Передачу 350 тисяч гривень за землю перекваліфікували з хабаря на шахрайство і дали умовний термін

Посадовця з Михайлівської сільради п’ять років судили за хабар, але у підсумку він зізнався в шахрайстві і отримав «умовне». ЗЦР розповідає деталі вироку 

У грудні 2019 року підприємець Микола Горулько з довіреністю від ТОВ «Ремонтно-будівельні технології» звернувся до Михайлівської сільради, що на північ від Запоріжжя по лівому берегу Дніпра. Чоловіка цікавило, чи є в сільраді вільна земля під сонячну електростанцію. 

Спочатку Микола прийшов до заступника голови сільради з економічного розвитку та інвестицій Тараса Леміша, той повідомив, що є вільна ділянка на 16 гектарів. Голова сільради наказав писати офіційну заяву і «замкнув комунікацію з питання» на того ж Тараса. 

Через декілька днів заступник повідомив підприємцю, що за відведення землі треба дати гроші, з розрахунку 3 000 доларів за гектар, або 48 000 доларів за всю ділянку. Микола погодився, і після цього Михайлівська сільрада на сесії прийняла рішення про запуск процесу – дозволила фірмі робити проєкт землеустрою на відведення землі під СЕС. 

Протягом січня-березня 2020 року Тарас Леміш і Микола Горулько зустрічалися в різних місцях Запоріжжя, щоб узгодити, коли та скільки передавати. Спочатку Микола віддав Тарасу 100, а потім 250 тисяч гривень. На останньому «транші», який передавали в машині на парковці «Епіцентру» 3 березня, посадовця і затримали працівники поліції.  

Провадження було порушене по ч. 4 ст. 368 КК – «вимагання/отримання хабаря в особливо великих розмірах повторно». Це «важка» частина, за якою неможливо отримати умовне покарання, а тільки ув’язнення. Суд тягнувся п’ять років з усіма допитами свідків, витребуванням додаткових доказів і документів. 

І в певний момент слідство зрозуміло, що не може довести причетність посадовця до виділення землі. Адже це рішення приймає сільська рада, а договір укладає голова, і заступник з інвестицій не має впливу на процес, його справа лише попередні документи підготувати на сесію. 

Тому статтю звинувачення на п’ятому році суду змінили на ч. 3. ст. 190 – шахрайство у великих розмірах. Вже колишній посадовець Тарас Леміш визнав свою провину і отримав умовний термін у три роки в жовтні 2024-го.  

Від редакції: Чому так сталось? 

Коли хабар вимагає не посадовець за свою безпосередню роботу, а хтось інший, то дуже важко довести зв’язок і реальну провину. Для цього правоохоронцям потрібно робити прослуховування та інші негласні слідчі дії, і ще чимало важких бюрократичних речей. Натомість передача мічених купюр два чи три рази, з швидким затриманням на другій передачі (щоб була тяжча стаття, саме повторне отримання хабаря) – набагато простіша справа. 

Невідомо, якою логікою в цій історії керувались правоохоронці. Можливо, у підприємця Миколи при собі були записуючі пристрої і він очікував, що Тарас буде розповідати, як ці гроші підуть голові сільради. Можливо, ще щось. 

Але у звинувачення/прокурора були два шляхи. Або наполягати на статті «хабар» і у підсумку отримати виправдувальний вирок саме через те, що звинувачений Леміш не міг за своїми посадовими функціями передати землю в оренду. Або погодитись на компроміс у вигляді легшої статті, укласти угоду про визнання вини і отримати «галочку» за звинувачувальний вирок, бодай і умовний.