися шахраїв, тому що Сергій може поставити питання про те, де використовується приладдя чи ліки, як використовується.  

Серед аптечок, ліків, різного медичного приладдя, Сергій мріє про нашу перемогу та жорсткі ноші, які шукає з самого початку повномасштабного вторгнення. Каже, що про них запитували не один раз.  

– Жорсткі ноші шукаю з початку війни. Багато медиків питали про них. Це такий великий щит і на евакуації це найліпший варіант. Мʼякі ноші також добрі, але на них не зафіксуєш людину. 

Однак є у волонтера і своя, людська мрія – поїхати навчатися в Амстердам креативу, а також побачити всі творіння всесвітньовідомої архітекторки Захи Хадід. 

– Війна порушила всі плани. Я хотів знову поїхати до Амстердаму навчатися креативу. Там велике комʼюніті, немає ейджизму, сексизму, всі в цьому креативному потоці. Також у мене є хобі – фото. І я захоплююсь архітектурою, а Заха Хадід моя улюблена архітекторка. У мене була мета поїхати по всіх її об’єктах, побачити їх і передати через фото вже своє бачення.

Прощаємося з Сергієм і йдемо наближати нашу перемогу: донатами, руками, пиріжками, з автоматом, всіма можливими способами. Бо, як влучно сказав волонтер: спочатку перемога, а потім щось для душі. 

___________________________________________________________________________________________________________________________

Допомогти особисто Сергію можна за посиланням – https://www.facebook.com/sergematviyets

Допомогти волонтерській банді “Шо ти, дядя” можна тут – https://www.facebook.com/shotidyadya