Конячий тупик на Хортиці

«Заповідну Хортицю витаптують коні-переселенці з прифронтових територій». Неочікувана проблема, з якою до нас звернулися двоє запоріжців. Ми спробували розібратися у ситуації – і побачили глухий кут

Ми знаходимося у південній частині Хортиці, в районі кінного театру і селища Овочеводів. Через війну тут значно поменшало людей… і побільшало коней. Запоріжці, які звернулися до нас, стверджують: табун все частіше бачать там, де раніше його не було. В тому числі і в зонах, де випас худоби заборонений.

Нам показали ділянку заповідної зони розміром у 10 гектарів, витоптану кіньми. За площею це – як Вознесенівський парк разом із прилеглою до нього балкою. 

Коні місцеві і коні-біженці

Кінний театр на Хортиці – родзинка Запоріжжя, одне із улюблених місць для святкових вихідних.  Фанати знають також і про клуб кінного спорту «Патріот Запоріжжя» поряд із селищем Овочеводів. Він давно був своєрідною «резервною базою» для театру, а також осередком кінних прогулянок островом. 

Навколо театру і клубу – одні з найбільш суперечливих місць Хортиці. Теоретично всю територію острова, крім окремих ділянок з інфраструктурою та базами відпочинку, займає заповідник.  Але разом із первозданними луками, реліктовими степами та залишками курганів установі передали ще й сотні гектарів радянського ЦІМЕТу – Центрального інституту механізації та електрифікації тваринництва. 

Після розпаду СРСР поля і сади інституту заростали і дичавіли. За 30 років тут утворилася своя біосистема – але не природно-заповідна. А разом із полями на цих просторах залишилися ще й старі господарчі будівлі, які змогли приватизувати. Саме в них і розташовані кінний театр та клуб.

КСК «Патріот Запоріжжя» зараз прихищає чотириногих «біженців» із прифронтових територій. Типова ситуація виглядає так: середній фермер тримає 3-4 коней у господарстві «для краси» і через традиції. Коли наближається війна, господарство доводиться залишити. Але тварин треба кудись дівати. 

Фермер домовляється з однодумцями на більш безпечній території. Спочатку він оплачує годування переданих тварин. Але потім, за декілька місяців, через буремне нове життя про улюбленців може просто забути. І здається, подібних ситуацій за останні два роки стає все більше. 

Поряд із кіньми та довкола

У день, коли ми приїздимо до клубу, на двох великих полях біля селища Овочеводів пасеться близько 25-26 коней. В загоні у самому клубі ми нараховуємо ще 40. Працівники мимохідь зауважують, що загальна чисельність табуна наближається до сотні. 

На узбіччі – дерева з об’їденою корою. На висоту людського зросту стовбури оголені. 

Від клубу межею полів ЦІМЕТу і заповідної зони йде дорога. Добре втрамбована кіньми грунтовка веде вглиб полів. 

Повз кінний театр виходимо в зовсім інші місця. Ми в прибережній зоні, між базами вишів та старою переправою, що оголилася після підриву росіянами Каховської ГЕС. Наш провідник показує нам минулорічне фото звідси. На ньому – густа зелена трава.

На початку весни тут мали б лежати посохлі минулорічні трави, через які пробивається молода рослинність – так триває цикл оновлення степів. Насправді ж місце виглядає як умовний пустир у центрі Запоріжжя, який пару років тому вирівняли під забудову, але потім покинули, і тепер він потроху поростає травою. 

Коні тут бувають системно – попри старий знак із переліком заборон, де останнім пунктом стоїть саме «випас худоби». У вологій землі – чималі впадини від копит, багато посліду «на різних стадіях свіжости». Це геть не схоже на окремий епізод «Пара коней відбилася та втекла на заповідні землі», як нам казатимуть пізніше різні зацікавлені сторони.

Орієнтовна площа «несанкціонованого пасовища», яке нам показують – до десяти гектарів. 

«А ми коней рахували-рахували – а ми коней заріжемо-заріжемо»

Норма споживання дорослого коня – 10 кілограмів сіна і шість кілограмів зерна на день. Два роки тому про це розповідала директорка КСК «Патріот Запоріжжя» Анастасія Копішинська. Тримати кінний клуб – недешеве задоволення.

У Запоріжжі його намагаються окупити за рахунок платних кінних прогулянок. Але прихильників такого відпочинку відносно небагато. Тому більш комерційні кінні клуби «Росінант» і «Фамілія», що базуються ближче до магістралі між мостами, не збільшують поголів’я: інакше дохід від прогулянок просто не дасть прогодувати тварин. Таким чином вдається запобігти самовипасу, під час якого коні можуть виїсти різнотрав’я.

Інша справа – там, де приймають «біженців». Говоримо про це з Анастасією Копішинською. За її версією, коней у клубі зараз 66. Це навіть менше, ніж минулого року, – тоді їх було 80. Як зазначає директорка, всі тварини мають ветпаспорти, за ними добре доглядають.  

Але вирішення конфлікту «заповідне різнотрав’я і коні-біженці» ми не знаходимо: 

– Ми бачимо, що випас коней відбувається вже на узбережжі, де серед іншого стоїть знак про заборону випасу худоби.
– Можливо, це були поодинокі випадки. 

– Чи не вважаєте ви, що дещо «не вивозите» ту кількість коней, яка зараз накопичилась у вас у клубі? Саме за спроможністю їх годувати без самовипасу?
– Може, і так. Ну і що, мені їх різати? 

– А чи не розглядали ви можливість перевести частину табуна в інші місця, членам вашої кінно-спортивної спільноти?
– Цих коней передають саме мені. Тому що довіряють, тому що знають, що я їм нічого поганого не зроблю. 

У пошуках рішення звертаємося до ще одної небайдужої людини – власника Кінного театру Юрія Ружина. Відношення між КСК і театром не стільки формальні, скільки склались історично: батько Анастасії Копішинської Юрій був засновником і першим власником Кінного театру. Згодом він продав заклад Ружину. 

На КСК базується табун Кінного театру. Вочевидь, частка загальних витрат клубу покривається з ресурсів бізнесмена. 

Розмова вийходить емоційна. 

«Сергію, а що нам з ними робити? На ковбасу пускати? От ти зараз скажеш: «Так, пускати»,  – я зателефоную на острів і там заб’ють 10 найстаріших коней. Тебе такий варіант влаштовує, тобі нормально?» – вигукує Юрій Миколайович. 

Власник Кінного театру впевнений: те, що коні їдять траву – звичайний процес оновлення ландшафту. На запитання, чи не забагато їх зараз, Юрій Ружин знов відповідає пропозицією «забити зайвих». 

Якщо не дивитися на коней, то їх не існує?

Здавалося б, проблема витоптаного різнотрав’я має в першу чергу турбувати безпосередньо Національний заповідник. Але виглядає так, що у структурі не бачать проблеми у поточній ситуації. Щоправда, і великої уваги на неї не звертають. Наше розлоге листування із заповідником можна коротко викласти так: 

• Скільки коней на території заповідника? 
• Ці дані ми не обліковуємо.

• Які фізичні та юридичні особи тримають коней на території заповідника? 
• Ми не володіємо такою інформацією.

• Чи проводились з коневласниками зустрічі, засідання, чи виносились їм приписи за порушення?
• Ні, не проводились, не виносились. 

• Чи існує карта зонування із позначеними зонами абсолютної заповідності?
• У нас немає такого фіксованого зонування.

Зробити якісь висновки із такої тотальної необізнаності складно. Тож ми домовилися про особисту зустріч із в.о. директора Національного заповідника Валерієм Шевченком. Далі цитати. 

Про те, чи рахують коней і хто власник

Це треба краще запитувати у них – і наскільки вони можуть забезпечити своє поголів’я, яке в них перебуває з окупованих територій. Це не до нас, це питання до них. Ми можемо тільки виявляти випадки, коли коні (на щастя, це буває нечасто) виходять за межі території, яка окреслена для них. І тоді наша служба режиму реагує, повідомляє про це власникам, виправляють ситуацію прямо на місці, тобто заводять їх назад.

Взагалі, це важке запитання, тому що багато землекористувачів на острові Хортиця, дуже багато. Не скажу точно цю цифру, але я знаю, що в відповідях заповідника вказувалася їх кількість. Тому контролювати їхню діяльність ми просто не можемо. Це неможливо, і вона не погоджена з заповідником, і не має бути погоджена.

Про ділянку поряд зі старою переправою за знаком заборони випасу

У заповідника фіксації глобального витоптування якоїсь території немає на сьогоднішній день. Може бути, що це якийсь поодинокий випадок — це тварини, вони в пошуку їжі. 

Про зонування випасу коней 

Треба розглядати окремо кожну стайню і дивитися їхні права власності і оформлення їхньої діяльності. І у нас заповідник, становлені маршрути, за якими вони можуть рухатися островом, тому що прогулянка — вона передбачає пересування значною частиною острова. Є маршрути, вони є узгодженими, і вони контролюються нашою службою режиму.

Про дерева на узбіччях із поїденою корою 

Наші спеціалісти зазначають, що це самосійні дерева, які не притаманні для природи острова. І вони також відновлюються. А ще серед тих пошкоджених є дерева, які ми самі садимо – і садимо спеціально для оцих от моментів.

Як взагалі нормативно врегульована присутність 60 чи 100 коней на території заповідника?

Заповідника воно не стосується взагалі. І це болюче питання, яке теж існує багато років, чи не з моменту взагалі його заснування. Розібратися навіть, де у нас хто, — це треба посидіти дуже багато часу. Тому що, боже, скільки ж у нас там землевласників!

Чи вбачаєте ви цю ситуацію проблемою, яка потребує вирішення, і якого?

Є ті території, де у нас ростуть червонокнижні рослини, квіти, де у нас перебувають дикі тварини, — вони не перетинаються з кіньми, наскільки мені відомо. 

Замість висновків

Поки схоже на те, що витоптані заповідні землі не вважають суттєвою проблемою ані власники коней, ані нинішнє керівництво заповідника. Втім, 10 гектарів – це явно не «разові випадки», які можна проігнорувати.

Саме це і є найгіршим у ситуації: загальне бажання її ігнорувати або йти у демагогію замість пошуку рішень. Бо особисті уподобання кількох людей, яким довірили постраждалих коней, не можуть бути вищі за режим заповідності. Хортиця у нас одна. 

Єдине рішення, яке вбачається на наш погляд неспеціалістів, – таки перевести частину коней в інші клуби і інші місця. Ми будемо раді почути інші думки.  

А поки завітайте на Хортицю і погодуйте коней. Так ви можете врятувати кілька метрів заповідної землі. 

Текст: Сергій Сидоров, В’ячеслав Твердохліб
Редагування: Ольга Сидорова