УПЦ МП в Запоріжжі. Гра в довгу – див не буде

У Запоріжжі – близько 50 храмів Московського патріархату різних розмірів та статусів. Щоб їх стало менше, прийняття найкращих законів не вистачить – знадобляться ще декілька років судів та кропіткої праці бюрократів

Найдавніша “церковна” історія, яка є в нашому полі зору – це “Храм святого АТБ” на Бабурці, на 17 мікрорайоні. Ще на початку десятих років там дали більше гектара землі під храм УПЦ МП. А релігійна громада шматочок цієї ділянки віддала під комерційну забудову. 

Коли на місці храму раптово з’явився супермаркет, у міськраді знизали плечима, “відрізали” забудовану частинку на АТБ, а решту, вже трохи менше гектару, лишили церкві. Замість того, щоб розірвати договір з користувачем, який порушив і договір, і закон. За всі ці роки нічого на тому гектарі так і не збудували, стоїть там лише хрест, а у міської владі все ще немає претензій.

З початку незалежності УПЦ МП могла розраховувати на чималу лояльність від влади – і місцевої, і центральної. Вона міцно інтегрувалась в усі шпаринки, і відтепер її треба досить довго позбуватись. 

Законопроєкт 8371, який зараз усі називають “закон про заборону УПЦ МП” і який таким не є, ще довго буде крокувати до другого читання. Але давайте простіше пояснимо суть. 

Десь у Києві прийняли ще один закон. Як він вплине на те, що в Запоріжжі близько 50 храмів та церков УПЦ МП? Коли і як завдяки цьому закону цих храмів стане не 50, а хоча б 20?   

Близько – тому що майже половину від цього складають так звані “домові церкви”, коли це не окрема будівля з маківкою, а каплиця у підвалі, чи в великій будівлі, наприклад, лікарні. 

50 храмів – це багато чи мало? Всі інші конфесії: “київський патріархат”, ПЦУ, католики, протестанти, іудеї – мають сукупно не більше 30 храмів по місту. Тобто, за Московським патріархатом майже дві третини “культових споруд” Запоріжжя.

Пів року тому наші колеги з NGL.Media створили велику мапу всіх ділянок, відведених під храми й церкви УПЦ МП по всій країні. Ми взяли її шматочок по Запоріжжю та доопрацювали – додали “домові церкви”, коли УПЦ МП користується окремими приміщеннями, або “вписалась” десь без оформлення землі, або каплиці, які досі у власності громади, але про це мало хто вже пам’ятає.

Загальний перелік такий: 

• два собори – Свято-Покровський архієрейський собор на проспекті і Свято-Андріївський кафедральний собор на вулиці Моторобудівників;
• один монастир – Свято-Миколаївський жіночий монастир; 
• 5 каплиць;
• близько 25 невеликих церков у приміщеннях лікарень, жилих поверхових будинках (так звані домові церкви) і в переоблаштованих окремих невеликих будинках – молитовні доми;
• 23 храми УПЦ МП.

Мапа храмів УПЦ МП:

Отже, що станеться з усіма цими будівлями, згідно з новим законом – коли його нарешті остаточно приймуть, хоча б у тому варіанті, як він є зараз? 

Що там у законі? Заборона, яка не є забороною

І як воно буде втілюватись у нашій неідеальній реальності? 

Для початку, базові юридичні речі – простою мовою. 

Кожна релігійна громада – це окрема юридична особа. Як от фірма, чи громадська організація, чи ОСББ. Тільки релігійна громада, на відміну від фірми, не може мати на меті отримання прибутку. І якщо ОСББ гуртує людей через потребу керувати будинком,  то громада – через спільні релігійні погляди, потребу збиратись в одному місці, молитись, та збудувати для цього собі якусь церкву. 

Всі ці речі зафіксовані в Статутах – фірм, або ОСББ, або громад. Статут фірми – він про те, що фірма торгує чи будує, отримує за це гроші, прибуток розподіляється між засновниками, вони обирають директора, щось цей директор може робити сам, щось лише за згоди засновників, і таке інше. Статут релігійної громади – він плюс-мінус про те ж саме, тільки директор там зветься зазвичай настоятелем, зібрання засновників – парафіяльними зборами, ну і є декілька пунктів про бога та обряди, замість прибутку.

Але релігійну громаду визнає релігійною громадою саме держава. У особі посадовця в Обласному департаменті культури, там є окремий відділ зі свободи віросповідань. В цей відділ приносять свіжий статут “новонародженої” громади, на нього дивляться, чи все в ньому нормально, чи не суперечить він законам. Наприклад, чи немає там пункту “всі члени громади зобов’язані щотижня здавати по сто баксів, інакше їх Бог покарає”. 

У підсумку на статут “ставлять штампік” і все, після цього релігійна громада вже офіційно зареєстрована, і може користуватись пільгами – отримувати землю без конкурсу, будувати на ній храм, не звітувати перед податковою, скільки грошей вони отримали за продаж свічок в крамничці при храмі чи скільки настоятель бере за хрещення. 

Зараз новий законопроєкт забороняє діяльність тих релігійних організацій, керівний центр яких знаходиться на території держави-агресора. Робить висновок про це Державна служба етнополітики та свободи совісті (ДЕСС). І робити окремий висновок треба по декількох тисячах релігійних громад в Україні. 

Так, ще раніше ДЕСС прийняла “загальний” висновок по УПЦ МП, і визнала, що церква досі пов’язана з Російською православною церквою. І це в той час, коли патріарх Кирило відкрито підтримує війну в Україні, освячує зброю і боєприпаси, що летять в українські домівки.

 У висновку експертна група ДЕСС зазначила таке:

1. Прийняття нової редакції Статуту та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв’язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ не утворює автокефальну Церкву.
2. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв’язок частини із цілим. УПЦ не має статусу автономної Церкви, а, отже, є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб’єктності.
3. УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). 

Але тепер на основі цього висновку все одно доведеться робити “похідні” по декількох тисячах, у тому числі – по тих, які існують в Запоріжжі. 

І, знову ж таки, просте популярне в новинах “заборона” не є забороною в тому розумінні, що “все закривається, священники на вихід з храму з речами, у храмі буде бібліотека”. 

Зазначена в законі “заборона діяльності релігійних організацій” – це держава позбавляє кожну таку організацію свого “чарівного штампіка” на статуті, про який ми розповідали вище.

Пояснюємо на прикладі “Храму Євгенія на відвалах”

Як це буде виглядати? Тримайте орієнтовний алгоритм. 

Стоїть в Запоріжжі на Малому ринку храм Петра і Февронії, який Євген Анісімов відбудував після вибуху в старому в далекому 2010-му році. Користувачем землі під храмом є Покровська релігійна громада УПЦ МП.  

Насамперед, кожна  церква, що працює, є джерелом доходу. Люди приходять, хрестять дітей, замовляють відспівування на похоронах чи новий салон краси освятити, кидають щось в кружку, купують свічки та інший крам. Чим більше грошей “крутиться” довкола кожного храму – тим вище його статус в очах місцевого єпископа і тим більше конкуренції за посаду настоятеля цього храму. 

Але церковний потік грошей –  окрема і дуже велика тема. Повернемось до окремого храму / громади – що буде з ними за новим законом? 

1. ДЕСС отримує з обласного управління культури статут Покровської громади, у великій теці серед декількох сотень статутів інших громад. 
2. Колись, як дійде черга, офіційно розглядає цей статут і приймає рішення, що Покровська релігійна громада, як юридична особа, має керівний центр в РФ,  а тому забороняє її діяльність.
3. Релігійна громада винаймає адвоката і починається оскарження, десь на півтора рокую
4. Рішення ДЕСС не вдається оскаржити (скоріш за все), і воно набуває законної сили.
5. Релігійна громада перестає бути такою, позбавляється усіх пільг і життя для неї стає значно дорожчим – це відбувається не одразу, а десь за два-три роки після п.1.

5а. сплачувати за землю під храмом доведеться не 1% від його оцінки, а 6%, “на загальних засадах;”
5б. продаж свічок, іконок та всього іншого в церковній лавці буде вже “фіскалізований”, як операції у звичайному магазині, які треба буде обліковувати і сплачувати за них податки;  
5в. рахунок за електроенергію буде виставлятись за комерційними тарифами, а не як для житлового сектору.

6. Настоятель храму, як голова громади, дивиться на “баланс бізнесу”, і якщо там вже починається суттєвий мінус, йде до архієрея (Луки, або хто тут буде після нього) і каже – “Владико, ми не витягуємо, треба закриватись”. 

У підсумку – ні, умовний Храм Петра і Февронії не розвалиться і не щезне в один момент, але “операційні витрати” Покровської громади, яка до нього відноситься, виростуть в декілька разів. І тоді її настоятелю доведеться робити вибір – просити більше пожертв з вірян, шукати великих постійних донаторів, закриватись. І такі проблеми повстануть в кожної з декількох десятків релігійних громад міста, ми ще обрали для свого прикладу досить заможну і статусну церкву.  

Але є одне “АЛЕ”. 

Як вважає Сергій Лишенко, юрист, депутат Запорізької обласної ради (ЄС), для заборони в судовому порядку висновки ДЕСС мають відповідати вимогам закону “Про судову експертизу”. 

Відтак, на думку адвоката, для ефективного процесу треба вносити зміни в закон про судову експертизу або передбачати окремий релігієзнавчий інститут.

До другого читання з законом може відбутись ще багато різного, тому знову подивимось – що зараз відбувається в Запоріжжі….

Якесь ворушіння пішло

… і що могло б відбуватись? 

На початку ми вже розповідали про “Храм святого АТБ”, і як міська влада “закривала очі” на порушення церковниками договорів декілька років тому. Вірян намагались всі ці роки не чіпати. 

Ще один яскравий приклад сталої лояльності – в Південному мікрорайоні. Міські посадовці вже три роки ігнорують той факт, що церква “на честь Петра Калнишевського” незаконно залила стаціонарний бетонний фундамент під свій храм. Спочатку це був просто будівельний фургон без коліс, але згодом поряд з ним почали робити основу під будівництво. Три з половиною роки тому “люди божі” навіть хотіли пролобіювати зміну цільового призначення землі довкола незаконного фундаменту, аби вже потім оформити собі ділянку під храм. Але через суспільний резонанс у Департаменті архітектури “поховали” ці наміри, на фундаменті зробили легкий храм-павільйон з “вагонки”, і жодних позовів на звільнення ділянки чи заяв до поліції від влади не надходить.  

Але коли все більше людей, у тому числі – в Запоріжжі, стало сприймати УПЦ МП як колаборантів та потенційних шпигунів, влада почала ворушитись. Влітку міськрада прийняла дещо загадкове рішення “Про припинення відносин з УПЦ МП”, в якому було про припинення відносин, без деталізації, що саме будуть робити. Це відбувалось на загальноукраїнській хвилі, коли в різних областях почали не дуже законно і дещо незрозуміло “забороняти діяльність московського патріархату”, видаючи це саме рішеннями міських чи обласних рад. 

Депутатка Запорізької міської ради з фракції СН Регіна Харченко (як і Лишенко, вона теж адвокатка) вважає, що всі підстави для місцевих посадовців “переглядати відносини” з московською церквою були і без останнього законопроєкту. На її думку, якщо є рішення Конституційного суду, що всі релігійні громади з мережі УПЦ МП повинні внести в свої статути (дивись вище наше пояснення, що таке статут) фразу про “керівний центр за межами України”, то вже зараз можна на них впливати. 

Але бюрократична машина хоч і повільно, але почала реагувати на суспільний запит. Місто в особі ВРЕЖО-7 почало частіше подавати до суду на ті будівлі чи приміщення, які раніше були в користуванні громад УПЦ МП. Не через невідповідність статутів, про що каже Харченко, але через закінчення терміну договорів.

Так, місто не стало продовжувати договір позички по старій будівлі кінотеатру в приватному секторі Первомайському, який ще в нульові руки перебудували під храм, забрало приміщення “домової церкви” поряд з тубдиспансером на Павло-Кічкасі, судиться за виселення єпархії з недобудованої каплички у Запорізького дуба на Верхній Хортиці.

На “переслідування християн в останні дні” всі ці позови не тягнуть, але раніше і такого не було. 

Земля окремо, храм окремо

Але якщо міська земля то одне, то будівля, яка вже є власністю релігійної громади – то інше. Вищезгадана Харченко бачить в цьому позитив, як прагматик. 

Так, попри всі заборони УПЦ МП, храми та церкви у них “одним рухом” забрати без порушень закону, включно з Конституцією, неможливо. З цим згоден і Сергій Лишенко.

На його думку, зараз, поки законопроєкт 8371 навіть ще не прийнятий остаточно, храми, як будівлі, цілком можуть бути переоформлені з власності релігійних громад на кого завгодно.

До речі, якщо ви вважаєте, що це неможливо – то дуже подібна історія вже була в Запоріжжі вісім років тому. У 2014-му році запорізькі комуністи, очікуючи на заборону КПУ, переоформили всю нерухомість Компартії по області, а її було чимало, на Благодійний фонд “Парсек”. Засновниками “Парсека” “неочікувано виявились” головний місцевий комуніст Олексій Бабурін та його син. 

Отже, навіть якщо окрему релігійну громаду заборонять, то права власності саме на будівлю її ця заборона не позбавить. 

І далі вже три варіанти:  

1. на будівлю храму знаходять нового “покупця”, чи “отримувача дару”, і він вже розбирається з міською владою, на яких умовах орендувати землю під будівлею.
2. Храм занепадає покинутий, 5 чи 25 років, поки не почне руйнуватись і його не визнають безхазяйним майном під демонтаж
3. Храм викупають за бюджетний кошт і чи то віддають ПЦУ, чи роблять модний хаб для молоді, ветеранів, ще когось.  

І з третім варіантом тут вже постає питання перед громадою міста – якщо в певної частини містян “палає” від московського патріархату, то чи готові вони на бюджетні витрати задля того, щоб присутності МП в місті стало менше?

Відтак, навіть якщо закон “про заборону, яка є не зовсім забороною” приймуть, то дива не буде, всі ці митрополіти та собори не щезнуть і не зачиняться за два-три тижні (тм). Все одно це буде довгий процес на декілька років, але якщо ми хочемо жити за законом, то інакше не вийде. 

Анна Лєвєнцова, Сергій Сидоров