Вигнати депутата: дуже легко для партії і дуже важко для громади

Як депутат може перестати бути депутатом? Зараз часто йдуть розмови про те, що чергових неслухняних або просто поганих місцевих депутатів покарають «імперативним мандатом». Але що воно таке і як саме працює, мало хто усвідомлює.  Отже, ми це виправимо.

В Запоріжжі з початку нової каденції вже вистачає політичних пристрастей. В облраді зі скандалами, розколами та залученням центральної влади обирали голову. В міській раді зараз не проводять сесію і серед можливих причин називають те, що меру бракує голосів для голосування за потрібні йому питання. Себто, не всі місцевих депутати поводяться так, як від них вимагає партійне керівництво. І отже, є питання – що буде з «неслухами»? Під час виборів багато говорили про імперативний мандат, яким нарешті будуть карати усіх поганих депутатів. Але тільки місцевих – з обласної ради, з міської, з ОТГ. На народних депутатів у парламенті усе описане не поширюється.

Але що саме це буде, як це вигнання буде відбуватись? Ми вам розповімо про два шляхи – якщо місцевого депутата виганяє партія, і якщо його виганяють виборці. Але для початку – загальне для обох процесів.

Коли і за що?

Механізм відкликання визначений не в новому виборчому кодексі, а в давно існуючому законі «Про статус депутатів місцевих рад», якій під ці вибори знову суттєво переписали, вносячи норми про імперативний мандат. Офіційно цей процес називається «відкликання депутата за народною ініціативою».

По-перше, КОЛИ це можна. Ініціювати процес відкликання депутата можна лише через рік, як цей депутат набув своїх повноважень. Себто, тих «слуг народу», які взимку уходили в опозицію в облраді та допомагали обрати голову облради, «альтернативного» Віталію Боговіну, можна буде виганяти лише в грудні 2021 року – через рік після того, як виборча комісія оголосила їх депутатами й вони склали присягу. І, відповідно, якщо замість них фракцію СН в облраді доукомплектують іншими людьми, то цих людей можна буде виганяти (ну а що, різне в житті буває) теж лише через рік, як вони стануть депутатами – десь там на початку 2023-го.

По-друге, ЗА ЩО проти депутата можуть розпочати процедуру. Стаття 37 закону дає вичерпний перелік.

– Якщо суд встановив, що він порушив Конституцію України, або її закони. Себто, депутата можна відкликати, якщо суд встановить, що він когось незаконно звільнив, як роботодавець, або, як фермер, незаконно розорав чужу землю. Зауважимо, що це дещо відрізняється від причини «обвинувачувальний вирок з ув’язненням або за корупцію», через яку депутат перестає бути депутатом «автоматично», згідно іншій статті цього закону – п’ятій.

– Якщо депутат пропустив протягом року більше половини сесій ради або засідань постійних комісій. Або якщо він не виконує без поважних причин свої обов’язки на виборчому окрузі, перераховані в 10й статті – не веде прийом громадян, не звітує перед ними, не бере участь в громадських слуханнях на окрузі.

 – Якщо його практична діяльність не відповідає основним принципам і положенням передвиборчої програми його парті. Але хто і як встановлює цю невідповідність – не вказано.

– І, нарешті, ключовий пункт, який і є суттю «імперативного мандату», то ж процитуємо його буквально. Підставою для початку відкликання є «невходження депутата, обраного в багатомандатному виборчому окрузі, до фракції місцевої організації партії, за виборчим списком якої він обраний, або припинення членства депутата місцевої ради у фракції».

Тобто, якщо навіть не сам депутат виходить з фракції, а його виключають звідси – то це вже початок процесу відкликання. А за що виключити – це вже питання другорядне, згідно статуту партії та бажання керівника привід знайдеться.

Як виганяє партія?

Насправді, досить просто.

1. Як ми вже вказали – збирається фракція партії, та виключає депутата за будь-що. Написати у протоколі засідання фракції «за порушення партійної дисципліни та загальнопартійних принципів» – і хай потім доводить, що не робив цього.

2. Цей протокол йде з фракції до місцевої партійної організації, яка рік або два роки тому офіційно висувала цю людину на своїй партійній конференції в кандидати в депутати.

3. Місцева партійна організація проводить конференцію або збори, і на цих зборах дві третини присутніх повинні проголосувати за «внесення пропозиції щодо відкликання депутата місцевої ради». І, на такі збори мають бути запрошені ЗМІ.

4. Прийняте рішення про «внесення пропозиції щодо відкликання» йде до центрального органу партії – до Києва. І там вищий керівний орган – зазвичай Політрада – радиться, зважує усе і виносить рішення, відкликати депутата чи ні. Якщо ні – то депутат лишається депутатом. Якщо вирішують таки ж відкликати – то це рішення йде з Києва в регіон в двох примірниках. Один – в місцеву парторганізацію, а інший – до виборчої комісії, яка колись оголосила цю людину кандидатом.

5. Голова комісії дивиться у чергу кандидатів, яка була сформована ще тоді ж, після виборів – хто наступний  після виключеного, уточнює у місцевого очільника партії, чи хоче оцей Коваленко з вашого списку ще бути депутатом, або вже й навіть забув, що балотувався.  І якщо ще хоче – то на найближчій сесії місцевої ради голова виборчкому приводить на сесії нову людину, оголошує, що отакої – знайомтесь, це новий депутат замість того, що відкликали. І далі всі працюють, як і раніше.    

Отже, що ми маємо? Що голова фракції та голова партійної організації удвох можуть «вичистити» майже будь кого з лав своєї партії. Набагато складніше їм вигнати депутата від якогось багатого спонсора, чи самого такого спонсора-депутата, у якого хватить грошей перекупити людей на конференції або когось у Києві.  І набагато простіше – якогось впертого одинокого і принципового активіста, який несподівано опинився серед заможних і неконфліктних депутатів.

Як виганяє громада?

Якщо коротко – то набагато складніше. А теперь в деталях.

1. Мають зібратись 300 людей, якщо ми хочемо відкликати депутата Запорізької міськради. І на цих зборах має бути ухвалене рішення щодо «внесення пропозиції щодо відкликання», і створена ініціативна група, яка буде збирати підписи за відкликання. Ініціативна група має складати мінімум 50 людей для відкликання депутата міськради.

2. Після проведення зборів протокол зборів спрямовується в виборчу комісію, з переліком там паспортними даними усіх членів ініціативної групи. І одразу після передачі протоколу члени ініціативної групи йдуть по місту збирати підписи – вони мають назбирати необхідну кількість за 20 днів. На підписних листах має бути зазначене ПІБ виборця, паспортні дані та адресу.

3. Якщо депутат був обраний в окрузі-районі, то за його відкликання має бути зібрано більше голосів, ніж він набрав сам особисто. Умовно кажучи – результат депутата плюс один голос. В Запоріжжі у цього показника неабиякий розкид – від 300 до 2000 голосів. Детально, скільки голосів треба для відкликання кожного ви можете подивитись на сайті ЦВК, де вказано офіційні результати, або на нашому сайті – огляди про переможців від Єднання, ЄС, «Нової політики» та ОПЗЖ, «слуг» і Шаріївців. Але якщо депутат пройшов за загальноміським списком, то для його відкликання треба набрати більше виборчої квоти, для Запоріжжя це умовно 2171 + 1 підпис. 

4. Нарешті виборча комісія отримує підписні листи, на яких достатньо підписів, і усі їх уважно перевіряє. Виборчком має право звертатись до Державного реєстру виборців, щоб перевірити, чи внесений очередний підписант до реєстру на території, за відкликання депутату з якої він поставив свій підпис. А також може звернутись до поліції, щоб працівники сектору превенції (зараз так зовуть дільничних) пішли та перевірили за вказаною адресою – чи мешкає там ця людина, що поставила свій підпис, та спитали, чи ставила вона його.

5. І якщо усе вірно і підписів, які визнано правильними, вистачає на відкликання, виборча комісія …. пауза… отут зараз буде трішки облом …. просто звертається до вищого керівного органу партії і ставить до відома – що отут набрали голосів за відкликання вашого депутата. І вже керівний орган приймає рішення – відкликати депутата, чи ні.

Тобто, якісь громадські активісти можуть провести серйозну агітаційну кампанію, з купою складних організаційних моментів, щоб назбирати підписів, їх підписні листи може визнати недійсними виборча комісія, може трапитись ще купа негараздів. Але усі ці зусилля закінчуються на тому, що остаточне рішення лишається за вищим керівництвом партії. Тобто, з цього боку депутати теж залежать насамперед від партії, а від громади – дуже опосередковано.

Ще один момент – явний дисбаланс між підписами за відкликання депутатів-списочників та їхніми показниками на виборах. За загальноміським списком пройшли ті кандидати, які набрали дуже мало на своїх округах, але посідали місця в першій десятці. Відтак нам треба назбирати 2172 підписів, якщо ми хочемо, наприклад, відкликати секретаря міськради Генадія Наумова, який отримав лише 183 голоси виборців.

Підсумок:

Діючий механізм відкликання депутата повністю замкнений на його партію і на його партійне керівництво. Партія, а точніше – керівник фракції та керівник місцевого осередку, зможуть набагато щільніше впливати на кожного окремого депутата. Йдеться як про голосування по усім ключовим питанням, так і про розпорядження депутатськими фондами. Цілком можливо, що місцеві керівник буде примушувати інших депутатів докладати фінансування на об’єкти на своєму окрузі. 

А участь громади в процесі реакції на негідного, поганого депутата ускладнена і зведена до мінімуму. Попри розмови про «пряме народовладдя», в парламенті, вже оновленому «Слугами народу», прийняли норми, які це народовладдя зводять нанівець.

Сергій СИДОРОВ