Прозорість по-запорізьки: коли місто отримує красиві бали, а громада впирається в турнікет

У понеділок, 15 грудня, в.о.мера Запоріжжя Регіна Харченко відзвітувала про 2025 рік і презентувала бюджет на 2026-й. Презентація викликала невеликий скандал у вузьких колах: більшість журналістів дізналася про неї за годину. Виступала пані секретар у ПК «Хортицький», і дісталися туди в основному лояльні медіа та громадськість: або вони мали найбільшу мотивацію… або їх попередили заздалегідь

Як так вийшло? Анонс виступу виклали на сайті мерії ввечері п’ятниці, а об 11:30 понеділку уже почалася презентація. Критерії прозорості ніби й були дотримані – але результат вийшов зручний для влади. І це – дуже типова для Запоріжжя ситуація.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!

Запоріжжя офіційно входить до переліку міст, які мають «помітний прогрес» у прозорості. Прогрес оцінює Європейський індекс міст від Transparency International Ukraine. Запоріжжя виконало 24 із 40 індикаторів відкритості та взаємодії з громадськістю. Це середній, але не провальний результат серед 11 міст, які проаналізували експерти. Але що стоїть за балами?

Якщо відійти від таблиць і подивитися на буденну політику, ця прозорість розчиняється в турнікетах, недопусках і формальних консультаціях, де думка громади мало що змінює.

Що вимірює Європейський індекс міст

Transparency International Ukraine відмовилася від старого рейтингу прозорості 100 найбільших міст України і запустила Європейський індекс міст. Мета формату – оцінити, наскільки українські міста готові жити за правилами, які в Європі вважаються базовими. Йдеться про реальні відкритість влади, підзвітність і взаємодію з громадою, а не лише про наявність документів на сайті.  

Новий підхід простий: індекс оцінює, наскільки міська влада відкрита на папері й в онлайні. Чи публікує вона рішення, анонси, документи. Чи є на сайті окремі розділи про гуманітарну допомогу, єВідновлення, підтримку ВПО. Чи є описано, як потрапити на сесію або засідання виконкому і чи можна подивитися трансляцію.

Для Запоріжжя це спосіб перевірити, чи працюють у місті правила, за якими мешканці можуть бачити рішення влади, розуміти, як вони ухвалюються та можуть на них впливати.

У пілотному дослідженні першим вимірювали саме відкритість та взаємодію з громадськістю. Це важливо – але це тільки один шар політичної реальності. І тут починається головне протиріччя Запоріжжя.

Запоріжжя в індексі: цифри є, прозорість умовна

За даними Transparency International Ukraine, Запоріжжя виконало 24 з 40 індикаторів і набрало 57 балів зі 100. Для прифронтового міста це виглядає як «помітний прогрес». В офіційних формулюваннях звучить обережний оптимізм: міська рада рухається в бік відкритості, є простір для покращення.

І саме тут виникає спокуса, яку влада дуже любить: перетворити середній результат на медальку, використовуючи його як вітрину назовні. Така картинка потрібна не стільки запоріжцям, скільки потенційним зовнішнім гравцям – донорам, партнерам, інвесторам, які обирають, у яке місто вкладати гроші.

Назовні ця вітрина може виглядати цілком пристойно. Але мешканці, які намагаються долучатися до процесів управління містом, добре бачать різницю між рейтингом та щоденною практикою. Саме тут і починається розрив з реальністю.

У реальності – люди не можуть потрапити на сесії міськради, робочі групи. Вони працюють без реального впливу громади, а важливі рішення ухвалюють кулуарно в режимі виконкому.

Якщо дивитися очима свідомого містянина, це класична історія з підручників: формальна демократія без реального представництва. Вибори є, але альтернативи немає. Так само і тут: документи є, але реальної участі громади майже немає.

Прозорий сайт – непрозорий вхід

Методологія Євроіндексу прописує дуже логічні речі. Місто має:

• анонсувати кожне засідання міської ради, виконкому та постійних комісій;
  публікувати анонси хоча б за день до засідання;
• зберігати ці анонси в єдиному архіві;
• вказувати в кожному анонсі дату, час, порядок денний та посилання на трансляцію;
• зробити окремий розділ про доступ громадян до засідань із зрозумілою інструкцією, як потрапити офлайн і онлайн.

На папері це виглядає як правильний базовий стандарт. Для прозорості ХХІ століття це навіть мінімум, а не максимум. 

Водночас у прифронтовому місті ці вимоги стикаються з реальністю війни. Час і місце засідань часто не повідомляють з міркувань безпеки: обстріл може залишити місто без керівництва. І в цьому сенсі обмеження публічності до завершення війни виглядає виправданим рішенням, яке напряму пов’язане з життєзабезпеченням міста.

Але є одна деталь, яку індекс не бачить: турнікет. Анонс може висіти на сайті. Трансляція може бути запланована. Рішення – оприлюднене. І одночасно з цим:

• громадськість не допускають до приміщення;
• навіть членів робочих груп, які формально мають право бути присутніми, можуть не пустити;
• частину рішень фактично ухвалюють без очей публіки.

Для індексу індикатор виконано. Для містян – це «прозорість крізь скло»: все нібито видно, але зайти всередину – і тим більше вплинути – ти не можеш.

Статут, робочі групи і публічні консультації, які ховають у шухляду

Ще один пласт формальної прозорості – робота зі статутом громади та «залученням» громадськості. У міста є статут, є робочі групи для розробки нових програм, до яких залучають громадські організації, проводяться громадські слухання.

На практиці статут лежить не там, де його реально шукають люди – на старій версії сайту, яка фактично «мертва». 

Робочі групи створюються, але їх склад і робота часто носять декоративний характер: пропозиції громадськості або губляться, або враховуються мінімально.

Слухання проводяться, але у фінальних текстах рішень впливу пропозицій майже не видно.

Найбільш кричущим прикладом було обговорення нового етапу ремонту в парку Металургів. Спочатку провели нібито громадське обговорення із київськими авторами проєкту – але обговорювати було нема чого, бо проєкт фактично був неготовий. Потім зібрали пропозиції від громадськості і обговорили їх на окремій зустрічі.

А потім із 14 оброблених пропозицій врахували дві: встановити відеоспостереження і облаштувати укриття. Жодні фактичні зміни до сирого проєкту від громадськості так і не пропустили.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!

У термінах політичної науки це називається імітаційні інститути. Коли формально створюють правильні механізми – статути, комісії, робочі групи – але наповнення цих механізмів життя не отримує. Система живе в режимі «як ніби»: ніби радиться, ніби слухає, ніби враховує.

Коли виконком підміняє собою міську раду

Окремий сюжет непрозорості в Запоріжжі – це розмивання повноважень між міською радою та виконавчим комітетом. Рішення, що безпосередньо «ділять» гроші й майно громади, обговорюють навіть не з 64 депутатами чи хоча б у депутатських комісіях – а у вузькому колі міськвиконкому. Це дозволяє не проводити обговорення і не вислухувати незручні думки проти.

Там усе виглядає технічним: «питання господарського характеру», «організаційні моменти», «зміни до порядків».

За такою ширмою часто ховаються дуже чутливі речі:

– «між своїх» ухвалюють рішення про нових директорів шкіл (корисно перед виборами), керівників департаментів тощо;
– приміщення – наприклад, шкіл – без обговорення передають іншим структурам;
– ухвалюють рішення про порядок тих чи інших виплат від бізнесу тощо.

Так, наприклад, вийшло із платежами за неопалювані підвали. Проблема у Запоріжжі досить часта: підприємець чи волонтер облаштовує магазин чи склад у підвалі ОСББ, через який просто проходить труба опалення, але батарей немає. Але оплату за тепло йому все одно нараховують так, ніби усе його приміщення опалювали нарівні з квартирами вище. Якщо підвал великий, сума за неіснуюче тепло набігає чимала. 

Підприємці добилися зміни правил: тепер спеціальна комісія оглядає такі приміщення. Якщо батарей нема і не було, плату за тепло перестають брати.

Але от в чому проблема: гроші за попередні місяці або роки не повертають. Перерахунок оплати не проводиться, і щоб перестати платити в майбутньому, волонтер чи бізнесмен має заплатити за чуже тепло в минулому. Мотивація влади: не можна зараз ділити сотні тисяч, які підприємці заплатили ні за що, на мешканців. Припустимо – але й бізнесу у Запоріжжі несолодко. 

Тут би поговорити і пошукати компромісів. Але рішення ухвалили без обговорення – на виконкомі. 

З точки зору індексів усе коректно: рішення ухвалене, документ є в доступі. З точки зору громадськості це вже не стандарт прозорості, а схема ухвалення рішень, які створюють зручні умови для зловживань або необлікованих вигод від розподілу коштів – без публічної відповідальності за наслідки.

Бюджетні програми: гроші сьогодні, виконання «колись потім»

Ще одна типова історія для Запоріжжя – великі програми на роки вперед. Формально місто ухвалює документ до, умовно кажучи, 2029 року. Вписує у нього мільйони гривень, отримує галочку в колонці «стратегічне планування».

Але якщо подивитися глибше, не факт, що ці стратегічні плани виконують. Щоб перевірити це, треба закопатися у сайт міської ради – та й то, треба знати, де копати. 

Тож реалістичність виконання програми в умовах війни ніхто серйозно не аналізує; публічного моніторингу виконання нуль. Максимум – загальний звіт із формулюваннями «частково виконано». А механізмів, як громадськість може впливати на зміну пріоритетів або корекцію програми, фактично немає.

Так Запоріжжя, наприклад, уже майже «пересидило» програму зі встановлення пунктів моніторингу якості повітря. Вона б мала оцінити забрудненість транспортних розв’язок, збільшити кількість місць, де реально вимірюють кількість небезпечних речовин, якими ми дихаємо. Після цього можна було б говорити про компенсації для мешканців найбільш забруднених місць чи хоча б додаткові медогляди для них. 

Дія програми закінчується у 2026-му. На сьогодні нових пунктів моніторингу встановлено нуль, на наступний рік гроші не закладають. Один пункт моніторингу Запоріжжю можуть в рамках підтримки передати фінни, але поки це не точно. Місто нічого не купує (так, ми не можемо не згадати тут про мільйони на дитячі майданчики).

Але дізнатися про це можна, тільки надіславши до мерії запит. Швидко дізнатися, як виконується та чи інша програма у Запоріжжі, неможливо.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат!

Це знову та сама історія: прозорість на рівні документа, а не результату. Містяни не бачать простого зв’язку: скільки грошей вже витратили, що конкретно зробили, що відклали і чому. І як це позначиться на їх здоров’ї та гаманцях.

Війна, гуманітарка, компенсації: прозорість – не абстракція, а виживання

Для прифронтового Запоріжжя прозорість – це не про «гарні практики». Це, крім іншого, про те, як розподіляють гуманітарну допомогу  і гроші за пошкоджене або зруйноване житло.

«Вагони гуманітарки», нібито розкрадені у Запоріжжі на початку повномасштабного вторгнення, надовго стали символом міста для всієї України. Прозорості у питанні немає і досі: ніде не видно, хто і скільки її надіслав, хто отримав, куди передали. Тож містом і досі гуляють чутки про розподіл «наліво», «загублені» склади тощо. 

І це не просто про відчуття несправедливості. У людей з’являється дуже конкретна мотивація не довіряти місту і шукати обхідні шляхи для задоволення своїх потреб – від неформальних домовленостей до публічних протестів.

Для Запоріжжя, яке живе в умовах постійної загрози, така втрата довіри смертельно небезпечна. Вона руйнує будь-яку політику відновлення, знецінює програми, стратегії та будь-які індекси, якими можна прикрасити офіційні звіти – але не можна переконати громаду, що місто діє чесно.

Чого не бачить індекс – і чому це критично для запоріжців

Є речі, які жоден індекс не може зафіксувати, якщо він спирається лише на сайти й офіційні документи. Але саме вони формують уявлення мешканців про те, чи є влада справді відкритою.

У Запоріжжі це добре видно на прикладі громадських обговорень і консультацій, про які ми вже згадували вище. Формально вони відбуваються. На практиці їхні результати часто не мають помітного впливу на фінальні рішення або ж губляться без публічного пояснення, що саме врахували, а що – ні.

Подібна ситуація повторюється і в роботі з бюджетними рішеннями. У воєнних умовах перерозподіл коштів неминучий. Однак для людей важливо розуміти логіку цих змін: знати, що місто фінансує в першу чергу, від чого відмовляється і чому. Коли таких пояснень немає, формальна відкритість документів не дає реальної довіри.

Ще одна проблема – зберігання офіційної інформації. Наявність десятків файлів на сайті не означає, що мешканцям легко розібратися в ухвалених рішеннях. Без зрозумілої структури й простих пояснень документи залишаються відкритими формально, але закритими по суті.

У підсумку прозорість перестає залежати від кількості оприлюднених матеріалів і впирається у довіру. Коли люди не бачать зв’язку між участю в обговореннях і реальними рішеннями, вони поступово втрачають віру в сенс такої участі.

Індекси як інструмент, а не ікона

Transparency International Ukraine чесно визнає: методологія організації не ідеальна. Її доводиться переглядати, зокрема, через маніпуляції на сайтах міських рад для підвищення балів. Transparency International відкрито запрошують до співпраці, готові враховувати зворотний зв’язок від громад.

В житті індекс – це термометр, а не святий образок. Він показує температуру системи, але не замінює лікування. Проблема починається там, де влада перетворює індекс на медаль і каже: «Подивіться, ми нормальні, ось же цифри».

Що далі – і чия це відповідальність

Відповідальність тут розкладена між трьома групами.

Міська влада має перестати ставитися до прозорості як до приводу для піару. Якщо місто дійсно претендує на європейські стандарти, воно має:

• виконати базові рекомендації – анонси, архіви, зрозумілі розділи;
• відкрити турнікети не тільки фізично, а й політично – допустити громаду до реального впливу;
• не ховати ключові рішення за спиною виконкому.

Громадські організації й активісти не лише фіксують порушення, а й системно формулюють вимоги до прозорості. Саме вони через робочі групи, моніторинги й публічні кейси утримують цю тему в публічному полі. Інакше формальні оцінки легко перетворюються на зручні для влади «бали» у звітах – навіть тоді, коли голос громади в місті системно ігнорують.

Transparency International Ukraine у цій історії – потенційний союзник, відкритий до зворотного зв’язку від громад. Зокрема, до кейсів, які показують розрив між формальними показниками індексу та реальною практикою, до конкретних пропозицій щодо їх усунення.

Для Запоріжжя це шанс використати індекс як інструмент розвитку, а не як формальну оцінку «для звіту».

Бо для запоріжців прозорість – це не про абстрактні європейські стандарти. Це про дуже прості речі: щоб можна було зайти на сесію і висловити думку своєї спільноти. Побачити, хто й за що голосує. Зрозуміти, куди пішли гроші.

І бути впевненими, що твою пропозицію не викинуть у кошик тільки тому, що вона незручна для міської влади.

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!