Прокуратура намагалася скасувати рішення виконкому, якими із майна приєднаної гімназії зняли статус, що захищав його від приватизації. Однак суд визнав, що міська влада діяла відповідно до закону й нічого не порушила

Йдеться про гімназію № 39 на перетині вулиць Скіфської та Апухтіна — колишніх Кам’яногірської та Матросова. Це околиця Вознесенівського району за майданом Профспілок, де житлова забудова межує з промисловою зоною. 

Чому це важливо? 

Приєднання гімназії № 39 до гімназії № 94 стало частиною першої великої хвилі об’єднання шкіл у 2024 році. Тоді одним рішенням приєднали 14 навчальних закладів до інших шкіл. Згодом, у 2025 році, під другу хвилю скорочень потрапили ще сім шкіл.

Чимало батьківських спільнот виступали проти, і серед їх аргументів лунало і твердження, що після завершення війни та повернення людей в Запоріжжя ці школи можуть не відкрити знову. 

Тоді, в 2024 році, міська рада спочатку проголосувала за приєднання гімназії № 39 до гімназії № 94. А потім, у 2025 році, виконавчий комітет ухвалив рішення, якими виключив усе майно гімназії, починаючи з головної будівлі, з переліку об’єктів освіти, та передав його на баланс КП «Водоканал». 

Фактично, це якраз може бути першим кроком на шляху неповернення гімназії назад до освітньої функції. 

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Що було в суді? 

Прокуратура почала оскаржувати саме виключення будівель школи з переліку освітніх об’єктів, адже цей статус захищає їх від приватизації. На думку правоохоронців, така передача школи на баланс КП «Водоканал» відкриває шлях до приватизації нерухомості — повністю або частинами. Тому прокуратура вимагала скасувати рішення про загальний статус майна школи та передачу його до КП «Водоканал».

У суді представники міської влади зазначили, що мають право керувати майном територіальної громади відповідно до закону та з огляду на ефективне використання бюджетних коштів. Посадовці повідомили, що в гімназії № 39 навчалося замало дітей — наповнюваність становила 25%. Нині всі вони отримують освіту в гімназії № 94.

У відповідь на зауваження щодо зміни статусу майна з «об’єктів освіти» на загальний представники міської влади заявили, що закон не забороняє їм ухвалювати такі рішення.

У підсумку суд став на бік міської влади та визнав законними її рішення – вони нічого не порушили. Також суд зазначив, що прокурор не навів доказів, які свідчили б про намір посадовців приватизувати нерухомість.

ЗЦР буде слідкувати за майном інших шкіл та садочків, які проходять через злиття. 

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!

На початку серпня до батьків дітей з аутизмом, якими опікується навчальний центр «Оберіг», прийшла заступниця голови ОВА Людмила Бухаріна. Посадовиця заявила: велике укриття, у якому постійно перебувають учні, треба звільнити для військового ліцею «Захисник». І підкреслила, що не варто ані обурюватися, ані тим паче розголошувати цю інформацію

Утім, якщо зараз ви читаєте цей текст — і раніше прочитали ще кілька інших, — це означає, що розголос таки відбувся. І так, забігаючи наперед, скажемо: сенс у цьому був. Адже те, що купка вищих посадовців області тихцем вирішила зробити з дітьми та їхніми батьками, яким і без цієї проблеми тяжко в прифронтовому Запоріжжі, просто не вкладалося в голові. Ми дослідили цю історію від самого початку й готові поділитися нею з вами.

Публічні розбірки без реєстрації та СМС

Почнімо з того, що лежало на поверхні. Заява про виселення, звісно, обурила батьків. Але ще більше їх розізлили запропоновані альтернативи.

Батьки не повірили, що спротив марний, тож вирішили поборотися. І успішно: їм вдалося донести своє обурення до народних депутатів і достукатися до Тимчасової слідчої комісії з питань захисту дітей. Депутати перейнялися історією та запросили Людмилу Бухаріну долучитися до одного із засідань онлайн.

Для посадовиці це дійство минуло так собі: вона не змогла відповісти на запитання народних депутатів, а врешті ще й розлютила їх своєю поверховістю. Тож ТСК викликала Бухаріну вже на очне засідання — і не саму, а разом із керівництвом ОВА. Згодом відео із засідання комісії стало вірусним і розлетілося соцмережами.

Обласній владі не залишилося нічого іншого, як дати задній хід. На той момент ще очільник ОВА Іван Федоров особисто приїхав до «Оберега» — вибачатися та обіцяти, що нікого не переселятимуть.

І сама спроба цього «освітнього бліцкригу», і відступ від початкових планів відбулися настільки швидко, що загубилося розуміння суті. Нам же стало цікаво дізнатися більше і про причини конфлікту, і про його розвиток. Ба більше, є думка, що нині його не можна вважати вичерпаним: схоже, історію поки що просто поставили на паузу.

«Квартирне» питання

Територія, довкола якої виник конфлікт, — це прямокутна ділянка розміром 150 на 240 метрів посеред приватного сектору Павло-Кічкаса. Тут уже розташовані кілька класичних шкільних будівель: навчальний корпус, спортзал і господарський блок. Поруч, під стадіоном, добудовують «підземну школу». Уже за сто метрів починається прибережна зона Кічкаського заливу.

Цією територією користується «Оберіг». «Захисник» від часу заснування розташовувався на іншій околиці міста — у селищі Військбуд, неподалік від аеропорту. Нині і ця місцевість, і загалом околиці аеропорту вважаються небезпечною зоною через регулярні обстріли.

І ось за кілька місяців до початку будівництва «підземної школи», у січні 2025 року, обласна влада доволі несподівано вирішила передати «Захиснику» землю «Оберега». Але при цьому усі будівлі залишилися в «Оберега». «Підземну школу», яку на той час лише планували, мали передати на баланс «Захисника».

Ще дивнішою ситуація видається, якщо зважити, що обидві школи підпорядковані області. За звичайних умов таке рішення мало пройти через сесію облради — із попереднім обговоренням. Але облрада фактично не працює, тож все вирішили одним розпорядженням начальника ОВА. Це прямо натякає на можливе існування сильного лобі у «Захисника».

Удвох на одній ділянці

Миколу Хорішка, військового з морської піхоти, призначили директором ліцею «Захисник» у вересні 2025 року, коли роботи вже тривали. На час призначення він вже був радником голови ОВА з питань ветеранів. 

Сам Хорішко відданий своїй справі на 200%.

Директор також каже, що початок навчального року був для нього дуже важливим і знаковим, адже саме цього року ліцей поновлює набір. За словами Миколи Хорішка, він особисто їздив до знайомих військовослужбовців і пропонував їм віддати дітей до військового ліцею. Тож на початок навчального року було вже щонайменше 120 курсантів.

Немає жодних сумнівів, що відродження військового ліцею в країні, яка воює, — вкрай важливий процес. Але немає сумнівів і в тому, що для вихованців «Оберега» важливий бодай відносний, як для Запоріжжя, спокій. 

Тож хтось усе ж мав подумати про те, що фактичне виселення одного навчального закладу й заселення на його територію іншого спричинить конфлікт. Утім, чомусь це нікому не спало на думку — навіть попри те, що, за словами Хорішка, попередні перемовини з «Оберегом» таки відбувалися:

Директорка «Оберега» Ірина Дуда погоджується, що курсанти «Захисника» справді можуть користуватися спортзалом та їдальнею, але не більше.

Дедлайн – річ відносна

Утім, попри перемовини, які начебто велися, на початку серпня «Оберегу» все ж повідомили, що треба думати про інше місце для навчання. Чому саме тоді? Маємо припущення.

Спочатку «підземну школу» планували звести за короткі й справді вражаючі вісім місяців — до кінця 2025 року. Утім, як це часто буває з подібними об’єктами, у якийсь момент щось пішло не так. Підрядник — ТОВ «Компанія Позитив» — наприкінці 2025 року попросив продовжити строк виконання робіт на пів року, до 30 червня 2026 року. Цей строк також не став остаточним: уже в червні підрядник попросив іще п’ять місяців — до кінця листопада.

Нічого надзвичайного в цих відтермінуваннях не було. ТОВ «Компанія Позитив» протягом останніх років узялося одночасно будувати до п’яти величезних протирадіаційних укриттів. Тож цілком очікувано, що виконати всі роботи за графіком не змогло.

Але далі стався традиційний бюрократичний «розрив» між очікуваннями та реальністю. Замовник будівництва — ДП «Місцеві дороги Запорізької області» — у своєму коментарі повідомив, що «підземна школа» вже буквально «на підході». За інформацією підприємства, завершення робіт відтермінували лише через потребу скоригувати документацію. Тож, за даними ДП, станом на 31 серпня всі необхідні будівельні роботи завершено та триває підготовка для введення об’єкта в експлуатацію.

Це вже не перший подібний випадок. Раніше ми писали, що відсутність офіційного введення об’єктів в експлуатацію не заважала відкривати «підземні школи» до першого вересня минулого навчального року. Водночас за окремою закупівлею досі тривають роботи з під’єднання ПРУ до електромережі, які мають бути завершені до 30 жовтня.

Але говорити про повне завершення робіт нині точно не варто. Це помітно, навіть коли просто приїжджаєш на об’єкт: трактор на ділянці досі копає траншеї для кабелів живлення.

Втім, з початком навчального року ліцеісти пішли вчитись в своє ПРУ, попри те, що в експлуатацію його так і не ввели – бракує вже згаданого окремого підключення до електромереж. Зараз «підземна школа» поки ще заживлена від «Оберега».

Чому ми так докладно розповідаємо про ці нюанси? Щоб пояснити хронологію. Оскільки «підземка» в «Оберезі» була де-факто не готова, але де-юре, на думку ДП, «уже на підході», представники обласної влади вирішили, що настав час повідомити колективу та батькам про найближчі плани. Є думка, що саме через це Людмила Бухаріна й приїхала в серпні – пояснити, що школам треба існувати окремо.

Наче наснилося серед спекотного серпня…

Не могли ми оминути і юридичний бік цього «візиту». Тож надіслали запит до обласної адміністрації з проханням надати копію бодай якогось документа — наприклад, розпорядження голови ОДА, — на підставі якого діяла Людмила Бухаріна.

Отримана відповідь була значно докладнішою, ніж зазвичай. Нам повідомили, що жодних подібних розпоряджень чи рішень про реорганізацію або переміщення ліцею не ухвалювали. І що «Оберіг» навчатиметься там само, де й раніше:

Так, можете перечитати відповідь іще раз, а тоді повернутися до початку цієї історії — туди, де в обласній адміністрації вирішили повідомити «Оберегу», що треба збирати речі та, ймовірно, організовувати регулярні поїздки за багато кілометрів, під обстрілами, до нового місця навчання. Так-так, за версією ОВА саме так виглядали «опрацювання можливих варіантів» та «проведення консультацій».

У цій відповіді є ще один цікавий епізод. В ОВА стверджують, що після зустрічі з парламентською комісією просто вирішили надати батькам «вичерпну інформацію»:

Як же треба було провести першу зустріч для «опрацювання варіантів» і «консультацій», щоб після неї знадобилася друга — уже за участю голови ОДА та для «врегулювання питань, які викликали занепокоєння»?

Є думка, що в ОВА вирішили сконструювати для себе нову реальність, у якій усе відбувалося саме так, і якомога швидше забути про гучний конфлікт. Можна також припустити, що бажання пригасити цю історію прямо пов’язане з появою на той час інформації про нову потенційну посаду очільника ОВА Івана Федорова в Києві.

Це, погодьтеся, ніяк не змінює суті історії, осад після якої все одно залишається. Виходить, що влада навіщось власноруч нацькувала один на одного два навчальні заклади, кожен із яких виконує свою важливу й унікальну функцію, а отримавши наслідки, поспішила «вийти» з процесу.

Тож і досі незрозуміло, як ці дві школи співіснуватимуть на одній території. Невідомою в цьому рівнянні залишається і справжня мета обласної влади. Адже історія подібних конфліктів знає чимало прикладів, коли за певний час тихцем відбувається друга спроба втілити початковий задум, або опоненти йдуть в контрнаступ. 

Сергій Сидоров

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми

Людина-член команди, людина-шукач ідентифікацій і трохи людина-кредит. Офіційна біографія в.о. начальника Запорізької обладміністрації Михайла Семікіна суха і коротка. Але його призначення викликало одну з найбільших хвиль хейту у запорізьких соцмережах за останні роки – в основному за приналежність до команди Івана Федорова

Для Михайла Семікіна це далеко не перший такий досвід – як і досвід “залишитися на хазяйстві, поки керівник у Києві”.

ЗЦР добряче покопався у мелітопольських роках нового очільника області і склав про нього свою думку. Розповідаємо

Батьки

Михайло Семікін народився у Мелітополі 22 травня 1986 року. Під час оформлення свідоцтва про народження сталося непорозуміння: його батько Олександр мав лише російськомовний паспорт. Прізвище «Семікін» у різних документах переклали по-різному… тож у 2024 році посадовцю через суд довелося встановлювати рідство з власним батьком. 

Сам Михайло Семікін свого часу називав себе «мелітопольцем у п’ятому коліні, ладним одружитися із культурою». Його мати, Олена Арабаджи, рахує трохи по-іншому: вона називає п’ятим мелітопольским поколінням себе, а дітей – уже шостим. Родина Арабаджи широко відома у черешневому місті: це цілий «клан» караїмів, про яких сама пані Олена говорить, що вони будували Мелітополь.

Відомостей про батька посадовця, Олександра Юрійовича, практично немає. Схоже, що він – син багаторічного директора мелітопольського ліцею «Гармонія» Юрія Семікіна. 

А от мати – постать, про яку пишуть у багатьох джерелах, включно із переліком славетних запоріжців від ЗНУ. Олена Семенівна ще з 1980-х працює у Мелітопольському державному педагогічному університеті (МДПУ) – виші, який багато в чому сформував політичну еліту південного міста. Остання її посада – проректор із заочної форми навчання. 

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Крім того, Олена Арабаджи – видатна активістка караїмської спільноти, одна з найбільших адвокатес Закону «Про корінні народи України». І робота, і громадська діяльність матері неабияк вплинули на подальшу роботу сина.

Активний син активної матері

Один із коментаторів під численними новинами про Михайла Семікіна пише: разом із ним навчався у ліцеї «Творчість». 

Цей навчальний заклад вважався підготовчим до вступу до МДПУ – «маминого» ВНЗ. Саме у ньому Михайло Олександрович і отримав вищу освіту. Першу. Із восьми, якщо зарахувати до них магістратуру і аспірантуру. 

Судячи з дат, студент Семікін навчався паралельно одразу на двох спеціальностях – педагогічній освіті та практичній психології. Далі ще були економіка підприємств, філософія, англійська мова та література плюс публічне управління та адміністрування. У різних вишах, від Києва до Львова.

Одначе першим місцем роботи Михайла Семікіна став саме рідний «пед». Майже одразу після закінчення вишу, у 2009 році, Семікін починає у ньому ж і викладати. Мелітопольські коментатори свого часу давали не дуже приємну оцінку роботи і матері, і сина:

Втім, від моменту свого першого призначення і понині Семікін тригерить хейт у мережі – в основному через тісні зв’язки з Іваном Федоровим, а через нього зі скандальним колишнім мером Мелітополя Сергієм Міньком. Іноді цей хейт має ознаки бот-атаки. Іноді ні.

В університеті молодий викладач веде активне суспільне життя, аж до постановки драматичних вистав. У 2013 році він захищає кандидатську і стає доцентом. А у 2016-му різко змінює життєвий курс.

«Друг Вані»

У травні 2016-го команда Сергія Мінька шукає нового керівника відділу культури Мелітопольської міськради. Відбір конкурсний, у два етапи. У фінал виходять педагог Михайло Семікін та культпрацівниця зі стажем Антоніна Сажнєва. Комісія надає перевагу Семікіну. 

Після програшу Сажнєва заявляє: Семікін не має профільної освіти культпрацівника, тож не міг пройти навіть перший етап відбору. Підтримки вона майже не отримує. 

Але у коментарях до новин про події натякають: справжньою причиною відбору була дружба нового чиновника із Іваном Федоровим.

Призначення затверджують. І хоча у мережі анонімно продовжують скаржитися, що в культурі Семікін ніхто, до справ він береться енергійно. 

Серед його ініціатив у перші роки – мапа позитивних і негативних місць Мелітополя, фільм про місто очима дітей, гранти на переоблаштування закинутих будівель руками молоді, велоекскурсія для київських посадовців… і, звісно, безкоштовні млинці для всіх бажаючих на свята. Ну, просто час такий був. 

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

У новинах Семікін з’являється, може, не так часто, як його патрон Іван Федоров, але дуже активно. Паралельно продовжує викладати і навчатися. 

Інтеркультурність, про яку згадують у контексті Олени Арабаджи, – один із помітних пріоритетів її сина від початку роботи у владі і до запорізького періоду включно. У Мелітополі він модерує тренінг про інтеграцію ВПО через культуру. А в’їдливі мелітопольські коментатори скаржаться: після призначення Михайла Семікіна на посаду караїми (корінний народ, до якого належить Олена Арабаджи) стають у культурі Мелітополя дуже помітні, і не завжди це на краще

Друг Сергія?

Вистави і млинці – то прекрасно. Але крім них, до впливу Михайла Семікіна потрапляє більш грошова сфера – ремонти закладів культури. 

Судячи зі скарг самих мелітопольців, ремонту їхні ПК таки потребували. Тож лише за місяць після призначення Михайло Семікін анонсує роботи у Палаці культури ім. Шевченка. Спочатку на відносно невелику суму, яку уже у наступному бюджетному році помітно підвищить.

Саме тут виникає знайоме ім’я: Сергій Біловол. 

Запоріжці можуть знати Біловола у зв’язку зі скандальним будівництвом фортифікацій на нашому напрямку у 2024-му. Бюро економічних розслідувань почало вивчати витрати на укріплення і виявило схему, за якою нібито одні фірми Сергія Біловола продавали будматеріали іншим його фірмам. Серед названих – ТОВ «Мелсіті», ПП «Морена СК», ТОВ «Альянс Сом», ТОВ «Акві-буд».

ТОВ «Мелсіті» – одна з двох фірм, які отримали від «федорівського» ДП «МДЗО» перші підряди на будівництво «підземних шкіл» у Запоріжжі. Інша – «Компанія Позитив». Ці фірми (а з 2025-го – ще й «БК «Кальміус»») тісно асоціюються з Іваном Федоровом.

А до повномасштабного вторгнення «Мелсіті» і «Компанія Позитив» активно будували у Мелітополі – і, власне, були серед переможців на численні ремонти ПК Шевченка, до якого виникають питання у коментаторів.

За даними системи Prozorro, з 2016-го року пройшло 17 тендерів на ремонт мелітопольського палацу культури ім.Шевченка. Найбільшу суму за двома договорами отримало ТОВ «Мелсіті» – 2 млн 815 тис. грн. Порівняно із нинішніми запорізькими масштабами – дрібничка, на той час – непогані гроші. У переліку переможців виникає також ТОВ «Компанія Позитив», але тільки на 194 тис. грн.

Ми вже не можемо оцінити кошториси проєктів (тим більше, що вони, як кажуть, не оприлюднювалися) або якість виконаних робіт. Знаємо тільки, що у Мелітополі вона викликала запитання.

Насправді попереду була посада в.о.начальника обласної військової адміністрації. Але не одразу.

До речі, значно маштабніші роботи в історичній будівлі ПК Залізничників проводила харківська ТОВ «Будівельник». Хоч вона і виникає у розслідуваннях антикорупційних медіа (дані аналітичної системи YouControl), до мелітопольського ремонту, схоже, питань не виникло. 

«На хозяйстві», перша серія

Увесь цей час Михайло Семікін працює як частина команди Сергія Мінька, тодішнього мера Мелітополя – навіть купує від його імені картини місцевих художників. Але у 2019-му його кар’єра знову робить поворот: в Україні відбуваються вибори до Верховної Ради.

Мінько стає нардепом і перебирається до Києва. Забирає з собою і Івана Федорова (місцеві медіа пишуть про «прощальну сесію зі сльозами на очах»). Мінько обіцяє «не залишати» рідне місто (і як скаржаться потім місцеві журналісти, таки не залишає). 

«На хозяйстві» залишають решту команди. В.о. мера стає секретар міськради Роман Романов, Івана Федорова заміняє Олександр Щербаков. А Михайла Семікіна підвищують до управсправами виконкому міськради.

У лютому 2020-го, перед мерськими виборами, Семікін бере участь у «водних баталіях» на сесії міськради із представниками партії «Слуга народу», які намагаються «зайти у владу» у Мелітополі.

А після того, як Івана Федорова таки обрали мером Мелітополя, Михайло Олександрович став його повноцінним заступником. Він продовжує курувати гуманітарні напрямки – культуру, молодь, спорт, взаємодію з громадськістю і, раптово, правоохоронцями, зовнішні зв’язки і центральну аптеку.

Не кидає рідний виш: входить до Асоціації випускників МДПУ, бере участь у купі семінарах і круглих столах, керує практикою студентів у виконкомі. 

Виконує представницькі функції і залишається відданим членом команди уже Федорова.

Михайло Семікін і гроші

Стосунки Михайла Олександровича із грошима цілком заслуговують на окремий розділ. Судячи з його декларацій, за 9 років роботи у владі, з 2016-го до 2025-го, його зарплата зросла у 25 разів, з 72 тис грн на рік до 1,8 млн грн.

При цьому Михайло Семікін безперервно має на собі кредити. У 2017 році це 35,5 тис. грн від «Приватбанку». У 2019-му – додаткова позика на 46 тис. грн там же. 2019 рік – кредит у «Альфа-банку» на 120 тис грн. Наступного року – ще 200 000 грн там само. 

На кінець 2021-го кредит «Сенс Банку» (перейменований «Альфа-банк») складає більше 300 00 грн. 

Посадовець ніби й постійно виплачує тіло кредиту і відсотки, але у деклараціях немає слідів остаточної виплати жодної з позик – ніби вони просто переходять одна в одну. 

Ще одна цікава грошова деталь – фінансова допомога від ГО «Запоріжжя. Платформа спільних дій». Це 11 тис. грн, отриманих ще мелітопольським посадовцем у 2020 році. «Платформа спільних дій» – гуманітарний проєкт «Метінвеста». Цікаво, на що (або за що) виділили ці кошти.

При цьому формально повністю у своїй власності у Мелітополі чиновник мав тільки невеличку квартиру від місцевої влади – у 2019-му їх виділили декільком посадовцям, що обурило місцевих мешканців. Формально до 2021 року Михайло Семікін не має і власного автомобіля, хоча коментатори натякають на те, що Сергій Мінько виділив йому «Сітроен». 

У 2021-му Семікін купує MITSUBISHI OUTLANDER 2019 року випуску, за 228 тисяч гривень. 

Ну а минулого року заступник голови ОВА повідомляє про купівлю квартири на 133 квадратних метри у Києві від ПАТ «ЗНВКІФ «Істейт»». На неї бере черговий кредит – 450 000 грн від «Укргазбанку». Якщо проаналізувати портфоліо інвестфонду, то переважна більшість квартир, які він продає, знаходяться у Варшавському масиві. Це сучасна висотна забудова в північній частині Київа, на Виноградарях. 

Але повернімося трохи назад.

Після  вторгнення

Після окупації Мелітополя і Михайло Семікін, і його мати Олена Арабаджи виїздять до Запоріжжя. Серед інших вони сприяють релокації МДПУ на базу Хортицької академії.

Протягом двох років Михайло Семікін залишається у статусі заступника мера Мелітополя. А у травні 2024-го, за декілька місяців після призначення Івана Федорова керівником Запорізької ОВА, Семікін стає його заступником – традиційно «гуманітарним». 

Цікаво, що при погляді на декларації посадовця в їх переліку немає ще однієї очікуваної – «при звільненні», яку він мав би подати, звільняючись з посади заступника мера. 

Серед рішень Мелітопольської міськради за першу половину 2024-го року ми також не знайшли рішення про звільнення заступника міського голови Михайла Семікіна. Тому, цілком вірогідно, разом із шефом він вирішив не покидати посаду в рідній міськраді, а піти у відпустку. 

Неофіційно Семікін відповідає за перемовини з усіма, ким тільки можна – від київських чиновників до запорізьких активістів. Іван Федоров характеризує його як людину «ще більш красномовну», ніж він сам.

У Запоріжжі Михайла Семікіна характеризують по-різному. Хтось називає його хорошим виконавцем у команді Федорова. Хтось – слизьким. Хтось скаржиться на невиконання кадрових домовленостей (до речі, подібний приклад був і в Мелітополі). Хтось підкреслює його патріотичність.

У команді, що залишилася, Семікін, швидше за все, продовжить виконувати функції перемовника і людини «на хазяйстві», яка тримає процеси між приїздами Івана Федорова. 

Зрештою, не вперше.

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!

У Хортицькому районі Запоріжжя планують звести модульне укриття за 6 млн грн. Відповідні договори уклав Департамент муніципального управління Запорізької міської ради із ТОВ «Будівельною компанією Кальміус»

Укриття буде розташоване між житловими будинками за вулицею Василя Сергієнка, у зеленій зоні. На відведеній під нього території розташовані дитячий та спортивний майданчики, а також футбольне поле в поганому стані. Поруч – АТБ і декілька кіосків поширених у Запоріжжі мереж.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Угоди уклали окремо на саму конструкцію і на її встановлення. Відповідно до договору, укриття має убезпечити від непрямих ударів. Перебувати у ньому можна буде до 4 годин безперервно, за рахунок системи вентиляції, а бетон не має осипатися від вибуху.

Укриття серії «Бастіон» — цілісна конструкція із залізобетону з двома входами, вкопана в землю. Стіни та стеля товщиною 300 мм виготовлені з міцного бетону, а підлога товщиною 150 мм — із захистом від вологи.

Відповідно до договору, споруда буде розрахована максимум на 50 осіб, на кожного припадатиме 0,6 м². В укритті плануються лавочки. У договорі прописана також наявність розеток та освітлення.

Роботи зі встановлення укриття мають бути завершені до 30 вересня.

Сума за купівлю та встановлення укриття становить 5,95 млн гривень, з яких 4,15 млн — саме укриття, а 1,8 млн — його встановлення.

Всі роботи має виконувати ТОВ «Будівельна компанія Кальміус», заснована півтора роки тому. Компанія тісно пов’язана із «мелітопольськими» будівельниками і працює, зокрема, на облаштуванні «підземних шкіл» і великих ремонтах медзакладів.

Богдана Соболь

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!

Після офіційного звільнення Івана Федорова з посади Президент Володимир Зеленський призначив тимчасово виконуючого обов’язки. Ним став Михайло Семікін, заступник голови ОВА

Михайло Семікін за освітою є педагогом і психологом, після закінчення університету декілька років викладав в МДПУ. Згодом пішов працювати до відділу культури Мелітопольскої міськради, та вже після окупації міста дослужився до заступника міського голови. 

З травня 2024 року Михайло Семікін займав посаду заступника голови Запорізької ОВА. Досі цікавиться психологією та особистим зростанням. Є значна вірогідність, що саме його згодом затвердять на посаді. 

Сам Іван Федоров очолив Державну агенцію з відновлення та розвитку інфраструктури (Держвідновлення). В перші роки війни агенція займалась великими проєктами з відбудови пошкоджених будинків, лікарень, шкіл. Зараз Держвідновлення фокусується на захисних спорудах для критичної інфраструктури.

Запорізький центр розслідувань підбиває підсумки роботи голови ОВА. Іван Федоров прозвітував про 1000 днів на посаді та повідомив, що йде на підвищення. А ми вирішили розповісти, яким запам’ятали Івана Сергійовича

Підземні школи

Це найпомітніше будівництво в Запоріжжі та прилеглих громадах. І досить прагматичне: дитина має ходити до школи очно, щоб мати могла ходити на роботу. Через півтора століття в нашому місті довелося перезапускати одне з ключових коліщат індустріальної революції.

І ми, і наші колеги неодноразово виявляли переплати та завищені ціни в кошторисах. Утім, підрядники не зникали, а доводили справу до кінця, хоч і з продовженням строків. Коли в Києві бачиш, як порожній котлован підземної школи може стояти без змін майже рік, запорізьке будівництво сприймається дещо інакше.

Оборонні закупівлі

Саме за Федорова Управління з питань оборонної роботи стало чи не найбільшим замовником усього необхідного для війни серед міських та обласних органів влади. У цих закупівлях також трапляються переплати та новозареєстровані ФОПи, які приходять укладати договори вже через тиждень після реєстрації.

Утім, Управління проводить величезну кількість невеликих закупівель за нагальними запитами військових із Запорізького напрямку — приблизно на два мільярди гривень щороку. Підрозділи отримують необхідне: тепловізори, дрони та засоби радіоелектронної боротьби. До запуску маркетплейсу Brave1 іншої допомоги майже не було.

«Спецоперація» з усунення Анатолія Куртєва

Мабуть, одна з найблискавичніших операцій у політичній історії міста. Депутатка Регіна Харченко, яка мала добру публічну репутацію, прийшла до новопризначеного голови ОВА і запропонувала свою кандидатуру на місце Анатолія Куртєва. Із ним ніяк не вдавалося домовитися, а більшість довкола нього на той час уже розпалася.

Іван Федоров швидко схилив на свій бік незадоволені Куртєвим депутатські фракції (про методи, якими досягали домовленостей, ходять легенди). Він підібрав своїх людей на посади заступників міського голови, поділив з «Метінвестом» загальні сфери впливу й організував сесію. Зміни до державного реєстру, хто керує міськрадою, внесли одразу в день сесії. Усе описане відбулося менш ніж за тиждень.

При цьому і досі немає впевненості, що в Києві Федорову погодили таке брутальне поводження з посадовцем від президентської партії.

Медичні трансформації

За два з половиною роки Іван Федоров змінив мапу запорізької медицини більше, ніж його попередники за десять років.

Черговий раунд об’єднання лікарень розпочався ще за часів Анатолія Куртєва. Втім, саме за Федорова ці об’єднання стали системними і отримали зрозумілу мету: на базі обласної лікарні і лікарні швидкої допомоги почали робити кластери. На часі це чи ні – наступне питання: їхати “до кластера” за допомогою вузького спеціаліста зараз – сумнівне задоволення.  

Федоров зміг розпочати масштабні реконструкції обласної дитячої та міської лікарні № 5. З огляду на те, що російська «кілзона» наближається до міста, це були досить спірні ремонти.

Про що точно можна сказати – це те, що об’єднання лікарень і постійні обстріли призвели до золотої доби для приватної медицини у місті. На кишенях пацієнтів це позначається помірно: приватні лікарні часто працюють за тими ж пакетами НСЗУ, які оплачує держава. А от кому ідуть гроші з них – це вже наступне питання.

Міський транспорт

Очільник області протягом цих двох років досить активно втручався у справи міської влади. Подекуди обґрунтовано — наприклад, коли йшлося про тепло та воду під загрозою обстрілів. Утім, коли Федоров починав цікавитися запорізьким транспортом і маршрутами, у ньому, схоже, прокидався колишній міський голова.

І досить авторитарний міський голова, який набагато краще за містян знає, що їм треба. 

Завдяки цій понаднормовій цікавості запоріжці отримали чимало нових — або відновлених старих — маршрутів із великими муніципальними автобусами. Найпомітніший із них — № 48, перший маршрут громадського транспорту на Набережній магістралі.

Зима 2025–2026 років

Порівняно з більшими й заможнішими містами — Києвом та Дніпром — минула зима для Запоріжжя була досить спокійною. Містяни у більшості своїй мали світло за графіками, тепло, воду і каналізацію. Проривів труб і промерзання будинків натомість не було.

Засів своїми людьми

Ця «ачівка» буде останньою, адже вона залишиться у спадок і наступному голові ОВА. І обласна адміністрація, і підлеглі структури за останні роки були щільно укомплектовані вихідцями з Мелітополя. Мало хто з попередників мав такий потужний кадровий резерв для працевлаштування. 

Багато тих, хто працював з Федоровим у міськради – перейшов з ним на підвищення. Хто піде далі з Іваном Сергійовичем до Агенції відновлення, ще не зрозуміло, але кажуть, що більша частина мелітопольців лишається на поточному місці.  

У підсумку, попри весь негатив та скепсис, Іван Федоров був найкращим головою ОВА/ОДА з 24 лютого 2022 року. Бо зміг витягнути і запустити чимало процесів, без яких Запоріжжя зараз виглядало б набагато гірше. 

Сергій Сидоров

За сім місяців через Транзитний центр у Запоріжжі пройшли понад 10 тисяч людей. Після виїзду з небезпечної території маршрут на перший погляд простий: реєстрація, допомога, а далі – місце тимчасового проживання, шелтер, житло в іншому регіоні або спеціальний заклад, якщо людині потрібен догляд. Але на практиці вільне ліжко ще не означає, що туди можна поселити конкретну людину

ЗЦР розібрався, хто вирішує, куди евакуйовані їдуть далі, чому пошук житла може затягнутися на місяці і що робити тим, хто виїхав самостійно.

Транзитний центр працює з листопада 2025 року. За принципом «єдиного вікна» тут допомагають із соціальними, психологічними, юридичними питаннями, поселенням і подальшим транспортуванням.  Для когось центр стає зупинкою на кілька годин або днів. Для інших – місцем, де доводиться затриматися, поки відновлюють документи або шукають житло.

Координатор роботи Транзитного центру Денис Книш пояснює:

«Кожна людина – це окремий випадок, і в кожного свої потреби».

Саме ці потреби зрештою й визначають, що відбудеться після того, як евакуаційна автівка доїхала до Запоріжжя.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Після дороги – не одразу МТП

Першими евакуйованих реєструють представники Департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА. Вони можуть перевірити, чи має людина довідку ВПО та чи переміщувалася вона раніше.

Далі – коротка перевірка поліції. Пан Денис пояснює це безпекою: до центру привозять людей із різних прифронтових територій, зокрема населених пунктів, куди вже могли заходити російські військові.

Після цього з’ясовують потреби людини. Чи збереглися документи? Чи потрібна довідка ВПО та соціальні виплати? Медична допомога? Чи може людина пересуватися самостійно? І головне для тих, хто виїхав фактично в нікуди, – чи має вона де жити далі?

У центрі одночасно працюють державні служби й гуманітарні організації. За словами Дениса Книша, особливість запорізької моделі в тому, що головну координаційну роль тут взяли на себе державні структури, а гуманітарний сектор закриває окремі специфічні потреби.

Тому на одному майданчику є соцзахист, Пенсійний фонд, служба зайнятості та партнери з громадського сектору.

Серед організацій, які пан Денис називає під час нашої розмови, – БФ «Схід SOS», гуманітарна місія «Проліска», БФ «Право на захист», БФ «Посмішка ЮА», БФ «АРТАК Разом до мрії», Координаційний гуманітарний центр, медичні команди та інші партнери.

Їхні функції намагаються розподіляти, щоб організації не дублювали одна одну. Як пояснює пан Денис, немає сенсу, щоб до однієї людини одночасно прийшли умовні «п’ять психологів», поки інша потреба залишиться без уваги.

Одна організація може допомогти з документами, інша – з гуманітарними наборами, ще одна – з юридичним супроводом або перевезенням.

Наприклад, команда «Схід SOS» працює з евакуйованими безпосередньо у Транзитному центрі. Серед напрямів її роботи – соціальна та психологічна підтримка, правова допомога й супровід людей після евакуації.

Але весь цей набір послуг закриває лише перший етап. Якщо людині немає куди їхати, далі потрібно знайти місце, де вона житиме.

Після Транзитного центру є не один маршрут

Найпростіший варіант – людина має документи, може самостійно пересуватися і хоче залишитися в Запорізькій області. Тоді їй можуть шукати місце в МТП – місці тимчасового проживання.

МТП – це не окремий тип будівлі. Ним може бути гуртожиток, модульне містечко або інше приміщення, офіційно включене до переліку місць тимчасового проживання. 

Якщо людина хоче їхати далі по Україні, її можуть тимчасово розмістити у партнерському шелтері. Пан Денис називає, зокрема, шелтери БФ «АРТАК Разом до мрії» та Координаційного гуманітарного центру. Там люди можуть перебувати, поки для них шукають наступне місце проживання.

«АРТАК», за словами Дениса Книша, допомагає не лише з розміщенням в Україні, а й може супроводжувати переїзд за кордон – від перевезення до поселення. Для людей з обмеженою мобільністю партнери мають спеціалізований транспорт.

Такий маршрут для Запоріжжя не новий. Ще у 2024 році «Схід SOS» разом з «АРТАК Разом до мрії» відкрили в місті транзитний шелтер «Без меж» для людей з інвалідністю та інших людей з обмеженою мобільністю. Через подібні прихистки евакуйованих згодом перевозили, зокрема, до Німеччини, де для них знаходили житло або установи з необхідним доглядом.

Тобто маршрут після евакуації може виглядати зовсім не як:

Транзитний центр → МТП.

А, наприклад:

Транзитний центр → партнерський шелтер → житло в іншій області або за кордоном.

Для людини, якій потрібен постійний догляд, маршрут буде одним. Для людини без документів – інший варіант маршруту.

П’ятдесят три МТП не означають, що будь-яке місце підійде

За словами Дениса Книша, у Запорізькій області зараз працюють 53 місця тимчасового проживання загальною місткістю на понад три тисячі осіб.

МТП – це не окремий вид будівлі. Ним може бути гуртожиток, модульне містечко або інше приміщення, включене до офіційного переліку місць тимчасового проживання.

Коли евакуйованій людині потрібне житло, її випадок передають працівнику обласного департаменту соцзахисту, який має інформацію про можливі місця для розселення.

Але шукають не просто вільне ліжко.

Для людини, яка пересувається на кріслі колісному, потрібне доступне приміщення. Для великої родини – можливість жити разом. Комусь важливо залишитися саме у Запоріжжі. Хтось потребує постійної медичної допомоги. А хтось рятувався разом із собакою.

Тому запропоноване місце обговорюють із самою людиною.

«Ми за діалог. Ми пропонуємо людині, вона каже, наприклад: “Я там не можу”. Поїхала людина, подивилася, каже: “Не підходить”. Якщо є аргументована причина, звісно, ми вже інший варіант пропонуємо», – пояснює Денис Книш.

Якщо потрібний варіант одразу не знаходять, людина може залишатися у Транзитному центрі, поки пошук продовжується.

Саме тут цифра «понад три тисячі місць» перестає давати повну картину.

На початку серпня директорка Департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА Світлана Лисенко повідомила, що всі місця в МТП області, облаштовані для маломобільних груп, переповнені.

Через дефіцит адаптованого житла у Запоріжжі зараз створюють окремий безбар’єрний притулок на 130 місць. Там мають облаштувати доступні житлові кімнати, санвузли та кухонні зони. Завершити ремонт планують до жовтня.

Проблема не завжди в тому, що вільного житла немає взагалі. Іноді немає саме того житла, в якому конкретна людина фізично може жити.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Родину не розселяють окремо через втрачений паспорт

Окрема проблема після евакуації – документи. Люди можуть виїжджати після прямого влучання, коли паспорт залишився під завалами або згорів разом із будинком.

Якщо документ просто втрачений, ситуацію зазвичай можна вирішити відносно швидко. За словами пана Дениса, в окремих випадках паспорт вдавалося відновити приблизно за тиждень. З документами евакуйованим допомагають партнери центру, наприклад, «Схід SOS».

З червня правила для МТП також стали м’якшими: людина без документа, що посвідчує особу, може тимчасово проживати там до 90 календарних днів. Цей час має дати можливість відновити документи.

Набагато складніше, якщо справа не у втраченому паспорті, а потрібно встановити саму особу або підтвердити її належність до громадянства України. Тоді можуть шукати архівні документи, домові книги, свідків, які підтвердять, що людина проживала тут. В окремих випадках потрібен суд.

«У нас були такі кейси, що встановлення належності до громадянства пів року відбувалося», – розповідає пан Денис.

У такій ситуації людину не залишають саму. Вона може залишитися у Транзитному центрі або для неї шукають партнерський прихисток, де можна перебувати, поки триває оформлення.

Якщо документи є лише в одного члена родини, сім’ю через це намагаються не розділяти.

Пан Денис наводить умовний приклад: приїхали троє членів сім’ї, але документи збереглися лише в одного. У такому разі не відправляють одного в МТП, залишаючи інших у Транзитному центрі. Шукають можливість поселити родину разом – навіть якщо для цього доведеться тимчасово використати партнерський шелтер, який готовий приймати людей без документів.

Місця не просто шукають для трьох окремих «ліжко-місць». Завжди намагаються знайти варіант, у якому сім’я зможе залишитися разом.

Для людини з обмеженою мобільністю МТП може бути лише одним із етапів

Ще складніший маршрут у людей, яким недостатньо просто надати кімнату.

Хтось не може самостійно пересуватися. Комусь потрібна регулярна допомога з побутовими діями або медичний догляд. Постійно доглядати таких людей у самому Транзитному центрі не можуть.

Для них уряд передбачив окремі механізми. Постанова Кабміну №1169 регулює, зокрема, довготривалий медсестринський догляд для евакуйованих та ВПО, які його потребують, а також соціальну послугу притулку для людей з обмеженою мобільністю.

Якщо необхідний медсестринський догляд, то людину можуть направити до закладу охорони здоров’я. Паралельно соціальні працівники мають планувати, куди вона зможе переїхати після завершення догляду.

У притулку для людей з обмеженою мобільністю можна перебувати до 12 місяців. Послуга включає не лише проживання: соціальний працівник має оцінити індивідуальні потреби людини, скласти план її подальшої інтеграції та допомагати з пошуком наступного житла.

На практиці у Запорізькій області довгострокове розміщення людей, які потребують догляду, ускладнюється ще й тим, що частину відповідних соціальних закладів через безпекову ситуацію евакуювали.

Тому, розповідає пан Денис, для таких людей часто доводиться шукати геріатричний або інший заклад уже в іншій області.

Для них маршрут після евакуації може складатися вже з чотирьох точок:

Транзитний центр → догляд → пошук відповідного закладу → переїзд в іншу область.

Кота поселити простіше, ніж велику собаку

Є й менш очевидні речі, які можуть визначити, куди людина поїде після евакуації. Одна з них – домашні тварини.

Кота чи невеликого собаку в самому Транзитному центрі можуть поселити разом із власниками. Для великої собаки знайти наступне житло складніше.

На території центру є два вольєри, де тварина може тимчасово залишитися, поки для родини шукають відповідний варіант.

Пан Денис згадує родину, яка приїхала з великою собакою бійцівської породи. Поселити її разом з іншими людьми у кімнаті не могли. Собака провела ніч у вольєрі, а вже наступного дня для сім’ї знайшли місце, куди вони змогли переїхати разом.

За словами Дениса Книша, є МТП, готові приймати людей із тваринами, але варіантів для великих собак значно менше.

Якщо ж власники самі відмовляються від тварини, центр звертається до UAnimals та інших волонтерів, які допомагають із перетримкою і пошуком нових господарів. Бувало й простіше: працівники центру самі забирали покинутих собак до своїх родин.

Комусь на тлі втрати дому питання про собаку може здаватися другорядним. Але багато хто роками відкладає евакуацію саме через страх залишити улюбленця.

Поселили в МТП – але це ще не постійне житло

МТП має дати людині дах над головою після евакуації. Але це не квартира, яку людина отримує безстроково і без жодних умов.

Роботу таких місць регулює постанова Кабміну №930. Після змін у червні 2026 року непрацююча людина працездатного віку протягом трьох місяців після укладення договору проживання має сприяти своїй зайнятості або набути статусу безробітної.

Це не означає, що обов’язково треба знайти роботу за три місяці. Варіантами є працевлаштування, реєстрація ФОП чи незалежна професійна діяльність, участь у програмах підтримки бізнесу, отримання ваучера на навчання або реєстрація безробітною. Для низки людей, зокрема тих, хто доглядає за маленькими дітьми або членами сім’ї з тяжкими захворюваннями, передбачені винятки.

Саме тому в Транзитному центрі є представники служби зайнятості.

Фактично після вирішення першого питання, де людина спатиме сьогодні – система намагається перейти до наступного: за рахунок чого вона житиме далі. Але сам статус МТП уже підказує проблему: це все одно тимчасове проживання.

Після першого поселення правила змінюються

Є межа, після якої Транзитний центр перестає бути головною точкою для людини. Коли вона щойно евакуювалася, тут допомагають пройти первинний маршрут і знайти місце.

Але якщо людина вже поселилася в МТП, прожила там, наприклад, місяць і вирішила переїхати через умови проживання або інші обставини, вона вже не проходить первинне розселення як щойно евакуйована.

Тоді питання має вирішувати громада населеного пункту, з якого виїхала людина: їх представники часто працюють в обласному центрі. За словами Дениса Книша, громада готує подання на переселення до Департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА. Після цього для людини можуть підшукувати інше місце.

Здавалося б, алгоритм простий. Але й тут виникає проблема комунікації.

Не всі люди знають, до кого саме у своїй громаді звертатися. А з деякими прифронтовими спільнотами складно зв’язатися через бойові дії та відсутність нормального зв’язку. Тому люди все одно повертаються до Транзитного центру.

Пан Денис розповідає, що працівники тоді самі намагаються знайти представника громади, пояснити ситуацію і допомогти запустити процедуру.

А іноді до центру приходять навіть люди, які формально вже взагалі не належать до категорії щойно евакуйованих.

Повернулася з лікування – а квартири вже немає

Один із таких випадків стався буквально за кілька днів до нашої розмови.

До Транзитного центру звернулася дівчина з Мелітополя. Вона евакуювалася давно, певний час винаймала житло, а потім виїхала за кордон на лікування.

Коли повернулася, з’ясувалося, що власники квартири вирішили її продати.

Жити дівчині стало ніде.

Прийняти її як евакуйовану безпосередньо в Транзитному центрі вже не могли: вона давно була ВПО і не проходила нову евакуацію.

Але формальним «це вже не до нас» історія не закінчилася.

«Я знайшов їй місце просто в шелтері Координаційного гуманітарного центру. Ми тут на транзит не можемо її взяти, тому що тут евакуйовані тільки. Але ми можемо знайти людині поселення на якийсь час», – розповідає пан Денис.

Цей випадок добре показує межу між різними системами.

Транзитний центр створений насамперед для людей одразу після евакуації. Коли людина вже стала ВПО і почала жити на новому місці, її наступні житлові проблеми вирішуються по-іншому.

І навіть якщо людина не знає цих механізмів, їй усе одно доводиться шукати когось, хто допоможе пройти між ними.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

А якщо виїхав сам, а не евакуаційним автобусом?

Організована евакуація – не обов’язкова умова для звернення до Транзитного центру.

За словами Дениса Книша, бувають випадки, коли після прильоту люди просто сідають у власну машину, їдуть до Запоріжжя, а вже тут розуміють, що не знають, що робити далі.

Таких випадків небагато, але щойно евакуйована людина може сама звернутися до Транзитного центру. Її зареєструють і далі допомагатимуть залежно від потреб.

Для цього в області працює цілодобова гаряча лінія Транзитного центру: 0 800 331 630.

Гроші: кому і скільки?

Окремо люди після евакуації можуть претендувати на грошову допомогу гуманітарних організацій. Але тут немає універсальної виплати, яку автоматично отримує кожен після приїзду: різні програми мають свої критерії.

Наприклад, навесні Український Червоний Хрест виплачував евакуйованим у транзитних центрах Запоріжжя та Лозової по 12 300 гривень на кожного члена родини одноразово. Допомогу отримували люди, які зареєструвалися у транзитному центрі протягом перших 45 днів після переміщення. Сума мала покривати базові потреби протягом трьох місяців. Загалом у межах цієї програми допомогу отримали 2 290 людей.

Тому після самостійного виїзду краще не орієнтуватися на старі оголошення про суми чи автоматично розраховувати на конкретну програму, а вже на місці уточнювати, яка допомога доступна саме в цей момент.

Евакуація закінчується. Пошук місця для життя – ні

Сам момент евакуації має зрозумілий фінал: людина виїхала з території, де залишатися небезпечно.

А от далі такої визначеності немає.

Для однієї родини достатньо знайти вільну кімнату в МТП. Для іншої потрібно знайти кімнату, де вони зможуть жити всі разом. Для людини на кріслі колісному – не просто ліжко, а доступне приміщення. Для людини без паспорта – час на його відновлення. Для того, чиє громадянство ще треба документально доводити, цей процес може розтягнутися на місяці.

Для людини, яка потребує постійного догляду, доведеться шукати вже не гуртожиток, а заклад, іноді – в іншій області. Для родини з великою собакою – місце, де погодяться прийняти і її.

Важливо не тільки, чи є десь вільне ліжко, а й чи підходить воно саме цій людині.

Транзитний центр фактично закриває найгостріший проміжок між «ми виїхали» і «нам є де жити»: тут можна переночувати, оформити документи, отримати допомогу і не шукати наступну точку самостійно.

Але далі людина все одно переходить у систему тимчасового проживання, соціальних послуг, громад або гуманітарних шелтерів.

Тому після евакуації питання «куди нас вивезуть?» досить швидко змінюється іншим:

«Де ми зможемо жити далі?»

53 пункти тимчасового проживання – далеко не завжди відповідь на нього. Але важливо те, що цю відповідь продовжують шукати, а людину не кидають напризволяще. Головне – не вагатися просити про допомогу. 

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!

ТОВ «Орбіта-Сервіс» вже отримало судовий наказ, щоб стягнути 10 мільйонів гривень компенсації за приміщення колишнього нічного клубу. ЗЦР розповідає, як відомий у 2000-х і 2010-х роках «Орбіта-клуб» став пасткою для міського бюджету

У далекому 2001 році КП «Палац культури “Орбіта”» і ТОВ «Орбіта-Сервіс» уклали договір про оренду частини підвалу та інших приміщень ПК. На площі 733 кв.м. розташовувалися бар, дискотека та більярдна зала. Згодом біля задньої стіни будівлі, з боку вулиці Патріотичної, з’явилася ще й двоповерхова прибудова. Це був чи не перший у місті нічний клуб.

У 2019 році, незадовго до початку пандемії COVID-19, клуб закрився через застарілість та конкуренцію, а договір розірвали через несплату оренди. А за деякий час ТОВ «Орбіта-Сервіс» звернулося до суду, вимагаючи дозволити йому приватизувати приміщення клубу. Або хоча б виплатити гроші за те, що кімнати остануться у власності міста.

Підтримайте нас: підпишіться на щомісячний донат! Або закиньте на монобанку.

Компанія обґрунтовувала вимоги тим, що протягом усіх цих років робила невід’ємні поліпшення майна, облаштовуючи нічний клуб – ремонтуючи свій заклад, одночасно ремонтувала й міський ПК. Усі роботи та облаштування оцінювали експертні організації й погоджували міські департаменти, інспекції та комунальні підприємства. За законом такі “невід’ємні поліпшення” врешті решт дають право претендувати на все “поліпшене”. 

Від часу заснування компанії до 2018 року її співвласником був підприємець Валентин Нефьодов. У 2006–2015 роках він протягом двох скликань був депутатом Запорізької міської ради від Партії регіонів.

Після закриття клубу ТОВ «Орбіта-Сервіс» виставило місту рахунок: вартість поліпшень становила 10,1 мільйонів гривень. Близько третини цієї суми припадало на вже згадану прибудову. 

Протягом кількох років міська влада судилася в усіх інстанціях і безуспішно намагалася оскаржити висновки експертиз та погодження, які надавали, зокрема, її ж департаменти.

Справа вже доходила до найвищої касаційної інстанції, а потім її повертали на повторний розгляд. Однак у серпні апеляційний суд визнав правоту приватної компанії та постановив стягнути на її користь 10,1 мільйона гривень. Також уже видано судовий наказ про стягнення цієї суми.

Нині приміщення нічного клубу зачинені й не використовуються.

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!

Доступний 85mm для портретної зйомки на повний кадр Nikon Z: Viltrox проти рідного Nikkor S і конкурентів

Об’єктив Viltrox AF 85mm f/1.8 II Z є доступним світлосильним портретним фіксом під повнокадровий байонет Nikon Z. Він пропонує безшумний кроковий мотор STM та металевий корпус. Фотографи часто постають перед вибором між дорогим фірмовим склом S-Line та адаптером FTZ. Іншою альтернативою стають автофокусні рішення від сторонніх виробників. Пряме зіставлення технічних параметрів та оптичних якостей дає змогу визначити межі практичного застосування кожної моделі на знімальному майданчику.

Характер боке та оптична схема з лінзами наднизької дисперсії

Оптична конструкція Viltrox AF 85mm f/1.8 II Z містить 10 елементів у 7 групах, включаючи одну лінзу з наднизькою дисперсією ED та чотири елементи з короткохвильовим заломленням. Така комбінація покликана придушувати хроматичні аберації на відкритій діафрагмі f/1.8 та зберігати виразний мікроконтраст тонких ліній вій і волосся у портретній фотографії.

Діафрагмений механізм об’єктива складається з 9 скруглених пелюсток, які формують правильні кола нерізкості без різких граней навіть при закритті відносного отвору до f/2.8. Завдяки класичній для портретної оптики фокусній відстані 85 мм об’єктив зберігає природні пропорції обличчя на дистанції від двох до чотирьох метрів та м’яко відокремлює людину від фону. Скруглена дев’ятипелюсткова діафрагма утримує правильну форму світлових плям.

Як співвідносяться оптичні параметри портретних об’єктивів 85mm?

Порівняння чотирьох актуальних портретних фіксів під байонет Nikon Z наочно демонструє інженерні компроміси між масою, діаметром різьби світлофільтрів та рівнем погодної герметизації.

Viltrox AF 85mm f/1.8 II Z: баланс металу та різьба 72 мм

Друга ревізія Viltrox 85mm відрізняється суцільнометалевим корпусом з авіаційного алюмінію масою 540 г і найбільшим переднім діаметром світлофільтра 72 мм. Об’єктив надає надійне тактильне відчуття монолітного виробу без люфтів. Корпус комфортно лягає в руку під час багатогодинної зйомки на тушки Nikon Z5, Z6 та Zf.

Чи виправдовує подвійну ціну рідний Nikkor Z 85mm f/1.8 S?

Фірмовий об’єктив NIKKOR Z 85mm f/1.8 S анонсований у 2019 році. Він оснащений двома елементами ED, фірмовим нанокристалічним покриттям Nano Crystal Coat та багатофокусною системою фокусування з двома кроковими моторами. Ця модель забезпечує повний захист корпусу від вологи за стандартом S-Line та бездоганну різкість від центру до кутів на 45-мегапіксельних матрицях.

Yongnuo YN 85mm f/1.8Z DF DSM: кнопка Fn та мала маса

Модель від Yongnuo важить 405 г завдяки корпусу з інженерного пластику. Вона пропонує користувачеві апаратну кнопку блокування фокусу Fn на тубусі разом з компактною різьбою світлофільтра 58 мм. Металевий байонет об’єктива має гумовий ущільнювач для захисту стику з камерою від потрапляння крапель і пилу.

Meike AF 85mm f/1.8 Z: дистанція фокусування при мінімальному бюджеті

Оновлена версія Meike 85mm SE Mark II є найлегшим варіантом у вибірці з масою 379 г. Вона виділяється зменшеною до 0.65 м мінімальною дистанцією фокусування для крупнопланових портретів. Оптична схема з 11 елементів у 7 групах поєднується з 11-пелюстковою діафрагмою при найдешевшій вартості серед усіх автофокусних альтернатив. Конструктивні відмінності визначають підсумкову вагу та поведінку оптики на відкритій діафрагмі.

Чому роздільна здатність у центрі кадру не поступається еталону?

Лабораторні вимірювання роздільної здатності показують, що в центральній зоні кадру Viltrox AF 85mm f/1.8 II Z вже на f/1.8 досягає 85–90% показників еталонного Nikkor S. Оптичний малюнок у центрі передає найдрібнішу текстуру шкіри та вій без замилювання навіть при роботі з повнокадровими сенсорами камер Nikon Z6 II.

Помітна різниця між об’єктивами проявляється переважно на периферії повнокадрового сенсора матриць із роздільною здатністю 45 Мп при зйомці пласких тестових мішеней. Для класичного портретного жанру помірне зниження різкості та падіння освітленості на 1.5 EV по краях кадру на f/1.8 створює природну віньєтку, яка акцентує увагу на обличчі моделі. Крайова різкість вирівнюється після прикриття отвору до f/2.8.

Специфікація та оптичне оснащення Viltrox AF 85mm f/1.8 II Z

Оцінка ключових технічних компонентів Viltrox 85mm другої ревізії допомагає підібрати необхідні знімальні аксесуари та світлофільтри.

Дивіться наявність об’єктивів для Nikon на офіційному сайті viltrox.com.ua в Україні.

Металеве кільце ручного фокусування обертається плавно без ступінчастості, передаючи сигнал на кроковий мотор з мінімальною затримкою. Металевий тубус лінійки Viltrox під байонет Nikon Z  надійно захищає оптичний блок від ударів.

Контрове світло та зйомка портрета на відкритому сонці

Під час портретної зйомки в умовах прямого контрового освітлення на заході сонця бюджетні об’єктиви стикаються з падінням загального контрасту зображення. Фірмове покриття Nano Crystal Coat у Nikkor Z 85mm f/1.8 S блокує внутрішні перевідбиття, тоді як Viltrox II без бленди схильний ловити яскраві бічні засвітки.

Дзеркальний Nikkor AF-S 85mm f/1.8G демонстрував фіолетові ореоли вздовж волосся. Сучасний блок Viltrox значно ефективніше стримує поздовжні аберації LoCA. Використання якісної бленди залишається обов’язковою умовою для збереження насиченості кольорів під час вуличної зйомки проти сонця. Комплектна пелюсткова бленда повністю відсікає бічні паразитно відбиті промені на сонці.

Чи справляється кроковий мотор STM зі швидким трекінгом очей?

Кроковий мотор STM об’єктива Viltrox AF 85mm f/1.8 II Z забезпечує впевнене та безшумне фокусування. Він підтримує алгоритми розпізнавання облич та очей Eye-AF на сучасних камерах Nikon Z6 II, Zf та Z8. Швидкості переміщення лінзового блоку вистачає для неквапливої портретної фотосесії, зйомки індивідуальних модельних тестів та фіксації емоцій у студії.

Певне відставання одинарного мотора STM від багатофокусної системи рідного Nikkor S з двома моторами проявляється під час швидкої репортажної динаміки, коли людина швидко біжить у напрямку камери. Для класичних портретних позировок і плавних проводок під час запису відеоінтерв’ю фокусування працює передбачувано та стабільно. Кроковий мотор переміщує фокусний блок безшумно.

Вбудований порт USB-C та оновлення прошивки на байонеті

Сторонні об’єктиви для байонета Nikon Z працюють через електронний реверс-інжиніринг протоколів зв’язку. Оновлення прошивок камер можуть тимчасово впливати на стабільність роботи діафрагми або Eye-AF. Для розв’язання цього завдання компанія Viltrox інтегрувала роз’єм USB Type-C безпосередньо у металевий фланець байонетного кріплення об’єктива.

Користувач може самостійно завантажити файл свіжої мікропрограми з сайту виробника та встановити його через звичайний кабель без придбання спеціальних док-станцій. Це інженерне рішення захищає інвестицію фотографа у сторонню оптику при зміні фотоапарата на новіші моделі лінійки Nikon Z. Кабельне оновлення мікропрограми через комп’ютер усуває будь-який ризик несумісності з новими камерами.

У соцмережах поширюють відео з напівпорожніми полицями одного із запорізьких супермаркетів. У чатах і спільнотах запитують: чи почався у місті дефіцит продуктів? Ми перевірили кілька магазинів у різних районах Запоріжжя – і загального дефіциту не побачили. Однак у деяких супермаркетах розкупили найдешевші товари

На відео, яке поширюють із вчорашнього дня, полиці не повністю порожні. Покупці розібрали переважно дешеві крупи, тоді як дорожчі варіанти в коробках залишилися. Схожу картину ми побачили й у кількох інших магазинах.

У «Сільпо» в Олександрівському районі на полицях бракує дешевих круп і солі. Помітно, що покупці активно брали олію. Також розкупили кілька видів горілки – переважно ті, на які діяли знижки. Водночас дорожчі товари є в наявності, заповнені і полиці з макаронами – голоду явно не буде.

В АТБ у тому ж районі наступного ранку порожніх полиць уже не було. Запаси деяких дешевих круп, зокрема вівсяної, зменшилися, але товари залишалися в продажу. Олія, напої та алкоголь були у звичних обсягах, а біля входу до магазину в цей час розвантажували нову партію продуктів. 

У «Траші» у Вознесенівському районі також розкупили найдешевші крупи. Крім того, бракувало окремих молочних продуктів. Решта товарів була в наявності.

Найспокійніша ситуація – в магазинах «Апельмон» у Вознесенівському районі та на Кічкасі. Там порожніх полиць ми не побачили.

У мерії ажіотаж називають необґрунтованим. Пресслужба міської ради повідомила: триває перебудова логістики, товари надходять до мереж. Крім того, послалися на Мінагрополітики, де кажуть: дефіциту продовольства в Україні не зафіксовано

Отже, про загальний дефіцит продуктів у Запоріжжі наразі не йдеться. Підвищений попит торкнувся переважно найдешевших круп та окремих акційних товарів, а ситуація відрізняється залежно від магазину.

Сподобався текст? Підтримайте команду ЗЦР!
Зробіть донат. На монобанку теж будемо раді.
Або скористайтеся карткою

5169330531391628

Призначення: «Благодійна допомога»
Дякуємо за підтримку!