Червона річка і «марсіанські поля» у Запоріжжі: фоторепортаж

У Запоріжжі є місце, де можна «в режимі реального часу» побачити, як відбуваються зміни ландшафтів та екосистем. Одна із найвідоміших малих річок міста прямо зараз торує собі нове русло. «Підручник з географії в мініатюрі» – і помітна екологічна небезпека

Одне із місць, які найбільше шокували запоріжців після підриву Каховської ГЕС – дельта Сухої Московки. Її у місті краще знають за назвою Червона річка, або просто Краснюк. Багато десятиріч руслом Сухої Московки потрапляє до Дніпра вода зі шламонакопичувача – відстійника стоків «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі» та інших металургійних підприємств. 

«Високомінералізована» – ввічливе визначення з Вікіпедії для рідини у Краснюку. Насправді склад води такий, що червона не тільки вона, а й береги річки. Вони місцями набувають насиченого бурякового кольору. 

Падіння рівня Дніпра після підриву росіянами Каховської ГЕС оголило намул, який Суха Московка десятиріччями виносила до головної водної артерії України. Люди назвали це місце «марсіанськими полями» – саме через виразний помаранчево-червоний колір і ландшафт інопланетної пустки.

У перші тижні дослідники залишили у напіврідкій червоній багнюці чимало взуття: ґрунт просідав, «хапав» за ноги і не хотів відпускати. За рік змінилося багато… але не все. «ЗЦР» перевірив, що відбувається на «марсіанських полях» зараз.

Берегами Червоної ріки

До дельти йдемо через парк Перемоги. Восени це одне із найромантичніших місць Запоріжжя для прогулянок – звісно, якщо звикнути до кольору води та індустріальних артефактів, що виникають то тут, то там.

Між парком і Дніпром – Набережна магістраль, місце численних ДТП, інколи – смертельних. До перехода далеченько. Місцеві мешканці зазвичай перебігають трасу прямо тут. 

За Набережною береги Сухої Московки значно забрудненіші: у парку за ними доглядають комунальники. Русло поруч зі стежкою широке, спокійне, темне… але це ненадовго. 

За кілька десятків метрів, поруч із черговим бетонним кільцем, кинутим на березі, річка робить різкий стрибок. Після того, як Дніпро відійшов, тут утворився водоспад. Він невеликий. Але його достатньо, щоб вода набирала швидкість – і «підгризала» берег, який робить різкий поворіт.

Червона річка торує собі нове русло, зрізаючи шлях до Дніпра. Цьому сприяє і місцевий ґрунт, суміш піска і намулу із заводськими викидами. Ці шари створюють такий собі дивний «листковий пиріжок», наочний посібник з географії та геології.

Результати підмиву – прямо перед нами. Одне з дерев, що росли на березі, впало через річку. Листя на ньому ще живе: корені підмило не більш ніж за тиждень до нашого приходу. Місцеві мешканці кажуть, що за кілька місяців до цього русло вже розчищали від стовбурів.

Це падіння вочевидь не останнє. Корені, навислі над бурхливим руслом, натякають, що підмив тільки починається. Вимитий червоний грунт несе у Дніпро. Підходити до краю не тягне.

Після довгої літньої посухи Червона річка не надто активна. Після великих дощів тут теж буває бурхливо, але сьогодні ближче до Дніпра течія заспокоюється. А ми виходимо до «марсіанських полів».

«Марсіанські поля» і вербовий ліс у Запоріжжі

Запоріжцям не обов’язково кудись їхати, щоб подивитися на вербовий ліс на місці Каховського водосховища. Ми маємо свій «вербовий ліс удома».

Екологічний злочин росіян вивільнив у дельті Сухої Московки близько чотирьох гектарів острівців із заводськими покладами. Найбільший шматок прилягає безпосередньо до русла Червоної річки. За рік його вкрили густі зарості верболозу. Ближче до берега вони вже вищі за людський зріст. 

Стежки, прокладені відвідувачами, разом із пусткою навколо створюють дивне відчуття, ніби місто просто зникло. Хоча на піску перед вербовим гаєм видно навіть сліди автомобільних шин, людей тут зазвичай немає. Земля – «фірмового» червоного кольору.

Коріння майбутніх дерев відчутно укріпило берег, який раніше тремтів під ногами і засмоктував взуття. Поросль заховала у гущавині гребені із потрісканим червоним ґрунтом, які нагадували американський Гранд-Каньйон у мініатюрі. Залишилися хіба поодинокі невеличкі пагорби і тріщини в землі.

Втім, ближче до Дніпра «вербовий ліс» знов перетворюється на болото і намагається вхопити за ноги. Білі кросівки тут – велика помилка. І рослинністю, і загальним колоритом місце починає нагадувати лимани Азовського моря. Тільки бурого кольору.

Екологічна катастрофа змінила не лише ландшафт, а й екосистему. Зарості стали прихистком для численних пташок, які можуть безперешкодно сховатися тут і від людей, і від хижаків. А вже за кілька тижнів розширена дельта Сухої Московки буде місцем для зимівлі водоплавних птахів і з Дніпра, і з парку Перемоги. Вода зі шламонакопичувача хоч і «високомінералізована», але набагато тепліша за дніпровську, тож приваблює нових мешканців. 

Але найбільш вражаючі місця ще чекають на нас попереду. Вони розташовані далі вздовж Дніпра, ближче до «Епіцентра» та City Mall. Повертаємося з вербового гаю на пляж і йдемо туди.

Острівці «скарбів» посеред Дніпра

«Пестициди, важкі метали та інший бруд» – так рік тому описував склад дніпровських мулів «Суспільному.Запоріжжя» в. о. завідувача сектора охорони здоров’я Національного заповідника «Хортиця» Михайло Муленко. 

Поблизу Краснюка цей перелік явно довший. Про склад води у шламонакопичувачі пишуть наукові роботи, і вони – не про екологічне благополуччя.

Верболози у дельті Червоної річки роблять Запоріжжю велику послугу: вони зменшують вивітрювання шкідливого металургійного пилу. Але нижче за течією оголені намиви із Сухої Московки так і не вкриті рослинністю. Колір натякає на багатий склад місцевого ґрунту – і проблем, до яких може призвести його вивітрювання. 

Ми приходимо сюди вранці вже по-осінньому холодного будня. І навіть у цей день і цей час зустрічаємо тут рибалку-одинака. Чоловік курить і дивиться на воду. Він рибалить із берега. Але найкращий улов, як кажуть нам досвідчені люди – «на руслі», тобто майже посередині Дніпра. Тепер туди можна дістатися суходолом.

Чи можна їсти рибу, виловлену тут? Краще не треба. Свідчення тому – дослідження запорізьких екологів. 

ГО «Екосенс» та ГО «Довкола» ще минулого року провели експедицію із дослідження проб води на осушених ділянках русла Дніпра – в тому числі і в дельті Сухої Московки. Тоді результати показали: у донному мулі почалися процеси окислення. Залишкових вод Дніпра після спуску водосховища стало недостатньо для того, щоб розбавляти забруднення.

Власне, червоний грунт – це якраз про залізо. Будинки по той бік Набережної колись були заводськими, їх заселяли родинами з тих же металургійних підприємств. Мешканці вважають, що поклади, які оголилися посередині Дніпра – своєрідний «скарб» для вторинної переробки. Майже як відвали на сумнозвісних запорізьких балці Середній та Чорній горі, за які колись вели кримінальні «розборки» із вбивствами.

На «скарби» посеред Дніпра бажаючих поки немає. А на пляжах тепер можна знайти отакі невеличкі «скарбики». 

Запоріжці не були б запоріжцями, якби лякалися застережень екологів. Влітку на пляжі поруч із цими болотами засмагали і навіть купалися цілі родини. А на вихідних тут і зараз збираються рибалки. Місцеві ніколи не купують на Малому ринку рибу «з рук», хіба що для котиків.

Дихати чи не дихати повітрям із залізним пилом – із цим вибором у мешканців будинків біля «марсіанських полів» складніше.

Читайте також: Територія автономності: напіврозвалена будівля «Запоріжгражданпроекта» збирає підлітків