ЗЦР: Підсумки року

Запорізький центр розслідувань підбиває підсумки року. Оптимістичні та сумні, всі вони – наше життя за цей рік.

Досягнення року: почали думати про гроші громади

Запоріжці почали рахувати гроші в міському бюджеті. Всі попередні роки до вторгнення люди не сприймали фразу «Бюджет – це гроші платників податків», популярним був вислів «Хай ворують, аби будували». У стресових умовах, коли грошей різко поменшало, громада згадала про те, з чиїх кишень вони беруться.

Люди почали потроху цікавитись, що потрібно місту, а що не дуже. Попри всі помилки, загальний вектор правильний. Запоріжці намагаються зрозуміти, які витрати є захищеними, і де треба класти асфальт, а де може почекати до наступного року.

Громадські слухання щодо перерозподілу бюджету на ЗСУ, які чи не вперше відбулись у місті на вимогу громади, а не за нормами закону – це не просто «сходнячок купки активістів», як його називали деякі посадовці в міськраді. Це саме запит людей до влади – ми теж хочемо впливати на те, як витрачаються наші гроші.

Цей запит теж не вдоволено, він буде тривати і в наступному році. І це дуже добре, насправді.

Розчарування року: розкрадання гуманітарки

Весь рік запоріжці чекали якоїсь чіткості у справі з розкрадання гуманітарної допомоги. Скільки було тої гуманітарки, скільки покрали, хто покрав і як, і таке інше. Адже коли серйозні люди з Києва приїздять з обшуками до вищих посадовців області та міста, вилучають якісь гроші, загадковий білий порошок, зброю, а потім воно все ніби губиться – це дуже незрозуміло.

І через рік після обшуків у голови міста (або не в нього, а в його помічника – лікаря з моргу, який телеграм в.о. мера веде) все, що ми маємо – що не вдалось зрозуміти, кому належать 10 мільйонів гривень. І тому суд і слідство вирішили: а давайте повіримо, що їх назбирали за своє життя в селі подружжя пенсіонерів, і віддамо на ЗСУ, бо щось не встигли за рік розібратись, чиї ж це 10 мільйонів.     

Єдина кримінальна історія за підсумками хаосу весни 2022-го року – розпочався суд над керівницею економічного департаменту обласної адміністрації. Тоді в березні кудись щезло декількасот мішків муки в районі складів «Запоріжкрану», за облік та розподіл яких відповідав економічний департамент.

Зараз у підвалах то в одному, то в іншому місці знаходять якісь партії гуманітарної допомоги. В розмовах волонтерів періодично прослизає, що в тій чи іншій школі її досі навалено і вона псується потроху. В нас же є місячники добровільної здачі зброї, що їх поліція влаштовує – принесіть нам автомат, гранату чи танк, здайте і вам нічого не буде? От най обласна влада влаштує такий же місячник по здачі гуманітарної допомоги, яку навесні 2022 року спочатку без обліку «затихарили» про всяк випадок, а зараз не знають, що з нею робити.

Фасади року: прифронтове місто

Коли йдеш містом після трьох-чотирьох місяців відсутності, в очі дуже кидається поступова зміна у міських фасадах. За цей рік в Запоріжжі стало помітно більше невеличких мережевих піццерій і магазинів з військовим спорядженням. І барбершопів теж трішки побільшало.

Запоріжжя стало справжнім прифронтовим містом. До 24 лютого вираз «ну в нас же майже прифронтове місто» був лише відмазкою для посадовців, чому з інвестиціями та інвесторами в місті – а згодом став реальністю.

Фанерка у вікнах в районах прильотів сприймається майже як норма. Військові усюди – теж вже звичний елемент, без них вже навіть ніяково.  

Мем року: «про Запоріжжя всі забули»

Протягом року в соцмережах стали скаржились, ніби місто щезло з загальноукраїнських новин, на нього не звертають увагу, про прильоти згадують дуже побічно.

Людям бракує «обнімашок», уваги в тих чи інших формах. Щоб більше показували в телемарафоні, щоб влада рівня мера і його заступників частіше виходила до людей та слухала їх. У очільника ОВА Юрія Малашка в команді в певний момент це зрозуміли. З літа голова області оперативно  з’являється на місцях прильотів, а запоріжцям нарешті почали давати хоч якусь інформацію про те, що це гупнуло.

І другий наріжний камінь «про нас всі забули» – це вже згадана відсутність покарання бодай когось за гуманітарні скандали. Влада повинна когось карати, це дуже первісне і старовинне відчуття щодо влади, як сутності. З центру його ніяк не вдовольняють і саме тому «про Запоріжжя забули», що тут нікого не покарано. Вибачте за певний цинізм.    

Здивування року: «Старий новий» Дніпро

Після прориву Каховської греблі ми побачили Дніпро, який він був у 50-х роках, до створення Каховського водосховища і підйому води на декілька метрів угору. Чисельні пороги нижче греблі Дніпрогесу, які раніше були під водою, зараз знову зверху.

Піщані коси посеред русла і поряд з порогами, залишки старих мостів. Мабуть, одне з найбільш філософських занять у місті зараз – це роздуми над старим заіржавілим брухтом на тій смузі, де відступила вода.  

Іноді людський брухт стає вже новим ландшафтом – як усі ті нашарування, які за ці десятиріччя створили люди. Осад зі зливової каналізації, всі ці десятиліття пилу та відсіву з міських доріг, намив велику мілину нижче центрального пляжу. А оксиди заліза з «Запоріжсталі» сформували дивовижний марсіанський пейзаж у гірлі Красної річки.

Відчуття року: «встоїмо»

Запоріжжя стоїть.

У нашому нещодавному опитуванні запоріжці одною з головних характеристик міста назвали незламність.

Так, ми стоїмо. Попри всі обстріли, втому, тривоги та внутрішні негаразди.

Стоїмо, щоб жити краще на своїй землі, в українському Запоріжжі.

З Новим Роком!