«Новий берег» Дніпра, загублені історії та екологічна недбалість: шукаємо джерела цементних відкладень у головній річці Запоріжжя

Гектари заводських шлаків та міського бруду створили новий берег на Дніпрі в центрі міста. Прямо зараз у Запоріжжі можна не лише побачити чи понюхати наслідки зневаги до екологічних норм. А й погуляти ними і помацати їх (потім добре помийте руки)

Ще у 50-х роках минулого століття міська влада і заводи сперечалися про те, де виводити новий колектор для стічних вод. Через 70 років діти і онуки тих, хто сперечався, гуляють скамянілими покладами важких металів. Поруч шумить центральний пляж міста.

Неприємні цікавинки

Підрив Каховки росіянами знизив рівень води в Дніпрі на 3-3,5 метри, і запоріжці побачили багато несподіваного. Серед цікавинок – велика мілина, що починається одразу після центрального пляжу, навпроти ресторану «Сан-Сіті», і тягнеться до готелю Reikartz.

А між місцем відпочинку та готелем опинився… шматок промзони. Інакше цей ландшафт охарактеризувати складно. Ближча до Центрального пляжу частина складається з осадів, чимала частка яких має явно промислове походження.

Звідки вона? У цих місцях в Дніпро виходить труба дощової каналізації. Мережа, яка нею закінчується, охоплює чималу частину промзони. Багато років дорожній пил і осади найбруднішого місця Запоріжжя змивалися в колектори і йшли в річку. 

Дорожній пил в промзоні – це не тільки те, що вилетіло з труби та осіло одразу унизу. Це ще і частки шлаку, важкого пилу з самого серця цехів, який везли і везуть вантажівками на відвали у балку Середню і на Чорну гору. За технологією, перед виїздом кузов з таким вантажем заливають водою, щоб утворилась тимчасова корка і пил не розвіявся в дорозі, та ще й накривають зверху брезентом. Але все одно жменька-дві з кожної вантажівки просиплеться, і це сотні рейсів по промзоні щодня протягом десятиліть. 

Але це далеко не все. На мілині можна помітити частини цементу, різнокольорові осади, в деяких місцях проступає відвертий заводський шлак зеленого кольору. 

Мілина не спускається поволі у воду, а різко обривається лінією ламаних брил, що відкололися від основного пресованого масиву.

Хтось витягнув на край цих покладів дві лавки. Але сидіти не них не надто приємно. Місцеві відкладення в суху погоду дають сморід… навіть не той, що вечорами іде з промзони на центр. Відчуття такі, ніби ви опинилися в самому серці заводу, поряд із гарячим цехом. Це не заважає запоріжцям гуляти тут із дітьми – такий собі місцевий екстрим. 

З чого складаються намиви?

Ґрунтовний аналіз осадів ніхто ще не робив – попри те, що від часу їх прояву минуло вже два роки. 

За словами спеціаліста, після виходу з колектору змінюються гідродинамічні умови. Зважені у стоках часточки випадають в осад (це принцип усіх відстійників). Поступово вони накопичуються, ущільнюються та переходять із стану колоїду чи глею, тобто суміші, до більш стабільної форми: зверху рідина, знизу – відкладення.

Коли рівень води у Дніпрі спав і ці осади вперше за десятиліття отримали доступ до повітря і сонця, вони засохли і ущільнилися. Свого нинішнього вигляду берег набув вже за рік-півтора після оголення.

А серед промислового пейзажу видно декілька труб, яка мали б проходити на двометровій глибині і в 30 метрах від берегу. Це – старий заводський колектор, завдяки якому Широка балка отримала сучасну назву Алюмінієва. Саме це – причина появи дивного і неприємного «нового берега» Дніпра. 

Чому так сталося? Чому замість того, щоб піти вниз за течією, і промислові скиди, і міські осади накопичилися «цеглиною» в одному місці?  

Місцева історія: на поверхні

Алюмінієва балка, що проходить від парку Трудової слави через вулицю Перемоги і аж до берега, ще в середині минулого століття називалась Широкою. Тоді вона була значно глибша. Починалася Широка балка за Алеєю Слави, а потім йшла місцями, які згодом стануть парком. Дном балки текла невелика річка, що живилася від грунтових вод.  

Так було, поки у 1950-х роках запорізькі заводи не вийшли на новий рівень потужності. Постало питання, куди подіти надмірні обсяги промислових стоків. Викиди «Запоріжсталі» вивели у Суху Московку, яка відтоді неофіційно стала Червоною річкою. Їх бачить усе місто. 

А стоки алюмінієвого комбінату (і, ймовірно, феросплавного заводу) сховали під землю в колектор. Зверху його засипали, а над ним розбили вже згадані Алею Слави і парк Трудової слави. Залишилася недоторканою лише ділянка від вулиці Перемоги до Дніпра, яку і стали називати Алюмінієвою балкою.

Старі карти

Щоб розкопати корені проблеми і джерела забруднення, ми звернулися до Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького. Там нам люб’язно надали копії унікальних старих документів. 

По-перше – мапу заводських колекторів. Чорна лінія зліва, вище за течією Дніпра – це і є колектор Алюмінієвої балки. У самому урвищі він прокладений невеликим зігзагом. Пряма ділянка згори – місце, де збірник стоків заходить у промзону і йде між ЗАлКом (тодішнім ДАЗом) і заводом феросплавів. Частково колектор співпадає з ділянкою дощової каналізації, але виглядає не таким розгалуженим. 

Ще одна чорна лінія – це вже згадувана Червона річка, яка теж залишила після себе чималі намиви відкладень зі сполуками заліза. 

Ну а червона лінія на плані – це те, що, власне, і залишилося тільки планом. Це проєкт спільного колектору уздовж берега, який «підбирав» би ці стоки і акумулював на мулових полях центральних очисних споруд. 

Великою проблемою запорізької екосистеми стало те, що цей план так і не реалізували. Тепер ми гуляємо і дихаємо тим, що так і не дійшло до ЦОС-1.

Старі суперечки

Крім мапи, ми отримали від Товариства імені Новицького копії дуже цікавих документів. Це протоколи 50-х років, що свідчили про конфлікт між заводами і міською владою під час великого розширення підприємств. 

Заводи хотіли скидати «освітлені» стоки якомога коротшим шляхом – цими двома колекторами, по балці Широкій та річці Капустянці (Сухій Московці). Міська влада мала свої ремарки: виконком хотів, щоб стоки акумулювалися нижче за течією, ближче до відстійників. 

Але «Водоканалпроєкт» з Харкова, який розробляв проєкт водовідведення, врахував саме побажання заводів. А на вимоги міста відповів, що їх здійснити неможливо: занадто дорого і занадто довго. Дирекція заводів наполягала на швидких рішеннях – щоб швидше освоїти гроші з державної субвенції на розбудову підприємств.

Керівники Запоріжжя у 50-х роках, вочевидь, були менш лояльні до металургійних підприємств, ніж наші сучасники. Тоді чиновники наполегливо доводили і в міністерстві, і проєктантам, що робити скид вод у запланованих місцях не можна. В тому числі і через плани побудови Каховського водосховища. Запланований підйом води суттєво сповільняв течію. Це означало, що осад зі стоків не могло швидко унести вниз, писали тоді в офіційному листуванні.

Але і для заводів, і для радянського міністерства промисловості була важливіша швидка індустріалізація. Тому сталося те, що сталося. Колектори побудували там, де вони перебувають і зараз. А за декілька років Каховка піднялась і сповільнила течію Дніпра. 

У місцях виходу стоків у Дніпро сформувалися осади – майже монолітна агломерація в Алюмінієвій балці і химерні марсіанські лагуни під Червоною річкою.

А ще колектори заводів фактично заблокували подальший розвиток узбережжя. Санстанція під час усіх нарад щодо подальшого благоустрою Запоріжжя незмінно радила робити пляжі вище греблі ДніпроГЕС. Яким чином біля колектору з’явився центральний пляж міста – окрема загадка. Місце нижче за течією, біля Вознесенівської гірки, так і залишилося «лягушатником» – популярним, але неофіційним пляжем.

Що відбувається зараз?

Попри те, що ЗАлК вже не працює, з труб колектору і досі ллється вода. Отже, хтось у промзоні щось скидає в ці труби. Візуально за старим кресленням можна зрозуміти, що, крім самого алюмінієвого комбінату, колектор проходить близько до Запорізького заводу феросплавів, «Ферро-Трейдингу» і «Укрграфіту». 

Ми звернулися до КП «Водоканал» із запитом на перелік фірм та підприємств, яким погоджували під’єднання до колектору з часів його побудови. Але нам повідомили, що таких даних стосовно окремих шматочків їх мережі – включно з цим конкретним колектором – підприємство не має.

Зараз прогулянка в промзоні уздовж збірника неможлива: обмеження воєнного стану. Тому з’ясувати, хто підключений до нього хоча б орієнтовно, ми не можемо. 

А поки шлакові осади серед Дніпра з видом на Хортицю можуть слугувати дивовижною ілюстрацією до всіх екологічних проблем сьогодення. Якщо дуже хочеться, то можна проігнорувати екологічні норми і запхати їх під килим – в нашому випадку під двометрову товщу води.

Але через 70 років проблема вилізе і всі здивуються: як же так могло бути і звідки взялося це неподобство? Тільки тому, що колись хтось, хто вже встиг померти, хотів зробити швидше і дешевше.

Текст: Сергій Сидоров
Редагування: Ольга Сидорова