Про Кальцева, сквер Тарасова й ефект “Конкорда”: як джекпот став валізою без ручки

Чому зараз ті, хто судиться за сквер Тарасова і ходять до суду, роблять все вірно? А Кальцев має великі шанси втратити сквер на довгій дистанції?  І до чого на ілюстрації до тексту надзвуковий літак минулого сторіччя?

Цей текст – він потрібен всім небайдужим людям. Хто давно в темі, ніби все і знає. Але

а) цих людей небагато і вони не дуже люблять писати в інтернетах;

б) для сторонніх спостерігачів поза межами запорізького дискурсу ця конфронтація взагалі не дуже зрозуміла. Особливо зараз, коли Регіна Харченко каже, що готова бути посередником між орендарями скверу і активістами, і треба домовитись десь посередині.

І я маю надію, що мій текст стане в нагоді всім, хто хоче зрозуміти контекст.

Отже, спочатку майже коротко – про політичну історію нульових років.

На місцевих виборах 2006 року Володимир Кальцев вперше усталився як частина міської влади. “Його” Партія регіонів разом з сателітами отримала сталу більшість в міськраді. Тоді грошей в бюджеті було небагато, у порівнянні з десятими роками, і боротись за тендери на дороги чи ліхтарі було не дуже прибутково.

Кальцева цікавила земля. У світі тривало економічне зростання, усі будувались і малювали проєкти забудови. В коридорах Департаменту архітектури досі висять (принаймні висіли у 2019-му, як я туди заходив востаннє наживо) ескізи 20-етажних ЖК, які хотіли звести вздовж Набережної та в урочищі Сагайдачному.

І от в 2008 році Володимир Федорович зірвав джекпот. Декілька десятків земельних ділянок по всьому місту відвели в оренді його фірмам. “Перлина в короні” – сквер Тарасова, ще десяток ділянок на перетині трас в районі обласної лікарні, та інші “розсипом” по інших частинах міста. Депутати Кальцева проголосували, а Карташов і бюрократичний “діпстейт” мерії за його спиною не робив перешкод, все було погоджено.

Кальцев поспішав, бо за декілька місяців мав набути силу закон, що не можна порожні незабудовані ділянки віддавати в оренду без аукціону. Але він не знав, що майже одночасно з цим законом “набуде сили” світова економічна криза 2008 року.

Гроші на будівництво зникли в усіх, крім як в Києві. Економічний спад дійшов до України.

Але земля, сукупно близько 90 гектарів по місту, лишилась. Треба було тримати її під контролем і не відпускати в очікуванні покупців.

 Для цього необхідний контроль над управлінням земельних ресурсів: 

а) аби управління не поспішало з переоцінкою землі за вищими ставками, 

б) не питало, чому земля не використовується згідно цільового призначення, 

в) не поспішало бігти до суду, коли орендну плату затримують, 

г) “не робило нєрви” при переоформленні оренди під час фактичного продажу. 

А щоб контролювати управління земельних ресурсів міськради, треба мати своїх депутатів у міській раді. Чим більша фракція, тим краще. Від якої партії в цьому сезоні – байдуже. Фракція Партії регіонів/Нашого краю/ОПЗЖ/позафракційних дає голоси за все, що треба поточним господарям мерії, а вони лишають потрібне Кальцеву статус-кво по земельних питаннях.

Цинічний, але зрозумілий і усталений формат взаємодії. І, мабуть, найнадійніший в каламутній системі запорізької влади за останні 15 років.   

За підсумками парламентських виборів 2019-го року Кальцев отримав разом з депутатським мандатом ще й невеличке підсилення своїх позицій. В парламенті вже неіснуюче ОПЗЖ стало додавало голосів “слугам” в часи, коли вони не могли назбирати більшість голосів за потрібні їм закони. Після 24 лютого ця взаємодія послабла, але голоси “забороненого” ОПЗЖ все одно бувають потрібні. 

Існує значна вірогідність, що завдяки такій ситуації Кальцев, як і інші нардепи “неіснуючої партії”, мають ті чи інші бонуси. У випадку Кальцева це цілком може бути “дзвінок другу” в критичній ситуації. Умовно кажучи, якщо чергова судова справа по скверу Тарасова буде розглядатись у вищій касаційній інстанції, то можливо передати суддям “добре слово за орендаря” від Офісу Президента.   

Саме зараз “система оборони” Кальцевим орендованої землі (не тільки скверу, але й інших ділянок по місту) виглядає чи не найміцнішою за всі роки. Він не лише має сильне представництво у Запоріжжі, а й сам є нардепом у Києві. Зручніше добігати до тих, до кого потрібно.

Так виглядає.

Але є два “але”.  

Перше “але” – боротьба за ділянку під сквером зараз втратила економічну доцільність. І Кальцев в середньостроковій перспективі все одно не залучить сюди інвестора.

Більше того, інвестора йому не вдалося залучити навіть в роки економічного зростання 2020-2021. 

Додамо трохи загальноукраїнського контексту. У Верховній Раді в 2019-му році Володимир Кальцев опинився не просто у фракції ОПЗЖ. Він опинився в одній фракції разом з Андрієм Ісаєнком і Вадимом Столаром. Китами та стовпами українського девелоперського бізнесу, людьми, які формують цю галузь. І людьми, які талановито і майже в межах діючого законодавства “утикали” Київ прибутковою забудовою.

І цим своїм колегам по фракції Кальцев неодноразово намагався презентувати проєкт ТРЦ на тих чи інших умовах інвестування. Ми можемо бути в цьому впевнені, знаючи його наполегливість і талант “продажника”.

Втім, вони не побачили в запорізькому ТРЦ перспективи. Фактор позовів Дениса Тарасова та інших проти забудови навряд чи був вирішальним: аналогічне “судове мереживо” супроводжує будь-яке значне столичне будівництво.

Вирішальним фактором мала стати таки ж рентабельність, банальне питання “за скільки років відіб’ється”. Скоріш за все, Кальцев так і не зміг дати цифру, яка задовольнила б колег за фракцією або їх знайомих за девелоперською галуззю.

Більше того, у Кальцева є вихід і на закордонні ринки капіталу. В тому числі, через сина Олександра. Той вже багато років працює в США на “вищих за середні” посадах інвестбанкінгу та фінансового менеджменту. Але з того боку теж ніхто не прийшов. 

Такою була ситуація ДО 24 лютого. Після 24-го комерційному інвестору в прифронтовому місті можна обіцяти термін окупності не більше двох-трьох років. У випадку з ТРЦ це неможливо.

І коли Кальцев зараз продовжує судитись за сквер, це він робить на перспективу в 5 чи навіть 10 років. Навряд чи в запоріжців раніше з’явиться достатньо спокою і зайвих грошей на те, щоб залишати їх в ТРЦ. 

Ми можемо висунути й іншу версію: зараз позиція Кальцева не є раціональною, і ми бачимо перед собою суто “ефект “Конкорда”. Коли ти вгатив у якийсь проєкт 15 років свого життя, купу грошей, іншого ресурсу, вибудував цілісну політичну силу та менеджерську структуру довкола збереження цього проєкту – і він виявляється неефективним. Це дуже боляче, і ти будеш шукати будь-які аргументи, які допоможуть тобі не зважати на це усвідомлення.  

Вираз “ефект Конкорда” з’явився через сумну і збиткову історію пасажирського надзвукового літака. 

Так, зараз Кальцев діє нераціонально, не як бізнесмен. 

Друге “але”, яке серйозно підважує позиції Кальцева в довгостроковій перспективі – це вже описана необхідність політичної присутності.

Якщо дуже просто – хто буде голосувати за чергову партію Кальцева, щоб він продовжував залишатися у місцевій владі і контролювати земельні питання?

В Запоріжжі завжди знаходились люди, готові проголосувати за щось… навіть не проросійське. Скоріш, за щось старе, звичне, стабільне, всупереч всім бурхливим змінам, і ще щоб трішки грошей обіцяли, навіть не дуже обґрунтовано.

Протягом багатьох років на цьому електораті базувались спочатку комуністи та регіонали/Кальцев, потім “Наш край” (Кальцев) і Опоблок (Запоріжсталь), потім ОПЗЖ (Кальцев) і Єднання (Буряк). До речі, цікавий і майже забутий момент місцевих виборів 2020 року: в Запоріжжі від ОПЗЖ на середніх місцях списку балотувались і комуністи. Які своїми “широко відомими в вузьких колах” обличчями наче сигналізували старому електорату Компартії, за кого зараз варто голосувати.  

Коли в Україні нарешті відбудуться вибори, якась партія “налагодження відносин і примирення”, що буде між строк апелювати до “старих добрих часів” все одно вилізе. Через низку обставин, які зараз задовго розписувати. І коли ця партія почне комплектуватись місцевими осередками, першим кандидатом-представником у Запоріжжі буде саме Кальцев. 

Який, як ми писали вище, вміє продавати. В тому числі – свою політичну інституційну сталість. Адже він чи не єдиний, у кого залишився “кістяк” партійної мережі включно з районними первісними структурами, розуміння, яких людей за скільки грошей треба залучити, та інші речі, забуті в епоху реклами в соцмережах. 

Інша справа – який рейтинг буде в цього проєкта і в країні, і у Запоріжжі конкретно. І чи зможе він набрати кількість голосів для проходження до міськради чи до парламента.  

Вписатись на щось молодіжне-проєвропейське, чи навіть на щось помірне, умовний “середній шлях”, у Володимира Федоровича навряд чи вийде. Адже людина себе за попередні 20 років дуже міцно зв’язала з іншим політичним флангом, який через війну отримає політичної підтримки на межі зникнення. І навіть “партія примирення” буде двічи зважати на те, чи брати до себе Кальцева. А та, що візьме – може й не набрати голосів. І тоді вся описана в першій половині тексту система посиплеться. 

І тому, попри сьогоднішню міцність “інвестора”, у довгостроковій перспективі сквер Тарасова має добрі шанси повернутись до громади. Аби ця громада йому дала гідну раду.

Сергій Сидоров